Велика хартія вольностей і виникнення англійського парламенту
ЄВРОПА ВІЗАНТІЯ АРАБСЬКИЙ СВІТ
§ 14. Англосаксонські королівства
4. Велика хартія вольностей і виникнення англійського парламенту
Король Іоанн (1199-1216) у результаті невдалої для Англії війни з Філіппом II Августом утратив у Франції більшу частину родових маєтностей Плантагенетів. За це сучасники нарекли Іоанна зневажливим прізвиськом Безземельний. Військові поразки, постійне вимагання “щитових грошей” викликало в підданих справжню ненависть до короля.
Ситуацію загострив і конфлікт із Папою Римським Інокептієм III. Іоанн
Усе це викликало обурення народу, який підтримав у 1215 р. заколот баронів. Навіть у Лондон барони увійшли без бою. Іоаннові нічого не залишалося як капітулювати. Підкоряючись силі, 15 червня 1215 р. він підписав підготовлений баронами документ
Статті хартії гарантували недоторканність володінь баронів і церкви. Король зобов’язувався не стягувати зі своїх васалів поборів більше, ніж встановлено звичаєм, не накладати непомірних штрафів, опікуватися торгівлею, обіцяв захист від свавілля королівських чиновників, підтверджував недоторканність міських привілеїв тощо.
ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА
1215 р. Із Великої хартії вольностей
12. Ні щитові гроші, ні [будь-яка] інша допомога не повинні збиратися в королівстві нашому інакше як за згодою загальної ради королівства нашого…
14. А для того, щоб мати загальну раду королівства при оподаткуванні грошовою допомогою… або для оподаткування щитовими грошима, ми накажемо покликати архієпископів, єпископів, абатів, графів і старших баронів нашими листами кожного окремо…
39. Жодна вільна людина не буде заарештована й ув’язнена, або позбавлена майна, або оголошена поза законом, або вигнана, або яким-небудь [іншим] способом знедолена, і ми [король] не підемо на неї і не направимо на неї інакше, як на підставі законного вироку рівних їй… і за законом країни.
61. Ми [король] створюємо і даємо… гарантію, а саме: щоб барони обрали двадцять п’ять баронів із королівства, кого захочуть, які повинні всіма силами дотримуватися й охороняти та примушувати дотримуватися миру і вольностей, що ми їм дали і цією нинішньою хартією підтвердили… І коли ми або хто-небудь із слуг наших у чому-небудь і проти кого-небудь погрішимо або яку-небудь зі статей… порушимо… ті двадцять п’ять баронів… будуть… утискати нас усіма способами, якими тільки можуть, тобто шляхом захоплення замків, земель, володінь та всіма іншими способами, якими можуть, поки не буде виправлено [порушення] згідно з їхнім рішенням…
ПАРЛАМЕНТ – (англ. parliament, фр. parlement, від фр. рагlег – говорити) – виборний (повністю або частково) законодавчий орган у державі.
Проте Іоанн Безземельний не збирався виконувати нав’язану йому Велику хартію вольностей і відновив війну з баронами. У розпал бойових дій Іоанн Безземельний помер. Королем було проголошено його малолітнього сина Генріха III (1216-1272) і вся влада опинилася в руках баронів.
Коли ж Генріх III досяг повноліття й почав правити самостійно, він став на шлях продовження політики свого батька. Це викликало озлоблення серед англійських
Баронів і 1258 р. вони підняли заколот, внаслідок якого Генріха III було усунуто від влади. Протистояння між баронами й королем вилилося в громадянську війну. Серед баронів як лідер виділився граф Симон де Монфор. Очолюване ним військо розгромило королівські загони. Генріх III та спадкоємець трону принц Едвард потрапили в полон. Правителем Англії став Симон де Монфор. У січні 1265 р. він скликав збори королівства. Сюди, крім баронів і єпископів, було запрошено також представників від рицарства та городян. Так з’явився англійський парламент (від французького рагіег – говорити).
Невдовзі принц Едвард зумів утекти з полону, очолив королівську армію і розгромив військо Симона де Монфора. Самого Монфора було вбито.
Повернувши собі владу, Генріх III, а відтак і його спадкоємець Едвард І не знищили парламент і він продовжував діяти. Спочатку основна функція парламенту полягала в затвердженні податків. Згодом він отримав ще й право видавати закони. У середині XIV ст. англійський парламент розділився на дві палати – палату лордів і палату громад. У палаті лордів засідало вище духовенство та світська знать. А в палаті громад – рицарі графств і представники міст. Тут відразу намітився союз рицарства і міської верхівки. В англійському парламенті, на відміну від Генеральних штатів Франції, представники цих двох станів діяли спільно. Тому палата громад мала неабиякий вплив на політичне життя Англії. Із виникненням парламенту в Англії зародилася нова форма феодальної держави – станова монархія.
Історична цікавинка
До XIV ст. в Англії не існувало єдиної національної мови. Нормандські завойовники послуговувалися французькою мовою, яка тривалий час вважалася офіційною. Нею розмовляла верхівка знаті, велося судочинство і викладання в школах. Знання французької мови було показником освіченості й приналежності до вищого світу. Дрібні феодали, городяни й селяни розмовляли різними говірками англосаксонської мови. І тільки в середині XIV ст. на основі лондонського діалекту починає формуватися англійська літературна мова. У 1362 р. вона вперше пролунала на засіданні парламенту. Тоді ж парламент постановив уживати англійську мову в судах.