Виникнення політичної науки
Політологія
РОЗВИТОК ПОЛІТИЧНОЇ НАУКИ ВІД НАЙДАВНІШИХ ЧАСІВ ДО СЬОГОДЕННЯ
ПОЛІТОЛОГІЯ ЯК НАУКА. ОСНОВНІ ПАРАДИГМИ ПОЛІТОЛОГІЇ
1. Виникнення політичної науки
У І тисячолітті до н. е. людство розвивалось у формі трьох цивілізацій: Китаю, який дав Конфуція і Мо Цзи, Індії, яка дала Будду, і Персії, яка дала Заратустру. В цей період у всіх стародавніх народів панували уявлення про божественне походження влади й суспільно-громадського ладу і відбувався поступовий перехід до більш-менш раціонального їх сприйняття. Це була історично
Від середини І тисячоліття до н. е. формується дальший етап пізнання політики, з’являються політичні концепції філософсько-стичного спрямування. Цей процес кореспондується, насамперед, із творами Платона й Аристотеля. Платон називав політику “царським мистецтвом”, Аристотель – “мистецтвом” і пов’язував її з практикою політичного житні різних міст – держав (полісів) Давньої Греції. І Платон, і Аристотель дотримувалися погляду на політику як науку про найвище благо людини й держави, про оптимальний державний лад.
Проте лише в XVI сторіччі італійський учений Нікколо Макіавеллі остаточно звільнив політику від філософсько-етичної форми й поставив у центр політичних досліджень проблему державної влади, підпорядкував політичну думку розв’язанню реальних, практичних завдань. Макіавеллі характеризував політику як науку, що пояснює минуле, керує сучасним і може прогнозувати майбутнє. Було зроблено перший, але не останній крок у створенні сучасної політичної науки.
Сучасного вигляду політологія набуває в другій половині XIX ст. у зв’язку з появою і поширенням різноманітних (біхевіористських, емпіричних) методів дослідження, роз ціпком знань про суспільство. 1857 року в Колумбійському коледжі (США) Френсіс Лібер створює кафедру “Історія та політична наука”, 1903-го – засновано Американську Асоціацію політичних наук, яка нині об’єднує 16 тис. членів.
Справжнього професіоналізму політична наука досягла в XX ст.
У її розвитку відзначають три етапи. Перший – міжвоєнні десятиліття (1920-1940), пов’язаний із чиказькою школою. Саме тоді розроблено програми емпіричних досліджень, у яких увага передусім зосереджувалася на психологічній і соціологічній інтерпретаціях політики. Другий етап – перші десятиліття після Другої світової війни. В цей період поширився біхевіористський (поведінковий) підхід у вивченні політики, вдосконалювалися політичні субдисципліни й зростала професіоналізація. Третій, сучасний етап, характеризується запровадженням політико – математичних методів дослідження, а також застосуванням економічних моделей у рамках теорії раціонального вибору.
Якщо в США наука про політику походить із соціології, то у Європі становлення сучасної політології відбувалося переважно в дисциплінарних рамках філософії (Німеччина) та теорії держави і права (Франція), домінував інституційний підхід до політики. Істотний внесок у становлення сучасної політології зробили такі американські вчені, як Г. Алмонд, Б. Беррі, Р. Даль, А. Лейпхарт, С. Ліпсет, М. Олсон, К. Шепел, С. Верба, а також їхні європейські колеги М. Вебер, Р. Міхельс, Г. Моска, В. Парето, А. Зіфрід, Ш. А. Токвіль, К. Маркс, Ф. Енгельс та ін.
У Росії в XIX – на початку XX ст. політична наука розвивалася доволі інтенсивно. Важливу сторінку в науку про політику вписали М. Чернишевський, М. Добролюбов, В. Бєлінський, О. Герцен. Помітний внесок у світову політичну науку зробили М. Ковалевський, Б. Чичерін, П. Новгородцев, а також марксистські теоретики Г. Плеханов, В. Ленін та ін. В Україні політичні концепції розвивали Т. Шевченко, І. Франко, Леся Українка, М. Коцюбинський. Думки про політику, актуальні й нині, висловлено у творах М. Костомарова, М. Драгоманова, М. Грушевського, В. Винниченка та інших учених і політичних діячів.
Отже, в першій половині XX ст. процес виокремлення політології в самостійну академічну дисципліну загалом завершився. У 1949 р. під егідою ЮНЕСКО створюється Міжнародна асоціація політичної науки, яка плідно діє і в наші дні.
У Радянському Союзі до середини 60-х років політологію не вважали окремою наукою. Політика вивчалася в рамках історії партії, філософії, політичної економії, наукового комунізму. З середини 60-х років ставлення до науки про політику зазнало змін.
5 січня 1965 року в газеті “Правда” опубліковано статтю “Про політичну науку”, в якій її автор, пізніше відомий політолог Ф. Бурлацький обгрунтовував право вчених розглядати, формулювати нові ідеї трансформації нашої держави на засадах загальнолюдських цінностей, на принципах демократії свободи. Вчені, які досліджували ці проблеми, об’єдналися в Асоціацію політологів Радянського Союзу, що створило умови для ширшого спілкування радянських учених із зарубіжними колегами, формування вітчизняної політичної науки.
Отже, політична наука в Україні поступово посідає належне їй місце в системі суспільствознавства, дедалі помп піше впливає на реальні політичні процеси, становлення демократичної державності.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...КОМЕДІЯ »