Політологічний словник
Велика французька революція – буржуазно-демократична революція у Франції 1789-1794 рр. Найрадикальніша з усіх ранніх буржуазних революцій: ліквідувала феодально-абсолютистський порядок у країні, підірвала його основи в інших державах, утвердила у Франції буржуазний лад та відповідний йому тип держави і права. В. ф. р. розвивалась трьома основними етапами. Перший (14.07.1789-10.08.1792) зафіксував формально-юридичне визнання революції королівською владою, домінування інтересів великої буржуазії (основні ідеологи – О. Мірабо,
Ж. Лафайєт та ін.), боротьбу революційних сил із зовнішньою інтервенцією, народне повстання у Парижі й ліквідацію монархії. Другий етап (10.08.1792-02.06.1793) відзначився пануванням жирондистів – виразників торговельно-промислової і землевласницької буржуазії (керівники – Ж. П. Бріссо, П. В. Верньо, Ж. М. Ролан та ін.) і гострим протистоянням їм якобінців-монтаньярів (керівники – М. Робесп’єр, Ж. П. Марат, Ж. Ж. Дантон, Л. А. Сен-Жюст), які представляли інтереси середніх і нижчих прошарків буржуазії, селянства і плебейства. В рамках третього етапу (02.06.1793-28.07.1794) були здійснені якобінська диктатура на чолі з М. Робесп’єром
і термідоріанський контрреволюційний переворот (керівники – Ж. Фуше, Ж. Л. Тальєн, П. Баррас, Ж. Колло д’Ербуа, Ж. Бійо-Варенн та ін.). У процесі В. ф. р. прийнято низку конституційних та інших політико – правових актів, що значно вплинули на розвиток права у Франції та інших країнах. Найважливішим документом В. ф. р. стала Декларація прав людини і громадянина, прийнята 26.08.1789, яка, з одного боку, пояснила всьому світові мету і завдання революції, а з другого – стала своєрідним бар’єром на шляху можливого повернення старих феодально-абсолютистських порядків. Другим важливим актом першого етапу революції була конституція 1791 р., яка закріпила основні принципи та інститути буржуазного державного права і поділ влади згідно з теорією Ш. Монтеск’є, цензове виборче право, новий адміністративно-територіальний поділ країни з виборними місцевими органами управління та адміністрацією, недоторканність депутатів, формальне проголошення прав і свобод громадян. За державним устроєм Франція була визначена як унітарна держава, за формою правління – як конституційна монархія з одночасним проголошенням народного суверенітету. У конституції 1791 р. відобразилися нові важливі державно-правові поняття: “національний суверенітет” і “представницьке правління”. Було, зокрема, зафіксовано: “Суверенітет належить нації: він є неподільним, невідчужуваним і невід’ємним. Жодна частина народу, жодна особа не може привласнити собі його здійснення”. Конституція діяла лише до серпня 1792 р. На другому етапі революції жирондисти запропонували у квітні 1793 р. новий проект конституції, який так і не став Основним Законом в умовах протистояння двох політичних угруповань (жирондистів і якобінців). Цей проект передбачав федеральну форму державного устрою і республіканську форму правління, певну лібералізацію політичного режиму, зокрема загальне виборче право для чоловіків. Законодавчу владу планувалося вручити законодавчому корпусу, який мав обиратися двоступеневими виборами терміном на один рік, а виконавчу владу – виконавчій раді республіки у складі 7 міністрів, обраних народом. Було прийнято низку важливих конституційних законів: декрети про утвердження конституції народом, захист особи і власності громадян, ліквідацію королівської влади у Франції, створення комітету громадської безпеки і комітету громадського порятунку; декларацію про єдність і неподільність республіки та інше. На третьому етапі революції, після встановлення якобінської диктатури, 24.06.1793 Конвент прийняв нову Декларацію прав людини і громадянина, а також конституцію, яка увійшла в історію під назвою “якобінської”. В основу Декларації 1793 р. було покладено Декларацію 1789 р., однак вона містила і ряд принципово нових положень, а саме: ідею спільного щастя як суспільної мети; забезпечення людині можливості користуватися природними й невідчужуваними правами; захист суспільством незаможних, непрацездатних; сприяння народній освіті; відсутність поділу влади як основи конституційного ладу. Конституція 1793 р. істотно відрізнялася від конституції 1791 р. насамперед тим що, вона закріплювала буржуазно-демократичний політичний режим, ідею верховенства народу, проголошувала ширше коло прав і свобод, узаконювала ліквідацію феодальних пережитків на селі й ліквідацію рабства у колоніях. Декларацію і конституцію 1793 р. були схвалені народом у більшості комун країни, однак ці основоположні документи не стали чинними. Натомість упродовж третього етапу В. ф. р. фактично функціонувала якобінська диктатура. Якобінський режим, прагнучи своїми декретами обмежити демократію (шляхом широкого тлумачення революційного порядку, реквізиції сільськогосподарської продукції, заборони народних зібрань та ін.) для реакційних сил, водночас істотно обмежував її і для усього французького народу. З перших днів В. ф. р. поряд з ліквідацією віджилої системи феодального права інтенсивно відбувається нормотворчість у сфері цивільного законодавства. Хоча поставлене революцією завдання створення єдиного цивільного кодексу не було виконано, В. ф. р. внесла кілька суттєвих змін у систему цивільного права: проголошення права власності як “священного і недоторканного”, першого з усіх “природних і невідчужуваних прав людини”; забезпечення свободи торгівлі, ремесел, ліквідація корпорацій і “свободи договору”, вільний оборот нерухомої власності (з деякими обмеженнями в період якобінської диктатури); формальна рівність всіх громадян, що відобразилось у ліквідації станів, феодальних інститутів, у секуляризації шлюбу, зміні правового становища жінки, дітей (припинення батьківської влади з досягненням 21 – річного віку), позашлюбних дітей; ліквідація старої системи цивільного законодавства й утвердження закону як основного джерела права.
Поряд зі змінами в системі цивільного права значно розвинулося кримінальне законодавство, ознаменувавши відхід від феодальної середньовічної жорстокості в бік гуманізації. Були юридично закріплені такі основні кримінально-правові принципи: запровадження формального поняття злочину як дії, що порушує встановлену законом заборону (немає злочину – немає й покарання, якщо про це не сказано в законі); утвердження рівності покарань для представників усіх станів; встановлення особистого характеру покарань; ліквідація тортур і карцерів; скасування обтяжливих для безневинних членів сім’ї засудженого конфіскацій майна; призначення смертної кари як виключної міри покарання лише за найтяжчі злочини. Загальнодемократичне положення кримінального законодавства періоду революції у кримінальних кодексах Франції (1810 р.) та інших європейських країн.
В. ф. р. постала у світовому масштабі як результат нагромадження суперечностей у процесі еволюційного розвитку, виявила найбільше форми боротьби між новими, що народжувалися, і старими, віджилими формами суспільних відносин. Разом з тим В. ф. р. засвідчила жорстокість, позаправовий характер діяльності влади в екстремальних умовах, непередбачуваність розвитку масової свідомості, величезний розрив влади та реальних наслідків насильницьких методів соціальних перетворень. Історичне значення В. ф. р. полягає у проголошенні та апробації нею на практиці основних принципів політико – правового життя (правової держави, народного суверенітету, парламентсько-представницького ладу, поділу влади та ін.). Вона спричинила розвиток цих принципів як загальнолюдських, загально-цивілізаційних, дала поштовх становленню сучасного конституціоналізму не лише у Франції, а й у багатьох інших країнах.
Лібєрберг І. І. Велико французька революція. – X., 1931; Французская буржуазная революция 1789 – 1794 – M. – Ленинград, 1941; Буржуазные революции XVIІІ – XIX вв. в современной зарубежной историографии. – М., 1986; L’Etat de France pendant la revolution (1789 – 1799). – Paris, 1988; Батыр К. Революция: связь веков. // Социалистическая законность. – 1989. – № 6; Крашенинникова Н. А. Великая французская буржуазная революция и ее первые конституционные акты. Вестник Моск. ун-та, сер. 11 // Право. – 1989. – № 4; Рождение французской буржуазной политико-правовой системы. – Ленинград, 1990; Карлейль Т. Французская революция. История. – М., 1991; Таран Л. В. Историческая мысль Франции и России. – К., 1994; Des Etats généraux au 18 brumaire. La Revolution francaise a travers les archives. – Paris, 1988.
В. Горбатенко
Loading...