ТЮТЮН І МАХОРКА – НАРКОТИЧНІ КУЛЬТУРИ І ХМІЛЬ
НАРКОТИЧНІ КУЛЬТУРИ І ХМІЛЬ
8.1. ТЮТЮН І МАХОРКА
ГОСПОДАРСЬКЕ ЗНАЧЕННЯ. Тютюн і махорку вирощують як сировину для тютюнових виробів. Із листя тютюну і махорки добувають отруйний алкалоїд – нікотин, який застосовують у медицині і ветеринарії та для боротьби зі шкідниками сільськогосподарських культур.
Махорку використовують для добування органічних кислот – лимонної та яблучної. Сухі листки тютюну містять,%: нікотину – 1-3, смоли – 4-7, ефірної олії – до 1, білків – 7-10, вуглеводів – 4-13, золи 13-15. Ефірні олії та смоли надають
Тютюн і махорка походять з Америки – індійці використовували тютюн з незапам’ятних часів. З Америки у XVI ст. його завезли у Францію, пізніше – в Іспанію, де вирощували як декоративну і лікарську рослину. З Європи тютюн було завезено в Індію, Японію. На початку XVII ст. він поширився і в Росії. В Україні його вирощували спочатку в Чернігівській і Сумській, а пізніше і в інших
Посівна площа тютюну на земній кулі становить близько 4 млн га, а річний збір листя перевищує 4 млн т. Найбільші площі його в США, Індії, Бразилії, Туреччині, Греції, Китаї, Болгарії, Румунії.
В Україні посіви тютюну і махорки займають близько 30 тис. гектарів.
Останнім часом у нашій країні площі під махоркою зменшуються, оскільки зменшився попит на тютюнові вироби з неї.
Найбільші площі посівів тютюну – в Автономній Республіці Крим, Тернопільській, Закарпатській, Хмельницькій і Вінницькій областях. Посіви махорки зосереджені в Чернігівській, Полтавській і Сумській областях. Крім України, на великих площах тютюн вирощують в Краснодарському краї Росії, у Молдові, Закавказзі, Казахстані, Киргизстані. Махорка має певне поширення у Центрально-Чорноземній зоні і Татарстані (Росії) та в Молдові.
Середня врожайність тютюну в нашій країні становить близько 17, а махорки – 20 ц/га. У передових господарствах Полтавської, Чернігівської та інших областей збирають по 30-50 ц/га махорки. У господарствах Борщівського району Тернопільської області врожайність тютюну на площі 130 га становила 24,7 ц/га.
БОТАНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА. У культурі поширені тютюн (Nicotiana tabacum L.) і махорка (Nicotiana restica L.), що належать до родини Пасльонових. Це однорічні рослини.
Стебло у махорки пряме, заввишки 50-120 см, розгалужене, у тютюну – від 80 до 200 см заввишки. Корінь тютюну і махорки стрижневий, проникає в грунт на глибину 1,5-2 м. Квітки у тютюну більші і довші, ніж у махорки, рожевого, червоного, рідше білого, а в махорки – зелено-жовтого кольору. Квітки мають п’ятипелюстковий віночок. Листки у тютюну видовжені, ланцетні, сидячі або черешкові, а у махорки – округлі або яйцеподібні, з серцеподібною основою, зморщені або хвилясті, черешкові. Під час достигання листки стають липкими й ароматними. Плід – двогнізда багатонасінна коробочка. Після достигання розтріскується. Маса 1000 насінин тютюну становить 0,1, а махорки – 0,2-0,3 г. Насіння овальне, темно-коричневе, містить 24-26% білка і 36-39% жиру.
У листках тютюну і махорки нагромаджується значна кількість алкалоїду нікотину і багато органічних кислот. Більше нікотину в сухих листках махорки (5-15%), менше – в сухих листках тютюну (1-3,8%). Вміст нікотину значною мірою залежить від району вирощування, типу грунту, сорту, агротехніки. У районах із жарким кліматом уміст нікотину в рослинах більший. Після збирання врожаю і висихання рослин уміст нікотину в листках зменшується.
БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ. Тютюн і махорка – досить теплолюбні культури. Насіння їх починає проростати за температури 7-8 °С. Оптимальна температура розвитку рослин – 25-30 °С. Весняні приморозки до мінус 2-З °С згубні для рослин. Махорка краще переносить знижені температури, ніж тютюн. У зв’язку з досить високими вимогами до тепла тютюн і махорку рекомендується розміщувати на відкритих сонячних місцях, затишних південних схилах, що добре прогріваються. Тютюн – світлолюбна культура.
Найпридатніші для вирощування тютюну сірі опідзолені глинисто-піщані та щебенюваті грунти. Крім того, придатні для вирощування махорки глибокі карбонатні чорноземи, окультурені торфові грунти, багаті на органічну речовину. Так, на осушеному та окультуреному торфовому грунті в Дублянах (Львівський державний аграрний університет) урожайність сухої маси махорки становила 60 ц/га.
Найціннішу сировину тютюну, що має світло-жовтий колір, вирощують на легких структурних грунтах з невеликим умістом гумусу. Для нього придатні підзолисті щебенюваті грунти Кавказу і Криму, сіроземи Середньої Азії.
СОРТИ. У виробництві поширені два типи тютюну: цигарковий (папіросний) і сигарний. Цигаркові тютюни, у свою чергу, поділяють на скелетні та ароматичні. Ароматичні-використовують для поліпшення якості курильних виробів. Серед цигаркового тютюну в Україні найпоширеніші такі сорти: Американ 3, Американ 307, Дойна 211, Дюбек 50, Дюбек новий, Крупнолистий 9, Подільський 23, Собольцький 33, Тернопільський 7, Тернопільський 14.
Сорти махорки різняться висотою стебла, формою листків, умістом нікотину, тривалістю вегетаційного періоду та іншими ознаками. У нашій країні районовано 3 сорти махорки, які належать до двох груп: зеленої, що має зелені з коричневим відтінком листки, і жовтої – з жовтими і світло-коричневими листками.
Найпоширенішими сортами зеленої махорки є такі: Хмелівка 125-с, Високоросла зелена 317, Малопасинковий пехлець 4.
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ. Місце у сівозміні та обробіток грунту. Добрими попередниками для вирощування тютюну є озимі зернові (пшениця, ячмінь), кукурудза, зернобобові та інші культури, що не уражуються пероноспорозом. Махорку розміщують у прифермських та овочевих сівозмінах на удобрених площах, недалеко від сушильних сараїв. Висівають її після цукрового буряка, овочевих, конюшини, люцерни, еспарцету, вико-вівсяної сумішки. На осушених болотних грунтах махорку потрібно вирощувати після попередників, що залишають поле чистим від бур’янів, зокрема після конопель, просапних, вико-вівсяної сумішки. Якщо грунт не заражений вовчком, махорку можна вирощувати на одному місці впродовж 2-3 років. Тютюн і махорку недоцільно вирощувати після просапних баштанних культур і соняшнику, оскільки в них є спільні шкідники та хвороби.
Якщо тютюн і махорку вирощують після зернових, то спочатку проводять лущення стерні, а потім – зяблеву оранку на глибину 25-30 см. Після бобових трав проводять глибоку зяблеву оранку плугами з передплужниками. Навіть на малогумусних грунтах Автономної Республіки Крим у дослідах, проведених у Кримській дослідній станції тютюнництва Інституту винограду і вина “Магарач”, глибока зяблева оранка на 25 см забезпечила приріст урожаю тютюну 3 ц/га. У господарствах на цих грунтах проводять оранку на глибину 27-30 см. Навесні проводять боронування, шлейфування і дві-три культивації. На грунтах, які дуже ущільнюються, навесні площі переорюють з одночасним боронуванням важкими боронами.
УДОБРЕННЯ. Вимоги тютюну і махорки до поживних речовин залежать від їх біологічних особливостей, типу грунту, вимог до якості сировини.
На утворення 1 ц сухих листків і стебел тютюн виносить з грунту 6 кг азоту, 1,7 фосфору і 4,6 кг калію. Фосфор поліпшує якість тютюну, а калій посилює його горючість, тоді як високі дози азоту збільшують урожай, але погіршують його якість.
Тютюн, як і махорка, дає найвищі прирости врожаю за поєднаного внесення органічних і мінеральних добрив. У Закарпатській області під тютюн, який вирощують у сівозміні після озимої пшениці, під зяблеву оранку вносять до 30 т/га гною, 1 ц/га 40% калійної солі, а навесні під культивацію – 2 ц/га суперфосфату. Кращими для використання під тютюн є безхлорні форми калійних добрив – калімагнезія, сульфат калію, калійна селітра. Хлоровмісні калійні добрива, зокрема каїніт і сильвініт, знижують якість сировини, різко збільшуючи вміст хлору в тютюні, що негативно позначається на горючості та якості тютюнових виробів. Якщо у господарствах під тютюн використовують калійну сіль і хлорид калію, то їх доцільно вносити восени з тим, щоб хлор за осінньо-зимовий період вимився у нижчі шари грунту.
Під тютюн вносять повне мінеральне добриво N30-60Р60-120К70-130). Махорка потребує більше поживних речовин, ніж тютюн, тому під неї вносять більші дози органічних і мінеральних добрив. Крім гною (35- 40 т/га) з місцевих добрив використовують торфогній (30-40 т/га), компости (20-30 т/га), гноївку (5-6 т/га), пташиний послід (8-10 ц/га). Органічні добрива треба вносити під зяблеву оранку.
На чорноземах опідзолених під махорку рекомендується вносити повне мінеральне добриво (N60-80Р60_80К60_80), а на торфових грунтах – фосфорно-калійні (Р30-60K100-120). Підвищенню врожаю махорки сприяє також внесення на цих грунтах піритних недогарків або мідного купоросу.
Для підвищення ефективності добрив науковці Закарпатського інституту агропромислового виробництва УААН рекомендують 60-70% загальної кількості добрив вносити під зяблеву оранку, 15-20 – в рядки з поливною водою під час садіння розсади і 15-20% – для підживлення рослин (на відстані 10-12 см від рядка) орієнтовно через місяць після садіння.
ВИРОЩУВАННЯ РОЗСАДИ. Розсаду тютюну і махорки вирощують у парниках і на теплих грядках. У парники закладають кінський гній (0,5 м3 на 1 м2), поверх якого кладуть шар розпушеного родючого грунту (8-10 см), а потім стільки само парникової суміші.
Насіння протруюють 2%-м розчином формаліну впродовж 10 хв, промивають водою і злегка просушують. Потім його пророщують за температури 20-25 °С. Коли насіння починає проростати, його змішують з 30-40 частинами піску і висівають. Норма висіву тютюну у парниках становить 0,8-1, а махорки – 1,5-2 г на 1 м2. Насіння присипають парниковою поживною сумішшю шаром 0,5 см. Грунт поливають, а парники накривають рамами та матами.
Сходи тютюну і махорки у парниках з’являються через три-чотири доби, а на теплих грядках – на дві-три доби пізніше. Щоб прискорити ріст, розсаду підживлюють мінеральними добривами з розрахунку 30 г суперфосфату, 20 аміачної селітри і 20 г сульфату калію, розчинених у 10 л води (на 5 м2). Потім розсаду поливають підігрітою водою.
За розсадою старанно доглядають, її своєчасно прополюють, обприскують 0,5-1%-м розчином бордоської рідини. Розсаду висаджують вручну, коли висота її досягне 7-8 см, а машинним способом – за висоти 10-12 см.
Махорку сіють безпосередньо у грунт або висаджують розсадою. Обидва способи вирощування ефективні. Так, на осушених болотних грунтах, де навесні обробіток грунту починають пізніше, махорку вирощують розсадою.
Сіють махорку навесні одночасно з ярими ранніми культурами спеціальними сівалками квадратно-гніздовим способом за схемою 60 х 60 см.
Застосовують і широкорядний спосіб сівби з міжряддями 50-60 см, висіваючи 4-5 кг/га насіння на глибину 0,5-1 см. Після сівби грунт ущільнюють легкими котками.
Садіння тютюну і махорки. Вищі врожаї тютюну вирощують за ранніх строків садіння, особливо в Автономній Республіці Крим, де навесні настає посушливий період. Висаджують тютюн за температури грунту не нижче 10 °С, коли мине загроза приморозків. Дрібнолисті сорти (Дюбек та ін.) висаджують з площею живлення 50 х 12 см по 150-200 тис. рослин на 1 га, середньолисті – відповідно 60 х 25 см і 80-90 тис., крупнолисті – 70 х 30 і 60 х 35 см та 45-55 тис. рослин на 1 га. Тютюн садять розсадосадильними машинами або вручну. Через чотири-п’ять діб після садіння у тих місцях, де розсада не прижилася, підсаджують нові рослини.
Високі врожаї махорки вирощують за ранніх строків садіння, коли верхній шар грунту прогріється до 10 °С. Орієнтовні строки садіння розсади махорки у південних районах України – кінець квітня – перша декада травня.
Крупнолисті сорти махорки (Хмелівка) садять із розрахунку 60- 65 тис., а середньо – і дрібнолисті – 70-80 тис. рослин на 1 га. Під час квадратно-гніздового садіння у гніздо висаджують дві рослини. За широкорядних посівів з міжряддями 50 або 60 см відстань між рослинами становить 25-30 см.
ДОГЛЯД ЗА РОСЛИНАМИ полягає у розпушуванні грунту в міжряддях, вершкуванні і пасинкуванні рослин, боротьбі з бур’янами, хворобами та шкідниками. Розпушування грунту в міжряддях проводять три-чотири рази за вегетаційний період. Уперше міжряддя розпушують на глибину 6-8 см через 8- 10 діб після садіння розсади, вдруге – через 10- 12 діб після першого розпушування на 8-10 см, а втретє – через два тижні після другого. Під час третього розпушування у більш вологих районах, наприклад у західних областях України, рослини підгортають.
У посушливих районах у період вегетації плантації тютюну поливають (два-три рази з нормою від 300 до 600 м3/га води).
З появою у рослин махорки двох справжніх листочків посіви букетують тракторними культиваторами, залишаючи букети шириною 8-10 см з відстанню між ними згідно з прийнятою площею живлення. Через дві-три доби букети проріджують, залишаючи в кожному по 3-5 найрозвиненіших рослин. Кінцеву густоту посіву формують тоді, коли утвориться 4-5 справжніх листочків, залишаючи у гнізді дві-три рослини. Грунт у міжряддях махорки під час вегетації розпушують три-чотири рази культиваторами у поздовжньому і поперечному напрямах, а за рядкового способу сівби – у поздовжньому на глибину від 6-8 до 8-10 см залежно від умов погоди.
Щоб підвищити врожайність тютюну і махорки, через 10-15 діб після садіння рослини підживлюють повним мінеральним добривом із розрахунку 20-30 кг/га діючої речовини. Замість мінеральних добрив можна вносити пташиний послід (6-8 ц/га) або гноївку (5-6 т/га) з добавлянням до неї 1 ц/га суперфосфату.
Нижні листки тютюну, як і махорки, через 10 діб після садіння підчищають (обмолочують). Пожовклі і старі листки також обламують і знищують. Друге підчищення проводять через 12 діб після першого. Проти ураження рослин пероноспорозом плантації треба обприскувати 0,15%-м розчином суспензії ридомілу (1,2 кг/га) та знищувати виявлені уражені рослини. На початку цвітіння рослини вершкують (зривають суцвіття) і пасинкують (видаляють бічні гілки, коли вони відростуть на 5-7 см). Упродовж вегетації тютюн і махорку пасинкують 2-3 рази, що сприяє кращому використанню пластичних речовин листками.
Збирання врожаю і післязбиральна обробка сировини. Тютюн збирають у повній технічній стиглості листків, які поступово достигають знизу вгору. Ознакою достигання є побіління головної жилки і світлий колір листків. Краї листків стають жовтими, листя крихке, легко відділяється від стебла і трохи загинається донизу.
Урожай листків з кожного ярусу збирають окремо. Листки верхніх і середніх ярусів мають вищу якість, ніж нижніх. Протягом 1,5-2 міс. листки тютюну в міру дозрівання ламають 5-8 разів. За одну ломку з рослини збирають 3-7 листків.
Листки тютюну ламають уранці або надвечір, складають у пучки, перевозять у сушильні сараї, де їх сортують і негайно нанизують на шнури на відстані 2-3 см один від одного. Густіше нанизують дрібні листки, рідше – більші й соковиті.
Щоб підвищити якість сировини, на початку сушіння проводять томління тютюну. Найчастіше томління роблять у сушильних сараях на спеціальних рамах, на яких розвішують шнури з нанизаними листками. Під час томління, яке найкраще відбувається за температури 25-30 °С, у тканинах листка руйнуються хлорофіл і білки, крохмаль перетворюється на цукор, зменшується вміст нікотину, збільшується кількість ароматичних речовин, на 6-7% знижується вологість і на 10-15% зменшується вміст сухої речовини. Листки тютюну набувають жовтого кольору, якість яких як сировини поліпшується. Зазвичай процес томління триває три-чотири доби.
Після томління проводять фіксацію – остаточне досушування листя. Сушать його на сонці протягом 15-20 діб. Однак листя краще сушити у вогнетривких сушарках за температури спочатку 40, а наприкінці 45- 50 °С. Висушений тютюн зберігають у бунтах на сухій дерев’яній підлозі. Потім висушене листя сортують, тюкують і здають на заготівельні пункти. Вологість тютюну в тюках не має перевищувати 18-20%.
Махорку збирають у технічній стиглості, яка характеризується такими ознаками: листки звисають донизу і при згинанні ламаються, стають крихкими і на них з’являються світлі плями, рослини мають сильний махорковий запах. Оскільки суха речовина і нікотин нагромаджуються в махорці до настання стиглості, надто раннє збирання призводить до недобору врожаю.
Щоб прискорити висихання махорки, за три-п’ять діб до збирання стебла його розколюють зверху вниз, залишаючи відстань 5-6 см від землі. Цей агроприйом на десять діб скорочує період сушіння та зменшує втрати сухої речовини й нікотину. Збираючи врожай, махорку зрізують біля поверхні землі у суху сонячну погоду. Через одну-дві доби після прив’ялювання на плантації її перевозять у сушильні приміщення для томління і сушіння.
Для томління махорку складають у рядки шарами 50-70 см стеблами назовні, а листками всередину (ширина рядка у дві рослини, довжина довільна). Температура у шарах швидко підвищується. За температури 30- 35 °С процес томління махорки триває від 12 до 24 годин.
Після томління махорку зв’язують у пучки або нанизують на глиці і розвішують у закритих, добре провітрюваних приміщеннях. Там махорка впродовж 20-30 діб підсихає до стандартної вологості 35%. У деяких господарствах махорку досушують у стіжках діаметром і висотою 3 м. Якщо температура всередині стіжка підвищується до 45 °С, його перекладають. Після досягнення стандартної вологості махорку сортують і здають на заготівельні пункти.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...