Взаємозв’язок онто – і філогенезу
МЕДИЧНА БІОЛОГІЯ
Розділ 2
ПОПУЛЯЦІЙНО-ВИДОВИЙ РІВЕНЬ ОРГАНІЗАЦІЇ ЖИТТЯ ТА МІСЦЕ ЛЮДИНИ В НЬОМУ
2.3. Закономірності і проблеми макроеволюції та антропогенезу
2.3.5. Взаємозв’язок онто – і філогенезу
На еволюційний зв’язок між онтогенезом і філогенезом вперше звернув увагу Ч. Дарвін, який на доказ еволюції посилався на праці ембріолога К. М. Бера (1792-1876). К. Бер встановив, що зародки різних тварин на ранніх стадіях ембріонального розвитку дуже схожі між собою. В ембріогенезі з загального утворюється менш загальне, поки
Вивчення ембріонального розвитку тварин привело німецьких учених Ф. Мюллера й Е. Геккеля до формулювання одного з важливих узагальнень, яке Геккель назвав біогенетичним законом (1866). Закон читається так: онтогенез є коротке і швидке повторення філогенезу. Повторення ознак дорослих пращурів в ембріогенезі нащадків
В онтогенезі Е. Геккель розрізняв палінгенези і ценогенези.
Палінгенезами – (від грец. πάλιν – знову і γένεσχς – походження) він назвав ознаки дорослих предків, які повторюються в ембріогенезі нащадків. До них належать у вищих хребетних хорда, хрящовий первинний череп, зяброві дуги, первинні нирки, однокамерне серце та ін. Але їх утворення може зсуватися в часі (гетерохронії) і в просторі (гетеротопії).
Ценогенезами (від грец. χοινός – загальний, новий і γένεσις – походження) Е. Геккель назвав пристосування, які виникають у зародків або личинок і не зберігаються в дорослому стані (амніон, алантоїс).
Біогенетичний закон дійсний тільки у загальних рисах. Так, в онтогенезі повторюється будова недорослих стадій предків, як думав Е. Геккель, а ембріонів. У зародків ссавців, наприклад, утворюється не зябровий апарат дорослих риб, а тільки закладка зябрового апарата зародків риб. Біогенетичний закон не відбиває також значення нових змін в онтогенезі як основи філогенетичних перетворень.
Сучасна уява про біогенетичний закон сформована завдяки створенню О. М. Сєверцовим (рис. 2.37) теорії філембріогенезів. Філембріогенезами – (від грец. φϋλον – плем’я, порода, έμβρυον – зародок, γένεσις – походження) називаються нові спадкові зміни, які виникають в ембріональному періоді, зберігаються в дорослих форм, передаються наступним поколінням, включаючись, таким чином, у філогенез. Між філембріогенезами і ценогенезами спірним є те, що вони відхиляють розвиток зародка від простого повторення розвитку предків (рекапітуляції), відмінним – філембріогенези не є пристосуваннями зародка, а новими змінами, що зберігаються в дорослому стані.
Рис. 2.37. Олексій Миколайович Сєверцов (1866-1936).
Філембріогенези виникають на будь-якій стадії ембріогенезу, але найчастіше – на пізній і тоді вони називаються анаболіями (пролонгація). У цьому випадку органи розвиваються так само, як і в предка, тобто має місце рекапітуляція й прояв біогенетичного закону, і тільки наприкінці ембріонального розвитку додаються нові зміни. Прикладом може бути розвиток довгих щелеп у мальків морської риби саргана. Впродовж ембріонального розвитку його щелепи мають таку саму довжину, як в інших риб. Видовження щелеп відбувається в малька тільки після вилуплення. Якщо зміни виникають на середній стадії ембріонального розвитку, вони називаються девіаціями (від лат. deviatio – відхилення). До девіації розвиток органа відбуваєтся так само, як і в предка, але потім відхиляється і продовжується по новому шляху. За типом девіації розвивається рогова луска рептилій. Початкові стадії її розвитку подібні до розвитку плакоїл – ної луски акулових риб, а потім настає відхилення. Філембріогенези, які виникають на ранніх стадіях ембріогенезу, називаються архалаксисами (від грец. αρχή – початок та άλλαξις – зміна). У цьому випадку розвиток органа з самого початку відбувається по новому шляху без рекапітуляції і прояву біогенетичного закону. Так розвивається волосся у ссавців, яке не повторює розвитку плакоїдної луски акул – їх далеких предків.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...