Сутність спілкування – Спілкування
ПСИХОЛОГІЯ ТА ПЕДАГОГІКА
2. Особистість у діяльності і спілкуванні
2.2. Спілкування
Спілкування належить до базових категорій психології. Його соціальна функція полягає в тому, що воно є засобом передавання суспільного досвіду. Завдяки спілкуванню утворюються спільноти людей, в яких налагоджується взаємодія і виробляються соціальні норми поведінки.
2.2.1 Сутність спілкування
Наприкінці XX – на початку XXI ст. у психологічній науці посилюється увага до методологічних, теоретичних і експериментальних проблем психології спілкування.
Люди постійно взаємодіють між собою, що є необхідною передумовою задоволення їх потреб. Жодна людська спільнота не може ефективно діяти, якщо індивіди, які до неї належать, не встановлять між собою контакт і не досягнуть належного
Спілкування – процес взаємодії між двома чи кількома особами, що полягає в обміні інформацією пізнавального чи емоційно-оцінного характеру.
У спілкуванні реалізується потреба однієї людини в іншій. Через нього люди організовують різні види теоретичної та практичної діяльності, обмінюються інформацією, досягають взаєморозуміння, взаємно впливають одне на одного, формують свій світогляд. У спілкуванні вони розвиваються фізично і духовно, формуються як суспільні суб’єкти.
Діяльність і спілкування. Поширеним є розуміння спілкування як діяльності. Про це свідчать такі часто вживані вирази, як “комунікативна діяльність”, “діяльність спілкування”, “спілкування як вид діяльності” тощо. При цьому на процеси спілкування намагаються поширювати теоретичні твердження, розкриті при вивченні предметно-практичної діяльності.
Проте аналіз спілкування тільки в системі понять діяльності має труднощі. Так, одним із найважливіших чинників діяльності є мотив. Коли розглядати навіть найпростіший варіант спілкування між двома індивідами, то виявляється, що кожен із них, вступаючи в спілкування, має свій мотив. Ці мотиви, як і цілі, не збігаються. Виникає питання: чий мотив стає мотивом їх спілкування? Відповідаючи на нього, слід врахувати, що мотиви і цілі в спілкуванні можуть як зближуватися за змістом, так і віддалятися. Отже, вже із самого початку виявляється неможливість аналізувати спілкування в поняттях діяльності. Не менші труднощі виникають і при визначенні суб’єкта і об’єкта. Ось чому спілкування як процес є не тотожним діяльності і потребує специфічного підходу.
Виконуючи спільну діяльність, індивід об’єднується з іншими людьми, спілкується з ними, добивається взаєморозуміння, повідомляє якусь інформацію, одержує повідомлення від інших. При цьому спілкування є частиною діяльності, її інформаційним аспектом, комунікацією. Це спілкування першого роду.
Але, створивши продукт (машину, пісню, книгу), куди ввійшло спілкування як комунікація, людина через нього представляє свою індивідуальність іншим людям, продовжує себе в інших. Створений предмет одночасно є і предметом діяльності, й засобом утвердження людини в суспільному житті, бо його виготовили для інших людей. Він опосередковує стосунки між людьми: спілкування стає виробництвом спільного продукту – у ньому втілюються частини Я виробника й споживача. Це спілкування другого роду. Якщо спілкування першого роду було частиною спільної діяльності, то щодо спілкування другого роду ця діяльність є істотним аспектом. Отже, спілкування і діяльність утворюють нерозривну єдність.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...