Політологічний словник
Уряд (англ. government – керування, правління; фр. gouvernment – управління)- вищий орган у системі виконавчої влади держави, підпорядкований парламенту і главі держави, який здійснює державне управління суспільними справами, впроваджує в життя рішення законодавчої влади та забезпечує дотримання встановлених у державі законів, наділених для цього політичною виконавчою владою. Найпоширеніші назви У. – “Кабінет Міністрів”, “Рада Міністрів”, “Державна Рада”, “Федеральна Рада” тощо – відображають
їх колегіальний характер. Порядок формування У. залежить від форми державного правління. У країнах з парламентськими і змішаними формами правління застосовується парламентський спосіб формування У., згідно з яким парламент безпосередньо здійснює ті чи інші процедури. Процедури формування У. передбачають спільні дії законодавчого органу і глави держави, хоча характер і послідовність їхніх дій бувають різними. За своїм політичним складом У. може бути однопартійним, коаліційним і безпартійним. Позапарламентський спосіб формування У. застосовується у президентських республіках, де уряд формується президентом,
а роль парламенту при цьому є незначною. У парламентських країнах члени У. зазвичай повинні бути одночасно і депутатами парламенту. У президентських республіках та республіках зі змішаною формою державного правління діє принцип несумісності посади міністра і депутатського мандата. Основними функціями У. є: а) функція загального керівництва й управління справами в державі (“розпорядча” чи “управлінська” функція); б) функція виконання законів; в) для виконання законів У. від імені держави та з відповідними повноваженнями наділяється правом видавати власні підзаконні акти загального характеру, тобто він здійснює нормотворчу функцію; г) законодавча діяльність, яка на конституційному рівні фіксується як право законодавчої ініціативи (див. Урядова правотворчість); д) У. не лише здійснює виконання законів, прийнятих парламентом, а й сам має право розробляти та реалізовувати різноманітні загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціально-культурного розвитку. Це право Кабінету Міністрів України фіксується на конституційному рівні (п. 4 ст. 116 Конституції України). У. вважається колегіальним органом, який несе солідарну відповідальність за прийняті рішення та здійснюваний курс. Основною діючою особою У. є його глава. Досить суттєвим в аспекті розгляду місця і ролі У. в здійсненні виконавчої влади має питання внутрішньої організації самого У. як колегіального органу. Кількісний склад і структура У. є відмінними у різних країнах. У більшості держав не існує чітко встановленого переліку міністерств, за винятком хіба що США та Швейцарії. Конкретний перелік міністерств та кількість членів У. переважно залежать від рішення законодавчого органу або глави держави, які затверджують новий склад У. Необхідно зазначити, що державним органом політичного керівництва в окремих країнах є не увесь У., а лише так званий кабінет, до складу якого здебільшого входять провідні члени У, які очолюють найвпливовіші міністерства. У переважній більшості країн світу конституції прямо не окреслюють структуру і кількісний склад У. На практиці ж номінальна чисельність У. невелика і кількість міністрів, які входять до складу кабінету чи інших урядових колегій, лежить у межах п’ятнадцяти – тридцяти осіб. Однак ці цифри не є абсолютними, оскільки у деяких країнах до складу кабінету нерідко входять керівники різних відомств, комітетів, агентств та інших загальнодержавних органів, а подекуди – представники регіональних еліт, великого бізнесу та вчені. Для прикладу, якщо в США до складу кабінету завжди входили представники ділових і банківських кіл, то У. Французької Республіки вирізнялися значною кількістю науковців, учених та інших інтелектуалів, а до складу У. Російської Федерації включено керівників найвпливовіших регіонів країни. Аналізуючи структури і склад кабінетів різних країн у різні періоди історії, можна зазначити, що існує певний класичний перелік міністерств, керівники яких неодмінно входять до складу урядових колегій. Це насамперед міністерства закордонних і внутрішніх справ, оборони, фінансів та юстиції, керівники яких традиційно формували склад кабінетів із самого початку розвитку сучасного державотворення. Згодом розширення функцій держави зумовило входження до У. міністрів, які відають економікою, освітою, наукою і технікою, охороною здоров’я, соціальними питаннями тощо.
В. Малиновський
Loading...