Укриття населення в захисних спорудах. Евакуаційні заходи
ВІЙСЬКОВО-МЕДИЧНА ПІДГОТОВКА
ТЕМА: ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ ВІД НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ
§ 35. Укриття населення в захисних спорудах. Евакуаційні заходи
Поспостерігайте за навколишньою територією і спорудами. Поміркуйте, що може бути використано для вашого захисту під час виникнення надзвичайної ситуації.
Призначення, класифікація захисних споруд
Захисні споруди ЦЗ – це споруди, що призначені для захисту людей від дії факторів ураження під час надзвичайних ситуацій техногенного, природного, соціально-політичного та воєнного
Класифікація захисних споруд:
♦ за призначенням – для захисту населення, для обладнання органів управління (командного пункту – КП, пункту управління – ПУ, вузла зв’язку – ВЗ) і медичних закладів;
♦ за розміщенням – вбудовані, відокремлені (окремо розташовані), у метрополітені, у гірських виробках;
♦ за терміном будівництва – збудовані заздалегідь, швидко зведені;
♦ за захисними властивостями – сховища і протирадіаційні укриття (ПРУ). Крім того, для захисту людей можуть застосовуватися відкриті та перекриті щілини.
Заздалегідь будують, як правило, окремо розташовані
Ефективність захисту людей від радіаційної та хімічної небезпеки залежить не лише від технічної справності й готовності до приймання людей у захисних спорудах, обладнаних складним устаткуванням, але й від підготовки населення до використання захисних споруд за різних умов, що склалася, коли кожен має вміти знайти правильне рішення для захисту свого життя та здоров’я.
Укриття населення в захисних спорудах
Укриття найпростішого типу – це споруди, які забезпечують захист людей від світлового випромінювання й уламків зруйнованих будинків, а також понижують дію ударної хвилі вибуху, проникної радіації і радіоактивних випромінювань на зараженій місцевості. До укриттів найпростішого типу належать спеціально збудовані щілини (відкриті й перекриті), а також підвали та інші заглиблені приміщення, які пристосовані для захисту людей.
Місце для будівництва щілин вибирають на певній відстані від наземних будівель, щоб, руйнуючись, вони не завалили щілину, на ділянках, які не затоплюються. Щілини викопують у грунті у вигляді вузьких ровів зигзагоподібної форми під кутом 90-120° (іл. 35.1). Довжина прямого відрізка рову має не перевищувати 15 м. Завглибшки щілина сягає 1,8-2 м; завширшки вгорі – 1,1-1,2 м, а на дні – до 0,8 м. Круті поверхні (стінки) укріплюють дошками, жердинами, іншими матеріалами. Довжину щілини визначають з розрахунку 0,5-0,6 м на одну людину.
Місткість щілин коливається від 10 до 50 осіб. Відкрита щілина в 1,5-2 рази зменшує вірогідність ураження ударною хвилею, світловим випромінюванням і проникною радіацією, у 2-3 рази знижує можливість опромінення в зоні радіоактивного зараження. Якщо ж щілину перекрити колодами, шпалами або малогабаритними залізобетонними плитами, то захист від світлового опромінення буде цілковитий, від ударної хвилі збільшиться у 2,5-3 рази, а від проникної радіації (радіоактивного випромінювання) при товщині грунтового насипу поверх перекриття 60-70 см – у 200-300 разів. У перекритих щілинах місткістю до 25 осіб облаштовується один вхід з дверима й тамбуром, а при більшій місткості – два входи. Для вентиляції встановлюють витяжну коробку. Перекриття щілини запобігатиме ще й безпосередньому потраплянню на одяг і шкіру людей радіоактивних, отруйних речовин і бактеріальних засобів, а також ураженню уламками будівель під час землетрусу, смерчу, урагану.
Іл. 35.1. Відкрита та перекрита щілини
Однак слід пам’ятати, що щілини, навіть перекриті, не забезпечують захисту від отруйних речовин і бактеріальних засобів. При користуванні такими укриттями у випадках хімічного та бактеріального зараження слід застосовувати засоби індивідуального захисту: у перекритих щілинах – засоби захисту органів дихання; у відкритих щілинах – крім того, ще і засоби захисту шкіри.
Щілини можна зводити на території підприємств, установ, навчальних закладів та інших об’єктів господарського комплексу, а також у житлових районах. їх необхідно будувати у таких місцях можливого скупчення людей, як збірні евакуаційні пункти, станції посадки й висадки населення під час евакуації, на маршрутах руху евакуйованих пішим порядком.
Підвали та інші заглиблені та підземні приміщення й споруди, які пристосовують під найпростіші укриття, мають бути достатньо міцні, збудовані з вогнебезпечних матеріалів і не мати транзитних комунікацій (трубопроводів опалення та водопостачання, кабелів високої напруги тощо). Місткість укриттів у підвалах будинків має бути в межах від 50 до 300 осіб.
Необхідно пам’ятати, що найпростіші укриття здебільшого розглядають як проміжну ланку захисту населення. Усе населення повинно мати можливість укриватися в надійніших спорудах – у сховищах і протирадіаційних укриттях.
Протирадіаційні укриття (ПРУ). Через певний час після аварій на АЕС і наземних вибухів ядерних боєприпасів рівні радіації на місцевості знижуються і доходять до безпечних для людини значень. Так, рівень радіації після наземного вибуху через дві години зменшується майже вдвічі, через три години – у 4 рази, через сім – у 10 разів, через дві доби – у 100 разів.
Під час випадання радіоактивних речовин і спаду рівнів радіації до безпечних значень люди, щоб уникнути ураження, мають перебувати в протирадіаційних укриттях (ПРУ) – найпоширенішому різновиді захисних споруд. ГІРУ не герметичні, але добре захищають людей від радіоактивного опромінення (проникної радіації), у тому числі й від нейтронного, а також від потрапляння радіоактивних речовин в органи дихання, на шкіру та одяг. Крім того, вони здатні частково захищати людей від ударної хвилі вибуху, від безпосереднього потрапляння на шкіру й одяг крапель отруйних речовин і аерозолів бактеріальних засобів. Захисні властивості ПРУ від радіоактивних випромінювань оцінюються коефіцієнтом захисту, який показує, у скільки разів рівень радіації на відкритій місцевості на висоті 1 м більше рівня радіації в укритті. Іншими словами, коефіцієнт захисту показує, у скільки разів ПРУ послаблює дію радіації, а, як наслідок, і дозу опромінення людей. ПРУ влаштовують так, щоб коефіцієнт захисту в них був якнайбільший. Вони влаштовуються передусім у підвальних приміщеннях будівель і споруд. Підвали у дерев’яних будинках послаблюють радіацію у 7-12 разів, у кам’яних будівлях – у 200300 разів, а середня частина підвалу кам’яної будівлі на кілька поверхів – у 500-1000 разів. Під ПРУ можуть бути пристосовані також наземні поверхи будівель і споруд. Найпридатніші для цього внутрішні приміщення кам’яних будівель з капітальними стінами і невеликою площею прорізів. Перші поверхи двоповерхових кам’яних будівель послаблюють радіацію у 5-7 разів.
Іл. 35.2. Погріб, пристосований під ПРУ
У сільській місцевості особлива увага має приділятися використанню під ПРУ льохів, що перебувають в особистому користуванні, а також овочесховищ (іл. 35.2).
З метою посилення захисних властивостей приміщень, що використовуються під ПРУ, їх слід відповідним чином дообладнати (іл. 35.3).
Іл. 35.3. Протирадіаційне укриття в підвалі кам”яної будівлі
Обладнують не менше двох входів, ущільнюють вхідні двері, забивають вікна та зайві двері, роблять, за необхідності, грунтову підсипку стін вище поверхні землі. Дообладнання підвальних приміщень будівель підвищує захисні властивості їх у кілька разів; коефіцієнт захисту підвалів дерев’яних будинків, наприклад, підвищується приблизно до 100, кам’яних будинків – до 800. Вентиляція заглиблених укриттів вмістом до 50 осіб здійснюється природним провітрюванням через припливний та витяжний короби. В інших випадках використовується примусова вентиляція.
Приміщення, які пристосовуються під ПРУ, мають бути забезпечені вентиляцією, опаленням, каналізацією і освітленням відповідно до вимог їх експлуатації під час надзвичайних ситуацій (іл. 35.4). Внутрішнє обладнання ПРУ аналогічне обладнанню приміщень сховища, призначеного для розміщення людей, і має забезпечувати безперервне перебування в ньому розрахункової кількості людей терміном до 2 діб.
У ряді випадків можливе швидке зведення окремо розташованих ПРУ. Для їх будівництва використовують промислові (збірні залізобетонні елементи, цеглу, арматуру, труби, прокат) або місцеві (лісоматеріали, каміння, хмиз, очерет) будівельні матеріали. Зимою можна використовувати промерзлий грунт, лід і сніг.
Іл. 35.4. Схема протирадіаційного укриття (варіант)
1 – входи; 2 – умивальник; 3 – приміщення з ємностями для води; 4 – приміщення для людей; 5 – приміщення для сушіння одягу; б і 7 – санвузли; 8 – вентиляційна камера і бойлерна
До сховищ належать споруди, що забезпечують надійний захист людей від усіх факторів ураження. Сховища захищають від отруйних речовин і бактеріальних засобів, від високих температур і шкідливих газів, від обвалів і уламків руйнувань при вибухах. Сховища розміщують у місцях найбільшого скупчення людей.
Люди можуть перебувати в сховищах протягом тривалого часу; навіть у завалених сховищах безпека забезпечується протягом кількох діб. Надійність захисту в сховищах досягається за рахунок підвищення міцності огороджувальних конструкцій, а також за рахунок створення санітарно-гігієнічних умов, що забезпечують нормальну життєдіяльність людей. Найпоширеніші вбудовані сховища. Під них зазвичай використовують підвальні приміщення, цокольні поверхи виробничих, громадських чи житлових будівель. Можливе також будівництво сховищ у вигляді окремо розташованих споруд (іл. 35.5). Такі сховища повністю або частково заглиблені й обсипані зверху і з боків грунтом. Під них можуть бути пристосовані різні підземні переходи і галереї. Для захисту використовуються метрополітени, гірські (шахтні) виробки.
За місткістю сховища поділяються на малі (150-300 осіб), середні (300-600 осіб) і великі (понад 600 осіб).
Іл. 35.5. План-схема окремо розташованого сховища:
І – нахилені входи; 2 – передні тамбури; 3 – тамбури; 4 – приміщення для укриття людей; 5 – туалети; б – насосна фекальних вод; 7- вентиляційна камера; 8 – – камери забору повітря
Приміщення, призначене для розміщення населення, розраховується на певну кількість осіб: на одну людину передбачається не менш як 0,5 м2 площі підлоги і 1,5 м3 внутрішнього об’єму. Основне приміщення сховища розбивається на відсіки для 50-75 осіб. У відсіках обладнуються двоярусні нари-лавки для сидіння та лежаки. Місця для сидіння влаштовуються розміром 0,45 х 0,45 м, а для лежання – 0,55 х 1,8 м.
Для того щоб у приміщення не потрапляло заражене радіоактивними, отруйними і бактеріальними речовинами повітря, вони герметизуються. Це досягається підвищеною щільністю стін і перекриттів, а також відповідним обладнанням входів і технологічних отворів.
Фільтровентиляційний агрегат забезпечує вентиляцію приміщень сховища й очищення зовнішнього повітря від радіоактивних, отруйних і бактеріальних засобів. Він може працювати у двох режимах: чистої вентиляції і фільтровентиляції. У першому режимі повітря очищується від грубодисперсного радіоактивного пилу (у протипиловому фільтрі), а у другому – від радіоактивних речовин, а також від отруйних речовин і бактеріальних засобів (у фільтрах-поглиначах).
Кількість зовнішнього повітря, що подається у сховище режимом чистої вентиляції на одну людину, становить від 2 до 8 м3/год. Подача повітря здійснюється повітропроводами за допомогою вентилятора.
При розташуванні сховища поблизу місць, де можливі сильні пожежі або загазованість сильнодіючими отруйними речовинами, може передбачатися режим повної ізоляції приміщень з регенерацією повітря в них. Якщо сховище загерметизоване надійно, то після зачинення дверей, віконниць і приведення фільтровентиляційного агрегата в дію тиск повітря всередині сховища стає вищим за атмосферний (утворюється так званий підпор).
Сховище має зазвичай не менше двох входів, розташованих у протилежних боках. Кожен вхід обладнаний захисними герметичними зовнішніми та внутрішніми дверима, між ними – тамбур. У вбудованому сховищі, крім того, має бути аварійний вихід.
Системи енерговодопостачання, опалювання і каналізації сховищ пов’язані з відповідними зовнішніми мережами. На випадок їх ушкодження в сховищі є переносні електричні ліхтарі, резервуари для зберігання аварійного запасу води, а також місткості для збору нечистот. Опалювання сховищ передбачається від загальної опалювальної мережі.
У приміщеннях сховища розміщуються, крім того, комплект засобів для ведення розвідки (прилади радіаційної та хімічної розвідки, дозиметричні прилади), захисний одяг, засоби для гасіння пожежі, аварійний запас інструментів, засоби аварійного освітлення, запас продовольства і води на дві і більше доби на кожну людину. У сховищі мають бути наявні також документи, що визначають характеристику й правила його утримання (паспорт), план, табель обладнання сховища, схема зовнішніх і внутрішніх мереж із зазначенням вимикачів, журнал перевірки стану сховища тощо.
Час перебування населення в захисних спорудах визначають штаби ЦЗ об’єктів господарського комплексу. Вони встановлюють, крім того, правила поведінки населення і порядок дій при виході зі сховищ і укриттів.
Правила перебування у захисних спорудах
Укриття в захисних спорудах та перебування в них здійснюється за командою штабів ЦЗ. Як правило, люди розміщуються групами за місцем роботи або проживання. Кожному надається місце для розміщення його індивідуальних засобів захисту та інших необхідних речей. Для літніх і хворих осіб, а також дітей виділяється місце поблизу вентиляційних труб. Не дозволяється заводити в сховище тварин, заносити легкозаймисті, вибухонебезпечні та громіздкі речі. У захисних спорудах треба вести себе організовано, без потреби не ходити, виконувати вказівки чергового персоналу, за необхідності, допомагати хворим і потерпілим. Виходити зі сховища дозволяється тільки за командою відповідальних осіб.
Евакуаційні заходи
Евакуація – комплекс заходів щодо організованого вивезення (виведення) населення з районів, зон можливого впливу наслідків надзвичайних ситуацій і розміщення його у безпечних районах у разі виникнення безпосередньої загрози життю та заподіяння шкоди здоров’ю людей. Евакуацію здійснюють на основі “Положення про порядок проведення евакуації населення у разі загрози або виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2001 р. № 1432. Залежно від обстановки, яка складається у разі виникнення надзвичайної ситуації, проводиться загальна або часткова евакуація населення тимчасового або безповоротного характеру (іл. 35.6).
Іл. 35.6. Класифікація евакуаційних заходів
Загальна евакуація – комплекс заходів, що здійснюються для всіх категорій населення в окремих регіонах держави у разі виникнення надзвичайної ситуації техногенного чи природного характеру; загальна евакуація проводиться шляхом вивезення основної частини населення з міст і небезпечних районів усіма видами наявних транспортних засобів та виведення найбільш витривалої його частини пішки.
Часткова евакуація – комплекс заходів, що здійснюється для захисту окремих категорій населення у разі виникнення надзвичайної ситуації техногенного чи природного характеру. Часткова евакуація проводиться завчасно для визначених категорій населення: студентів, учнів інтернатів, вихованців дитячих будинків, пенсіонерів та інвалідів, які утримуються у будинках для осіб похилого віку, разом з викладачами та вихователями, обслуговуючим персоналом і членами їх сімей, а також хворих разом з лікувальними закладами та їх персоналом; часткова евакуація проводиться з використанням відповідних транспортних засобів.
Евакуація населення проводиться за територіально-виробничим принципом-, робітників, службовців об’єктів господарського комплексу та членів їх сімей; студентів ВНЗ, учнів шкіл та училищ евакуюють силами й засобами підприємств та навчальних закладів. Решта населення – за допомогою житлово-експлуатаційних контор (ЖЕК) і органів місцевої влади за місцем проживання.
На всіх громадян, які підлягають евакуації, завчасно складаються списки за об’єктами і житлово-експлуатаційними організаціями у трьох примірниках, один з яких залишається на об’єкті або в житлово-експлуатаційній організації, другий після уточнення списків надсилається на збірний евакуаційний пункт, третій – до евакуаційної комісії району розміщення.
На органи виконавчої влади та керівників об’єктів, які проводять евакуацію населення, покладається:
♦ планування і проведення евакуації працівників та членів їх сімей;
♦ подання до відповідних транспортних органів розрахунків потреби в транспортних засобах для вивезення працівників і членів їх сімей до безпечних районів;
♦ контроль за плануванням, підготовкою і проведенням евакуаційних заходів;
♦ визначення та підготовка безпечного району для розміщення евакуйованих працівників і членів їх сімей.
Для планування підготовки та проведення евакуації, приймання і розміщення населення створюються евакуаційні органи – підрозділи управління процесом евакуації для планування, підготовки, організації та проведення евакуації населення, а також для приймання і розміщення евакуйованого населення.
Планування евакуації проводиться для населення, яке проживає у зонах можливого катастрофічного затоплення, небезпечного радіоактивного забруднення, хімічного зараження, районах виникнення стихійного лиха (масових лісових і торф’яних пожеж, землетрусів, зсувів, паводків, підтоплень та інших геофізичних і гідрометеорологічних явищ з тяжкими наслідками), великих аварій і катастроф (якщо виникає безпосередня загроза життю та заподіяння шкоди здоров’ю людей).
У плані евакуації, складовою частиною якого є карта (схема), зазначаються:
♦ висновки з оцінки обстановки у разі виникнення надзвичайної ситуації;
♦ порядок оповіщення населення про початок евакуації;
♦ кількість населення, яке підлягає евакуації, за віковими категоріями;
♦ терміни проведення евакуації;
♦ склад евакуаційних органів і терміни приведення їх у готовність;
♦ кількість населення, яке вивозиться різними видами транспортних засобів окремо і виводиться пішки;
♦ розподілення об’єктів за збірними евакуаційними пунктами, пунктами посадки, районами (пунктами) розміщення та евакуаційними напрямками;
♦ маршрути евакуації;
♦ райони (пункти) розміщення евакуйованого населення;
♦ пункти посадки на транспортні засоби, пункти висадки у безпечному районі, порядок доставки населення з пунктів висадки до районів (пунктів) розміщення;
♦ заходи щодо організації приймання, розміщення, захисту та життєзабезпечення евакуйованого населення у безпечному районі;
♦ порядок організації управління і зв’язку.
На карті (схемі) позначаються:
– райони (пункти) розміщення евакуаційних органів, вихідні пункти та пункти посадки (висадки);
– схема оповіщення, організації зв’язку і управління;
– розміщення евакуйованого населення на об’єктах у безпечному районі.
Евакуаційний орган, на території якої планується розміщення евакуйованого населення, розробляє план приймання і розміщення у безпечному районі з картою (схемою).
У плані зазначаються:
♦ кількість евакуйованого населення за віковими категоріями, яке прибуває у район;
♦ чисельність населення, яке проживає на відповідній території;
♦ будівлі й споруди для розміщення об’єктів господарювання;
♦ пункти висадки евакуйованого населення;
♦ порядок і терміни доставки евакуйованого населення з приймальних евакуаційних пунктів до районів (пунктів) розміщення;
♦ порядок розміщення евакуйованого населення;
♦ порядок забезпечення евакуйованого населення продуктами харчування, водою, предметами першої необхідності, медичним та іншими видами обслуговування;
♦ порядок оповіщення посадових осіб, які відповідають за приймання евакуйованого населення, про початок евакуації і терміни прибуття населення.
На карті (схемі) позначаються:
– місця розгортання приймальних евакуаційних пунктів, пункти висадки евакуйованого населення;
– склад евакуаційних органів і термін приведення їх у готовність;
– схема оповіщення, організації зв’язку і управління;
– райони (пункти) розміщення людей у безпечному районі, їх кількість, категорія і розподілення за об’єктами.
План евакуації населення, приймання та розміщення його в безпечному районі щорічно уточнюється станом на 1 січня. Залежно від масштабів і особливостей надзвичайної ситуації рішення про проведення евакуації населення приймають:
– на загальнодержавному рівні (Кабінет Міністрів України);
– на регіональному рівні (Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, голова обласної держадміністрації);
– на місцевому рівні (голова Київської та Севастопольської міської держадміністрації, голова районної держадміністрації);
– на об’єктовому рівні (керівник об’єкта).
Підготовка та проведення евакуації населення з небезпечних районів
Евакуаційні органи здійснюють планування евакуації, підготовку населення до евакуаційних заходів, контроль за підготовкою та розподілом усіх видів транспортних засобів для забезпечення евакуаційних перевезень, визначення станцій, портів для посадки (висадки) населення, визначення маршрутів руху населення пішки, практичне проведення евакуації, приймання евакуйованого населення та ведення його обліку за об’єктами, а також контроль за розміщенням і життєзабезпеченням.
Оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайної ситуації здійснюється з використанням усіх систем оповіщення, мережі зв’язку, засобів радіомовлення і телебачення із залученням у разі потреби сил і засобів органів МВС.
Збірні евакуаційні пункти призначені для збору і реєстрації населення, яке підлягає евакуації, формування піших і транспортних колон та ешелонів, а також забезпечення відправлення їх на пункти посадки на транспортні засоби та вихідні пункти руху пішки. Кожний збірний евакуаційний пункт має свій номер і за кожним з них закріплюється певна кількість об’єктів.
Порядок проведення евакуації. З отриманням рішення (сигналу) про проведення евакуації евакуаційні органи уточнюють завдання керівникам об’єктів щодо проведення евакуаційних заходів, контролюють стан оповіщення населення, його збору, формування колон (через начальників маршрутів), забезпечують переміщення їх до пунктів евакуації (іл. 35.7).
Евакуаційні органи разом з транспортними службами перевіряють готовність транспортних засобів до перевезень, уточнюють порядок їх використання, підтримують постійний зв’язок з начальниками маршрутів та з органами виконавчої влади безпечних районів, інформують їх про хід евакуації. Для транспортного забезпечення здійснення зазначених заходів залучається весь наявний транспорт, що є на відповідній адміністративній території (іл. 35.8).
Іл. 35.7. Евакуація потерпілого з хімічно зараженої території
Іл. 35.8. Аеромобільна евакуація
На межі зони забруднення в проміжному пункті евакуації здійснюється розгортання пунктів спеціальної обробки населення, знезараження одягу і транспортних засобів, дозиметричного контролю та пересадка евакуйованого населення з транспортного засобу, який рухався забрудненою місцевістю, на незабруднений транспортний засіб.
Евакуйовані громадяни повинні мати при собі паспорт, військовий квиток, документ про освіту, трудову книжку або пенсійне посвідчення, свідоцтво про народження, гроші та цінності, продукти харчування і воду на 3 доби, постільну білизну, необхідний одяг і взуття загальною масою не більш як 50 кг на кожного члена сім’ї. Дітям дошкільного віку вкладається в кишеню або пришивається до одягу записка, де зазначається прізвище, ім’я та по батькові, домашня адреса, а також ім’я та по батькові матері й батька. Усі громадяни під час проведення евакуаційних заходів мають дотримувати дисципліни, порядку, витримки та виконувати всі розпорядження органів управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення. Після прибуття на місце призначення кожному громадянину необхідно пройти реєстрацію в евакуаційній комісії й оселитися за вказаною адресою.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...