ВІРА
Соціологія короткий енциклопедичний словник
ВІРА – соціальна реальність, що існує у формі духовно-емоційного зв’язку між індивідами, соціальними групами і класами, який грунтується на життєвому досвіді, попередньому суб’єктивному враженні про партнера цих відносин; системи ідей і образів про навколишній світ, що набувають значення самодостатніх норм і цінностей, і, таким чином, стають мотивом, стимулом, установкою та орієнтиром соціальних зв’язків, відносин та дій.
Соціальні зв’язки, відносини та дії на рівні В. відзначаються
В. може розглядатися як структурний елемент духовної культури, головною відмітною ознакою якого є заснована на суб’єктивному життєвому досвіді суб’єкта В. у можливість сприймати невідоме і майбутнє. Тому В. у такому розумінні розширює можливості людського всебічного освоєння світу, тобто надає індивідам певних універсальних якостей. Вона виступає основою для утворення в духовній культурі цілої низки інших духовних якостей,
Безпосередньо з В. пов’язане функціонування поняття “вірогідність” – як міра можливості прояву певного явища.
З т. з. гносеології, В та похідні від неї духовні явища завжди розглядаються у співвідношенні зі знанням як певний рівень відображення дійсності, хоча і зумовлений відповідними соціальними детермінантами.
З т. з. соціології, усе це є проявом безпосередніх сусп. відносин, особливим характером спілкування їх суб’єктів. Такі відносини є не матеріальними, а духовними, і грунтуються вони не на знанні, а на життєвому досвіді даних суб’єктів. Тому предмет В. не потребує доказовості й логічного обгрунтування, що є головною відмітною її ознакою. Тому вона є практично-духовною за своїм функціональним змістом, тобто В. сприяє сприйняттю належного як сущого, вказує на те, що вона є такою духовно-культурною якістю людей, котра забезпечує можливість досить інтенсивної міфологізації сусп. відносин і всього навколишнього світу та досить стійкого існування у часі даних міфічних образів і ідей, яким людська уява надає об’єктивного значення. Соціальна реальність, у такому випадку, сприймається як така, де дійсними суб’єктами соціальних процесів і змін є не люди, не соціальні спільності, не соціальні ін-ти тощо, а саме ці образи та ідеї, для яких різні елементи соціальної структури є об’єктом впливу.
Крім того, у вирішальні, визначальні для людини моменти В. часто набуває екзистенціального значення і перетинається з надією. Вказані ознаки дають змогу для ефективного використання В. філософією межових ситуацій, тобто екзистенціалізмом, а особливо теологією та релігією, де вона сама набуває значення доказу (за принципом: вірю – отже, є) буття вищої сили, що у різних культурах має різне образне втілення. У всіх релігіях доказ замінюється системою догматів, які і підміняють собою етичні, естетичні, світоглядні тощо принципи. Цим фактично духовне життя суспільства зводиться до реліг., духовність до релігійності, і цим же В. фактично перетворюється на марновірство, культ.
Тому сусп. відносини, підвалинами яких є реліг. цінності, відрізняються від світських, які є більш гнучкими і толерантними.
Суспільство, в якому домінують такі відносини, в соціології класифікується як традиційне.
В дійсності В. є лише однією з категорій (у значенні структурних елементів) духовної культури і духовність аж ніяк не зводиться до В. Якщо аналізувати місце і роль В. у структурі духовної культури з т. з. феноменол, соціології як системи духовних соціальних відносин, то тут треба розглядати і відносини, що грунтуються не тільки на вірі, а й на волі суб’єктів таких відносин, їх рівні знання закономірностей сусп. розвитку, їх інтересів тощо. Для соціол. культури тут – невичерпне поле прикладання зусиль. Емпіричні соціол. дослідження функціонування В. у суспільстві проводяться переважно в межах соціології, релігії, де вона розглядається як така, що має сакральний характер і лише зовнішньо відбиває В. як таку.
Значущість В. прямо залежить від рівня й глибини знання, яке завжди історично обмежене. Тому в багатому арсеналі засобів освоєння людиною світу і особливо істор. процесу, який чималою мірою характеризується тим, що історія – це, по суті, неперервний стан нестійкої динамічної рівноваги найрізноманітніших індивідуальних і сусп. сил, соціальних і політ, систем, зламів епох, стадій переходу та невизначених ситуацій, що ставлять людину перед необхідністю вибору, В. завжди відіграватиме першорядну роль.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...