Суспільна комунікація і проблема соціального партнерства
Філософія світ людини
Комунікативна природа людського буття
Суспільна комунікація і проблема соціального партнерства
Нормальне людське суспільство – це суспільство соціального партнерства, яке реалізується через багаторівневу структуру постійно діючої суспільної комунікації (система громадянського суспільства, розвинений парламентаризм, відповідальний уряд як уряд парламентської більшості, постійне функціонування системи взаємодії підприємців і найманих працівників тощо).
Характерною ознакою розвинених, цивілізованих
Цей принцип практично неподільно (за невеликим винятком, скажімо, Швеції) діяв у всіх західних суспільствах аж до кінця 20-х років минулого сторіччя, до ери великої депресії. Але з її уроків було зроблено відповідні висновки у розвинених країнах світу.
Будь-яка система не є абсолютно ідеальною і потребує тих чи інших часових корекцій. Проте сам принцип зрозумілий. І шляхи його реалізації теж. Українська людина, українське суспільство лише на початку цього шляху. Більше того, ми на етапі первісного нагромадження капіталу. А це – і стрімке розшарування суспільства, і клановість, і корупція, наростання тіньової економіки, бартеризація, катастрофічний спад виробництва, неплатежі тощо. Тобто йдеться про системну, багатоаспектну кризу, основоположні принципи виходу із якої окреслені вище, – вони випливають із скарбниці світового досвіду.
Одну обставину треба при цьому виокремити як визначальну. Реформи, які здійснюються у суспільстві, будуть результативними лише тоді, коли існуватиме розгалужена системна комунікація, постійно діючий суспільний дискурс, у межах якого узгоджуватимуться принципові інтереси різних соціальних груп за умов різкої суспільної стратифікації, розшарування.
Насамкінець зазначимо, що питання про визначення засад самозбереження та самовідновлення цивілізації постало нині як пошук ланок опосередкування між екзистенціальними та нормативно-ціннісними гранями єдиного (хоча і внутрішньо суперечливого) світу людини. Реалізація цього завдання вимагає передовсім звернення до комунікативної сфери, до інтерсуб’єктивності як принципу співбуття людей, співбуття, котре вибудовується на основі взаємних вимог мислячих істот у межах комунікативної спільноти. Саме інтерсуб’єктивність як методологічний та світоглядно-орієнтаційний принцип дає змогу індивідові орієнтуватись у внутрішньо суперечливому світі сучасної цивілізації. Йдеться про узгодження інтересів на всіх рівнях: міжіндивідуальних, групових (роботодавці й наймані працівники тощо) стосунків, взаємин влади та опозиції, влади і громадянського суспільства, зрештою – залагодження міжетнічних, міжконфесійних, міжцивілізаційних (багаті країни та країни – ізгої) конфліктів.
На сьогодні як ніколи загострилося питання про самозбереження людини, про її подальше буття. Ця проблема не може бути адекватно осмисленою лише відповідно до уявлень про людську окремішність. Це – проблема співбуття людей, дотримання нормативів цього співбуття та відповідальності за їх порушення. Це проблема комунікативної, принципово критичної раціональності, проблема постійного суспільного діалогу та необхідності дотримуватися засад етики відповідальності.
Суспільне ствердження етики відповідальності є, за нашим переконанням, настійною вимогою сьогодення. Просвітницька етика, етика абстрактного обов’язку скомпрометувала себе впродовж минулого сторіччя. Вона не змогла нічим зарадити за умов безперервних воєн (міждержавних, громадянських, світових), жахливої практики тоталітарних режимів, етнічних чисток тощо, за умов катастрофічного знецінення не лише людської гідності, але й самого життя, персонального людського існування.
І лише етика відповідальності – не тільки в соціокультурному, але й екологічному плані, як відповідальності за долю буття – може бути адекватною відповіддю на виклики доби. Ця етика, принципово комунікативно зорієнтована, є етикою суспільного дискурсу. Її визначальні принципи і норми постають не зовнішніми (а отже, не обов’язковими до виконання) для людини. Вони завжди ретельно випрацьовуються через аргументоване, рефлексивне обговорення найвагоміших соціокультурних проблем вільними, компетентними, суверенними громадянами. І, відповідно, їх реалізація є результатом такого інтерсуб’єктивного, взаємоузгодженого волевиявлення. Саме таке добровільне (але водночас і критично раціональне) волевиявлення громадян демократичного суспільства є найвагомішою засадою принципово відповідальної і прогнозованої поведінки особистості.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...