Головна ⇒ 📌Довідник з політології ⇒ Україна – держави Центральної та Східної Європи

Україна – держави Центральної та Східної Європи

Політологія
ГЕОПОЛІТИЧНИЙ ВИМІР СВІТУ

УКРАЇНА В СИСТЕМІ ГЕОПОЛІТИЧНИХ КООРДИНАТ

4. Україна – держави Центральної та Східної Європи
Паралельно з європейським і євроатлантичним розвивався й регіональний напрям зовнішньої політики України. Зусилля України як однієї з держав центру та сходу Європи спрямовувалися на розвиток європейського регіонального співробітництва в усіх сферах з метою зміцнення державної незалежності та ефективного забезпечення національних інтересів. Активізація співпраці на регіональному рівні

була важливою ще й тому, що воно для України є одним із реальних шляхів до нової Європи. З одного боку, величезною цінністю для України став набутий країнами Центральної та Східної Європи євроінтеграційний досвід. З іншого боку, зміцнення лідерських позицій України в регіоні створило умови для використання співпраці з європейськими та євроатлантичними структурами, утвердження в ролі сполучної та синхронізуючої ланки між Сходом і Заходом. Саме тому регіональний вимір завжди був і залишається одним із пріоритетів зовнішньої політики України.
Останнім часом після тривалої обопільної байдужості позитивні зрушення,

хоча й не так активно, як того вимагають реальні обставини, відбуваються у взаєминах України з державами Центральної та Східної Європи, зокрема країнами Вишеградської четвірки (Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина). Вишеградська група була створена в лютому 1991 р. в результаті зустрічі лідерів Польщі, Угорщини й Чехословаччини, з розпадом останньої трансформована у Вишеградську четвірку.
Країни Вишеградської четвірки є, по-перше, для України сусідами, з якими вона історично має дружні й партнерські стосунки, по-друге, є прикладом успішного просування до членства в Європейському Союзі. І Україна, й країни Вишеградської четвірки надають важливого значення розвитку міжрегіонального та транскордонного співробітництва. Таке співробітництво розглядається сторонами як складова загального європейського інтеграційного процесу.
Динамізмом, інтенсивністю регулярних контактів позначаються відносини України та Польщі, визнані аналітиками за фундамент стабільності в регіоні ЦСЄ. Цьому сприяють географічна, культурна, історична близькість наших народів. Такі тісні відносини дістали вияв у формуванні стратегічного партнерства між двома країнами.
18 травня 1992 р. підписано широкомасштабний міждержавний договір про добросусідство, дружні відносини та співробітництво. Цей документ став правовою основою формування якісно нової системи всебічних відносин між двома державами на тривалу перспективу. Поглиблюється транскордонне співробітництво, що набуло практичного втілення у створенні міжнародної асоціації “Карпатський Єврорегіон”, до якого ввійшли відповідні регіони Польщі, Угорщини, Румунії, Словаччини (асоційований член) і чотири області України – Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська та Чернівецька.
У відносинах між українським і польським народами утверджується принцип відмови від взаємної ворожості й недовіри, якою було позначено історію “тяжкого братерства” (так названо документальний фільм, створений у Польщі), й переходу на шлях цивілізованого співробітництва. Саме на це спрямовано Декларацію про українсько-польське примирення, підписану президентами двох країн. Тісними стали співпраця між Україною та Польщею в міжнародних організаціях, а також взаємодія у реалізації стратегічного курсу двох країн на інтеграцію до європейських і євроатлантичних структур. Щоправда, Польща в цьому процесі значно випереджає Україну: вона вже член НАТО і 2004 р. вступила до ЄС. Входження Польщі до Європейського Союзу поставило перед українсько-польськими відносинами нові проблеми, розв’язання яких потребує спільних зусиль.
Взаємини України з Угорщиною стабільно розвивалися по висхідній. Ця держава однією з перших визнала державну незалежність України. Від грудня 1991 р. встановила з Україною дипломатичні відносини, першою відкрила в Україні своє посольство. 6 грудня 1994 р. між обома країнами укладено договір про основи добросусідства та співробітництва. Значна роль у двосторонніх українсько-угорських відносинах відводиться співробітництву в євро-інтеграційній сфері. Угорщина активно сприяла вступу України до Ради Європи. Успішно розвивається співпраця з військових і правоохоронних питань.
Як добросусідські й дружні, можна оцінити також відносини України з Чехією, хоч між ними й немає безпосереднього кордону. Чехія посідала одне з важливих місць у комплексі пріоритетів зовнішньої політики України. Геополітичне розташування двох країн зумовлює наявність у них спільних “європейських інтересів”. Чеська Республіка в складі ЧСФР визнала незалежність України 8 грудня 1991 р. та встановила з нею дипломатичні відносини 30 січня 1992 p. Після розпаду ЧСФР Україна однією з перших визнала Чеську Республіку й установила 1 січня 1993 р. з нею дипломатичні відносини. 26 липня 1996 р. набрав чинності міждержавний договір про дружні відносини й співробітництво між двома державами.
В Україні завжди зберігалась увага до процесу політичних та економічних перетворень, становлення інститутів громадянського суспільства, до стратегічного курсу чеської держави. Україна підтримала прагнення Чехії увійти до НАТО, хоч і виступила проти розміщення на території цієї та сусідніх центральноєвропейських країн, яких прийнято до альянсу, ядерної зброї. Україна зацікавлена у підтримці з боку Чехії своїх зусиль, спрямованих на інтеграцію до ЄС і вступ до НАТО, у підвищенні ефективності торговельно-економічних відносин.
Між Україною та Словаччиною склалось економічне й культурне співробітництво, яке має всі підстави для динамічного розвитку, а саме: спільні кордони, глибокі історичні га культурні зв’язки обох народів; подібність способу життя, ментальності, фольклору, відсутність взаємних територіальних претензій, традиційні господарські зв’язки, взаємодоповнення національних економік, існування української національної меншини в Словаччині та словацької в Україні. Крім того, обидві країни обрали шлях реформування економіки на ринкових засадах, побудови демократичної держави, прагнуть інтеграції до європейських структур.
Україна однією з перших країн світу вже 1 січня 1993 р. визнала державну незалежність Словацької Республіки. У червні того ж року в Києві було підписано Договір про добросусідство, дружні відносини та співробітництво між Україною та Словацькою Республікою. Україні відводиться важливе місце в зовнішній політиці Словаччини. Для Словаччини Україна стала серйозним торговельним партнером. Протягом 2000-2001 p. спільними зусиллями вдалося зупинити негативні тенденції попередніх років у сфері торговельно-економічного співробітництва між двома державами. Так, торгівля товарами й послугами між двома країнами за 2001 р. склала близько 440 мільйонів доларів США, що на 8 %, або на 30 млн. доларів, більше, ніж за 2000 р. Позитивна тенденція зовнішньої торгівлі збереглася й у наступні роки. Словаччина діями підтверджувала дружнє ставлення до України.
Президентом Словаччини на останніх виборах обрано Івана Гашпаровича. 2004 року країна стала членом Європейського Союзу і членом НАТО. Досвід інтеграції Словаччини в європейські та євроатлантичні структури уважно вивчається в Україні.
Співробітництво України та країн Вишеградської четвірки зосереджено не лише в площині сучасності. Велика увага приділяється спільним завданням, що стосуються перспектив об’єднання Європи. Триває обмін думками про підготовку до нових вимог, що виникли після приєднання четвірки до ЄС. Одне з найважливіших питань – установлення між Україною та країнами Вишеградської четвірки спрощеного візового режиму. Саме це питання є ключовим.
Успішно розвиваються відносини України з Болгарією.
Українсько-болгарські стосунки не затьмарюються ані територіальними претензіями, ані історичними образами, хоч у країні періодично виникає політична криза; надто дався взнаки тривалий економічний спад, з яким ця країна зіткнулася кілька років тому. Та протягом останніх років внутрішній валовий продукт Болгарії має тенденцію до зростання. Близькість інтересів у Чорноморському та Придунайському регіонах визначає місце Болгарії на балканському напрямі зовнішньої політики України. Україну й Болгарію єднають етнічна, мовна та релігійна спорідненість, традиційні економічні, торговельні та культурно-історичні зв’язки. 5 грудня 1991 р. Болгарія визнала Україну як незалежну державу, а 13 грудня того ж року між обома країнами встановлено дипломатичні відносини. Головним документом, який визначає найважливіші напрями українсько-болгарської співпраці, є Договір про дружні відносини та співробітництво між Україною й Болгарією від 5 жовтня 1992 р. Причому курс на стратегічне партнерство з Україною підтверджували всі уряди Болгарії незалежно від їхнього партійного складу й політичної орієнтації. Перемога на парламентських виборах (серпень 2001 р.) Національного руху, очолюваного колишнім царем Симеоном II, який став прем’єр-міністром, і обрання президентом Болгарії лідера соціалістів Г. Пирванова, створили нестандартну ситуацію в цій країні. Проте політична програма Національного руху суттєво не відрізняється від програми союзу демократичних сил. Це вступ Болгарії до ЄС і НАТО, боротьба з корупцією, реформа законодавства.
Чи не найскладніше розвиватися стосунки з Румунією. Місце Румунії в зовнішньополітичній діяльності України зумовлено багатьма факторами, передусім спільним кордоном (понад 600 км.) та широкими можливостями в налагодженні співробітництва. 8 січня 1992 р. Румунія визнала державну незалежність України, а вже 1 лютого 1992 р. встановлено дипломатичні відносини між обома країнами.
На початковому етапі становлення новітніх українсько-румунських відносин мали місце спроби висунення до України територіальних претензій, помітно активізувалася пропаганда так званого історичного права Румунії на деякі українські землі. Попри ці ускладнювальні моменти, після дворічного переговорного процесу 2 червня 1997 р. підписано Договір про відносини добросусідства і співробітництва між Україною та Румунією. Договір заклав правовий фундамент двосторонніх відносин. Обидві сторони відмовилися від взаємних територіальних претензій і підтвердили суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність своїх кордонів.
Згідно з договором Північна Буковина й острів Зміїний у Чорному морі назавжди залишились у складі України. Крім того, домовлено окремо вирішити питання про розмежування шельфу.
Процес цей відбувається складно. Влітку 2004 року загострилися українсько-румунські стосунки з приводу будівництва судоходного каналу Дунай – Чорне море в українській частині дельти Дунаю.
Сучасна Україна наполегливо шукає своє місце в новому геополітичному просторі, як і відповіді на доленосні, нерідко суперечливі питання: бути позаблоковою чи нейтральною державою, здійснювати багатовекторну чи двовекторну політику, а також чи варто розраховувати на стратегічних партнерів.
Здійснюючи зовнішню політику, Україна прагнула виокремити країни, які могли б стати для неї стратегічними партнерами. Останніми роками стратегічними проголошені відносини України з 19 країнами світу. За міжнародним критерієм стратегічне партнерство – це, по-перше, наявність принципово важливої для країн – партнерів спільної стратегічної мети, по-друге, наявність адекватних поглядів із ключових проблем міжнародної політики, глобального й регіонального розвитку. З огляду на ці критерії Україні доцільно мати відносини стратегічного партнерства щонайбільше з трьома-п’ятьма державами. За висновками експертів, до країн, співробітництво з якими має для України стратегічне значення, можна віднести насамперед Росію, Сполучені Штати Америки, Німеччину й Польщу, причому з Польщею стратегічне партнерство почало набувати рівнозначного характеру, а не асиметричного, як із першими трьома країнами.
Поступово владні структури в Україні почали схилятися до доцільності наповнення змістом відносин із державами, стратегічне партнерство з якими визначене відповідними угодами, до поглиблення з ними політичного діалогу, економічного, військового й військово-технічного співробітництва.
У питанні про місце і роль України в новому геополітичному просторі суспільна думка зміщувалася від абсолютизації особливого геополітичного становища країни до всебічного розширення можливості її активної участі в розвитку системи міжнародних відносин. Перспективи становлення України як активного дієздатного суб’єкта міжнародних відносин стали пов’язуватися з її об’єктивною зацікавленістю й геополітичним обов’язком брати участь у трансформації європейського геополітичного простору із гармонізацією взаємозв’язків між Заходом і Сходом.
На початок XXI ст. у зовнішній політиці України як на східному (точніше північно-східному), так і на західному напрямі настав новий етап. Виявилися ознаки переорієнтації української зовнішньої політики на Схід у вигляді нормалізації українсько-російських відносин відповідно до економічних потреб та до реальних можливостей обох країн. Навпаки, у відносинах із Заходом означився певний регрес, особливо внаслідок “касетно-кольчужного скандалу”, коли було оприлюднено розшифровки диктофонних записів у кабінеті глави держави, таємно зроблених одним із офіцерів Служби безпеки України.
Перед Україною постало завдання віднайти ефективніший шлях для реалізації своїх інтересів, надати для цього нового дихання українсько-російському стратегічному партнерству, зробити прагматичнішою, орієнтованою на економічний результат європейську політику, активізувати свої відносини з Північноатлантичним альянсом і, нарешті, налагодити активний і конструктивний діалог зі Сполученими Штатами Америки.
Яким же може бути сценарій геополітичного майбутнього України? Україна прагнутиме інтегруватися до європейських та євроатлантичних структур паралельно із рівноправним партнерством із Росією в економічній сфері, зближенням останньої з Заходом. Цей сценарій – найраціональніший і для України, і для Росії. Його реалізація залежатиме від здатності вибудовувати свою, орієнтовану тільки на власні інтереси зовнішню політику (за прикладом Швеції або Фінляндії), яка могла б стати впливовим фактором створення механізму оптимальної моделі безпеки Європи XXI ст.
Вибір стратегії внутрішньої та зовнішньої політики України має доповнюватися гнучкою тактикою й сильною політичною волею щодо реалізації висунутої мети. Будь-яка стратегія, будь-який план не можуть здійснитися самі собою. Потрібні цілеспрямовані, рішучі дії владних структур (Президента, уряду, Верховної Ради), підтримувані суспільством і спрямовані на те, щоб перебороти несприятливий хід політичних, економічних і соціальних процесів і не тільки вивести Україну з кризи, а й враховуючи виклики глобалізації, зробити політично стабільною, економічно потужною, незалежною державою, що впевнено торує шлях у XXI ст.
Сучасна Україна – спадкоємиця Київської Русі – могутньої, сильної держави. Йдеться про відновлення на якісно новому рівні й у новому часовому вимірі центральноєвропейської держави з організмом нової української політичної нації.