Внутрішньополітичне становище України в середині 1950-х років
Тема 3. ПОЛІТИЧНОЇ ТА ЕКОНОМІЧНОЇ ЛІБЕРАЛІЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА (середина 1950-х – середина 1960-х років)
§ 10. ПОЧАТКОВИЙ ПЕРІОД ДЕСТАЛІНІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ
1. Внутрішньополітичне становище України в середині 1950-х років.
Після смерті Й. Сталіна 5 березня 1953 р. виникло запитання, у якому напрямі буде рухатися радянське суспільство? Однак чіткої відповіді не існувало. У тоталітарному суспільстві відповідь на нього значною мірою залежала від наслідків боротьби за владу, що розпочалася серед представників політичної
Сталінщина й тоталітаризм глибоко спотворили всі сторони суспільного життя. Звільнення від них, як виявилося, потребувало тривалого, упродовж десятиліть, часу та велетенських морально-психологічних зусиль. Перші кроки щодо десталінізації суспільства
Наприкінці березня в СРСР була оголошена амністія, яка стосувалася осіб, засуджених на строк до 5 років ув’язнення за посадові, господарські та деякі воєнні злочини. З радянських тюрем і концтаборів звільнили 1,2 млн в’язнів. Серед них переважали карні злочинці, оскільки ув’язнені за політичними статтями мали більші строки. Під амністію потрапили також вагітні жінки, неповнолітні особи (віком до 18 років), жінки, які мали дітеіі віком до 10 років. Після амністії розпочався процес реабілітації. До нього владу спонукали звернення громадян до вищих партійних і державних інстанцій з проханнями переглянути судові справи, які стосувалися звинувачень у політичних “злочинах”. Верховний суд СРСР переглянув за протестами генерального прокурора 100 країни рішення колишніх колегій ОДПУ, “трійок” НКВС та “особливої наради” при НКВС-МДБ-МВС СРСР. Такі самі права отримали судові органи союзних республік. З високих трибун було сказано, іцо законність і охорона прав громадян – найважливіша основа розвитку та зміцнення радянської держави.
Улітку-восени 1953 р. з таборів і місць заслання повернулися перші несправедливо засуджені. Серед них було багато українців, які в роки війни проживали на окупованій території, за що були безпідставно звинувачені в “пособництві ворогові” та заслані у віддалені райони СРСР.
Початковий період десталінізації спричинив в Україні зміни на краще. Його характерними рисами було припинення кампанії проти націоналізму, уповільнення процесу зросійщення, посилення ролі українців в різних сферах суспільного життя.
Насамперед відбулися зміни в керівництві, які привели до суттєвого збільшення частки українців серед представників державного та партійного апарату: у червні 1953 р. був звільнений з посади першого секретаря ЦК КПУ Л. Мельников. Підставами для цього стало зросійщення в Україні вищої школи та дискредитація керівництва Західної України. Керівником республіканської партійної організації вперше було обрано українця – Олексія Кириченка. Це призначення започаткувало широку хвилю висунення на керівні посади представників місцевої влади. Драматурга Олександра Корнійчука було призначено першим заступником голови Ради міністрів УРСР, обрано членом бюро ЦК КПУ. Заступником голови Ради міністрів УРСР призначили сина відомого західноукраїнського письменника Василя Стефаника – Семена Стефаника. Українець К. Москалець очолив українські профспілки. У ЦК КПУ та Верховній Раді УРСР понад 70 % місць, а серед керівників великих підприємств – понад 50 % посад зайняли українці. Вісім членів політбюро ЦК КПУ теж були українцями.
Українське партійне керівництво повністю й беззастережно підтримало секретаря ЦК КПРС М. Хрущова в його боротьбі за владу. Це виявилося вдалим політичним кроком на перспективу. Усунувши в червні 1953 р. Л. Берію, а в січні 1955 р. – Г. Маленкова, М. Хрущов став одноосібним політичним лідером СРСР. Щоб зміцнити свої позиції на місцях, він розширив права союзних республік, узявши курс на децентралізацію системи управління й перетворивши частину союзних міністерств на союзно-республіканські. Значно розширилися й законодавчі права УРСР: у її відання перейшли питання обласного й крайового адміністративно-територіального устрою, затвердження цивільного та карного кодексів. УРСР отримала більші можливості щодо поточного та перспективного планування, будівництва, використання капіталовкладень. З метою скорочення необгрунтованих економічних витрат протягом 1953-1956 pp. у підпорядкування УРСР перейшло майже 10 тис. підприємств важкої, легкої, харчової промисловості, а також зв’язку та транспорту. Унаслідок цього частка промисловості, підпорядкована уряду УРСР, в економіці України збільшилася з 35 до 76 %.
Микита Хрущов
Разом із тим союзний центр, як і раніше, тримав управління Україною у своїх руках. Указівки будь-якого союзного відомства були законом, обов’язковим для виконання урядом УРСР.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...