Головна ⇒ 📌Історія ⇒ Усунення від влади М. Хрущова

Усунення від влади М. Хрущова

Тема 4. УКРАЇНА В ПЕРІОД ЗАГОСТРЕННЯ КРИЗИ РАДЯНСЬКОЇ СИСТЕМИ (середина 1960-х – початок 1980-х років)

§ 16. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ЗМІНИ В УPCP PCP

1. Усунення від влади М. Хрущова.

Партійна олігархія та наближена до неї вища номенклатура своїм головним завданням убачали утримання при владі. Сформовані за сталінських часів, вони не могли прийняти ідеї економічних реформ, що вели до зростання самостійності підприємств і господарських керівників, не могли дозволити лібералізації суспільних відносин, духовно-інтелектуальної сфери. Перші ж

прояви пом’якшення тоталітарного режиму продемонстрували, що в суспільстві живе дух критичності й опозиційності. Його зміцнення загрожувало спочатку втратою контролю над суспільством, а потім – втратою влади. Цю загрозу вони справедливо пов’язували з особою М. Хрущова, який проводив курс на десталінізацію й лібералізацію суспільно-політичного життя та певне послаблення командно-адміністративних методів управління господарством.

Зрозуміло, що ці зміни мали поверховий характер. Тому влада першого секретаря ЦК КПРС М. Хрущова опиралася на підтримку партійного апарату. Проте він не зважав на його групові

(корпоративні) інтереси. Виходячи з власних уподобань, М. Хрущов переміщував високих партійних функціонерів на посади в регіони, не враховуючи їхніх інтересів і побажань. Він примусив XXII з’їзд КПРС включити до партійного статуту пункт, за яким на кожних чергових виборах склад ЦК КПРС мав оновлюватися щонайменше на чверть, склад ЦК союзних республік та обкомів – на третину, а міськкомів і райкомів – на половину. При цьому члени керівних парторганів могли обиратися не більше ніж на три терміни підряд. Отже, Хрущов поставив під загрозу кар’єру і добробут кожного партійного керівника.

Скориставшись лібералізацією методів державного управління, компартійно-державна номенклатура організувала змову. Її підготовка якраз припала на час суттєвого послаблення позицій Хрущова невдачами у внутрішній і зовнішній політиці: Карибською кризою, розривом з комуністичним Китаєм, гострою економічною кризою, падінням керованості економіки, неврожаєм 1963 р. та масовим невдоволенням з приводу підвищення роздрібних цін на м’ясні та молочні товари.

Згуртувавшись навколо Леоніда Брежнєва та Миколи Підгорного, змовники на жовтневому (1964) пленумі ЦК КПРС усунули М. Хрущова від влади під приводом очищення партійного керівництва від проявів культу особи, суб’єктивістських і волюнтаристських методів керівництва. Першому секретареві нагадали, що вищим органом в одержавленій комуністичній партії є не Президія ЦК КПРС, де Хрущов домінував, а Центральний комітету повному складі. Ідучи до влади, Л. Брежнєв опирався і на підтримку української комуністичної організації. Конфлікт М. Хрущова з українським керівництвом наростав із кількох причин. По-перше, союзний лідер, шукаючи виправдання своїм невдачам із реформами в сільському господарстві, постійно докоряв українським керівникам за невміле керівництво справами сільського господарства. Це призвело навіть до гострої відкритої сутички між М. Хрущовим і першим секретарем ЦК КПУ М. Підгорним на одному з пленумів ЦК КПРС.

Ще вагомішою причиною конфлікту стала реорганізація управління промисловістю. Створення раднаргоспів М. Хрущов розглядав як удосконалення централізованого управління. Українські ж керівники за їх створенням убачали важливий крок до розширення господарських повноважень українських органів влади. У республіканській партійній пресі з’явилися статті, у яких зазначалося, що в УРСР виробляється половина залізорудної продукції СРСР, майже 60 % сталі, 33 % вугілля. Ці цифри наочно доводили, що Україна, як надзвичайно вагома складова народногосподарського комплексу СРСР, заслуговує на розширення економічних прав. Це розширення республіканське керівництво витлумачувало як відновлення принципів ленінської національної політики й з неприязпю ставилося до масового переведення російських чиновників, яких після розпуску союзних галузевих міністерств переводили на керівні посади в українські раднаргоспи.

Історичний факт

Найяскравішим проявом прагнення тогочасного українського керівництва до економічного автономізму стало рішення ЦК КПУ 1957 р. про передачу українському Держнлану функції планування і контролю над усією республіканською економікою.

Проте Хрущов і московське керівництво розцінювало заяви про розширення економічних прав й неприязні настрої до московського чиновництва як прояви шкідливого “місництва”, рівноцінного буржуазному націоналізму. Конфлікт посилився і через зміщення О. Кириченка (колишнього першого секретаря ЦК КПУ) з високої кремлівської посади на другорядну посаду обкомівського рівня. Це перекреслювало кар’єрні сподівання багатьох українських функціонерів, які вважали Кириченка наступником Хрущова.

З відставкою М. Хрущова завершилася доба реформ, експериментів і лібералізації суспільно-політичного життя.

Леонід Брежнєв

На думку вченого

Українські історики В. Баран та В. Даниленко стверджують: “Унаслідок перевороту 1964 р. були закріплені суспільні відносини “культового” (сталінського. – Лет.) періоду, але позбавлені крайнощів авторитаризму. Після смерті тирана й хрущовських нововведень тоталітаризм у СРСР позбувся окремих “класичних” сталінських ознак. “Термідор Л. Брежнєва” полягав насамперед у встановленні консервативного режиму, за якого будь-яке оновлення суспільства стало неможливим. Брежнєвсько-сусловське керівництво не відродило “класичного” сталінізму, воно припинило пошуки альтернативи, розпочаті М. Хрущовим, які в перспективі могли загрожувати структурам влади. Внаслідок цього сталінська модель соціалізму, дещо пом’якшена й лібералізована, без диктатури й масового кривавого терору, функціонувала ще понад два десятиліття”.