Характеристика похідних фінансових інструментів
Фінансовий ринок
Змістовний модуль 2
РИНОК ЦІННИХ ПАПЕРІВ (ФОНДОВИЙ РИНОК)
8 ТЕМА
ФІНАНСОВІ ІНСТРУМЕНТИ НА РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ
8.3. Характеристика похідних фінансових інструментів
Згідно Закону України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”,- похідні цінні папери – це цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов’язаний з правом
На придбання або продаж протягом терміну, визначеного договором (контрактом). цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів.
Метою створення
Критеріями віднесення фінансового інструмента до групи похідних с:
– залежність його ціни безпосередньо або опосередковано від ціни або характеристики базового активу;
– стандартизація
– наявність сукупності документів, що мають один базовий актив, однаковий термін обігу і термін виконання зобов’язань;
– відповідність обсягу і якості базового активу встановленим стандартам.
У міжнародній практиці деривативами (фінансовими деривативами) називаються виробничі фінансові інструменти, в основі яких лежать інші, більш прості фінансові інструменти – акції й облігації. Основними видами фінансових деривативів є опціони (які надають їх власнику право купувати або продавати акції), свопи (угоди про обмін грошовими платежами протягом визначеного періоду часу) ф’ючерси (контракти на майбутнє постачання, у тому числі валюти, по зафіксованій в угоді ціні). Кожний з цих деривативів має певні переваги та недоліки, що зумовлює зацікавленість у ньому відповідних категорій інвесторів.
Обіг похідних цінних паперів у нашій країні здійснюється відповідно до законів України “Про Національну депозитарну систему й особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”, “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” і прийнятих відповідних їм актам законодавства України. До похідних цінних паперів (фондовим деривативам), що допускаються до випуску в Україні, відносять ф’ючерси, форварди, опціони та варанти
Дериватив (згідно українського законодавства) – стандартний документ, що засвідчує право та/або зобов’язання придбати або продати цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також кошти на визначених ним умовах у майбутньому. Стандартна (типова) форма деривативів та порядок їх випуску та обігу встановлюються законодавством. Положення про вимоги до стандартної (типової) форми деривативів затверджено постановою КМУ від 19.04.99 р. № 632. Правила випуску та обігу фондових деривативів затверджено Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 24.06.97 р. № ІЗ.
Надимо характеристику похідним цінним паперам.
Опціон – стандартний документ, який засвідчує право придбати (продати) цінні папери (товари, кошти) на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією ціни на час укладення такого опціону або на час такого придбання за рішенням сторін контракту.
Перший продавець опціону (емітент) несе безумовне та безвідкличне зобов’язання щодо продажу цінних паперів (товарів, коштів) на умовах укладеного опціонного контракту.
Будь-який покупець опціону має право відмовитися в будь – який момент від придбання таких цінних паперів (товарів, коштів).
Претензії стосовно неналежного виконання або невиконання зобов’язань опціонного контракту можуть пред’являтися виключно емітенту опціону.
Опціон може бути проданий без обмежень іншим особам протягом строку його дії.
В Україні можуть випускатися опціони:
На покупку (опціон колл)- опціони, що засвідчують право власника на покупку базового активу в продавця опціону. Інвестор купує опціон колл, якщо очікує підвищення курсової вартості базового активу.
Максимальний виграш продавця опціону дорівнює величині премії у випадку невиконання опціону. Втрати можуть виявитися дуже великими, якщо курс акції сильно виріс, а він не купив її заздалегідь за більш низькою ціною. Тоді йому доведеться здобувати її за поточною спотовою ціною (за якою відбувається продаж базового активу з негайним або швидким постачанням) і продати за ціною виконання. Щоб застрахуватися від такого розвитку подій, продавець опціону може купити базовий актив у момент укладання угоди. У результаті приросту курсової вартості активу він не понесе додаткових витрат, тому що поставить за угодою вже наявний актив. Якщо продавець виписує опціон колл і не страхує свою позицію придбанням базового активу, то опціон називається непокритим. Якщо ж одночасно купується і базовий актив, то опціон іменують покритим.
Опціон на купівлю, базовим активом якого є акції або облігації, називається фондовим варантом. Фондовий варант надає його власнику право на купівлю базового активу за піною виконання в будь-який час до закінчення терміну дії варанта.
На продаж (пут) – опціони, що засвідчують право власника на продаж базового активу продавцю опціону. Інвестор купує опціон пут, якщо очікує падіння курсової вартості базового активу. Максимальний програш інвестора складає лише величину сплаченої премії, виграш може виявитися великим, якщо курс базового активу сильно впаде.
Підсумки угоди для продавця опціону протилежні щодо результатів покупця. Його максимальний виграш дорівнює премії у випадку невиконання опціону. Програш може виявитися великим, якщо курсова вартість базового активу сильно впаде.
Опціон пут може бути:
– покритий – це означає, що при виписуванні опціону продавець резервує суму грошей, достатню для придбання базового активу;
– з постачанням базового активу – з обов’язковим постачанням в обумовлені в угоді строки;
– без постачання базового активу тільки виплачується страхова премія.
Опціони можна класифікувати наступним чином:
– опціон з виконанням протягом терміну його дії – може бути виконаний у будь-який момент до закінчення терміну його обігу (Американський);
– опціон з виконанням в обумовлену дату виконується в день, визначений у ньому (Європейський). Європейський опціон пут виконується, якщо до моменту витікання терміну дії контракту спотова ціна базового активу менша за ціну виконання, і не виконується, якщо вона вище ціни виконання.
Опціонний контракт – це не тільки договір купівлі – продажу деякого базового активу, а і терміновий контракт із зустрічною угодою відносно продажу зобов’язань і купівлі прав. Продавець опціону продає своє зобов’язання купити (продати) деяку кількість базового активу, а його покупець – своє право продати (купити) цю кількість або відмовляється від продажу (купівлі). Частіше в ролі базового активу виступають прості акції, але можуть бути й інші фінансові інструменти.
Важливою особливістю опціонного контракту є коливання біржової вартості базового актива. Купуючи (укладаючи) такий контракт, одна зі сторін бере на себе зобов’язання продати або купити (і одержати за це премію), а друга сторона одержує право купити або продати базовий актив за ціною контракту протягом визначеного терміну (і платить премію).
Премія складається з двох компонентів:
– внутрішньої вартості – це різниця між поточним курсом базового активу і ціною виконання опціону;
– тимчасової вартості – це різниця між сумою премії і внутрішньою вартістю.
Якщо до закінчення терміну дії угоди залишається багато часу, то тимчасова вартість може виявитися великою величиною. У міру наближення цього терміну вона зменшується й у день закінчення контракту буде дорівнювати нулю. Опціони без виграшу і з програшем не мають внутрішньої вартості.
Опціон має внутрішню вартість, коли в її ролі виступає дохід власника опціону, що він міг би одержати за умови негайної реалізації базового активу за поточною ринковою ціною. Для власника опціону важливою є не проста наявність внутрішньої вартості, а те, щоб її розмір перевищував розмір премії. Але це навряд чи допустить надписант, що враховує в премії не тільки внутрішню, а і зовнішню вартість. Остання – це різниця між премією і внутрішньою вартістю опціону. Вона залежить від рівня ризику, величини і динаміки ринкових процентних ставок, терміну дії угоди й інших факторів. Залежить зовнішня вартість і від ступеня змін курсу базового активу в період дії опціону. Цей ступінь нерідко визначається простою інтерполяцією попередніх курсових змін. Якщо інвестор, купуючи опціон, страхує себе цим від можливих збитків, то продавець опціону страхує себе від можливих збитків точним розрахунком розміру зовнішньої вартості.
Опціони найбільш часто застосовуються в умовах рівноважної економіки при епізодичних коливаннях попиту та пропозиції. В умовах стійкого спаду економіки ефективність використання опціонів падає. Наприклад, при хронічній інфляції опціони будуть вигідні тільки покупцям цінних паперів і не вигідні продавцям. І, навпаки, при тривалому перевищенні пропозиції над попитом на базові активи опціони вигідні продавцям (тому що ціни будуть падати в перспективі) і не вигідні покупцям.
Випереджаючи курсові коливання фінансових інструментів, опціони дають можливість застрахуватися від небажаних змін цін, а також одержати додаткову вигоду у випадку сприятливого розвитку цінової ситуації. Звідси – високі спекулятивні якості опціону. Завдяки цьому опціонами торгують як на біржі, так і поза нею. Власник також може розрахувати для себе максимальну величину ризику, його максимально можливі втрати дорівнюють розміру премії. Тобто опціон є засобом страхування (хеджування). Премія при цьому може платитися (і враховуватися) окремо від вартості базового активу або включатися в неї. У першому випадку премія платиться при оформленні опціонного договору, у другому – в момент заяви про відхід від угоди або при його виконанні.
Своп – це угода між двома контрагентами про обмін у майбутньому платежами відповідно до визначеного в контракті умовами. У контракті сторони можуть погодити будь-який зручний їм порядок обміну, у результаті виникають різні модифікації свопов:
– простий – стандартний, укладається між двома партнерами і не містить ніяких додаткових умов;
– Амортизуючий – укладається між двома партнерами, його передбачувана сума рівномірно зменшується з наближенням терміну закінчення угоди;
– Наростаючий – передбачувана сума якого рівномірно збільшується;
– складний (або структурований) – в якому беруть участь кілька сторін і, як правило, кілька валют;
– відкладений або форвардний – містить умову про те, що сторони будуть обмінюватися відсотковими платежами, починаючи з обумовленої дати в майбутньому;
– активний – який змінює тип відсоткової ставки активу;
– пасивний – який змінює тип відсоткової ставки пасиву;
– круговий – припускає обмін твердо-відсоткових платежів в одній валюті на платежі з плаваючим відсотком, в іншій валюті;
– що продовжується своп дає одній стороні право(опціон) на продовження терміну дії свопа понад установлений період;
– Індексний – в ньому суми платежів прив’язуються до значень індексу, наприклад, індексу споживчих цін, індексу акцій або облігацій;
– у свопі з нульовим купоном твердо-відсоткові платежі зростають по складному відсотку протягом дії свопа, а сплата всієї суми здійснюється по закінченні свопа;
– свопціон – опціонний своп. Він являє собою опціон на своп, звичайно європейський. Опціонний своп кодл надає право сплатити фіксовану суму й одержати плаваючий відсоток, а опціон пут надає право сплатити суму, що плаває й одержати фіксований відсоток. Покупець опціону платить продавцю премію. При виконанні опціону покупець і продавець стають сторонами свопа.
Опціон колл буде виповнюватися при рості відсоткових ставок, тому що в цьому випадку фіксована ставка виявиться менше тієї, що плаває; опціон пут буде виповнюватися при падінні ставок, тому Що в такій ситуації плаваюча ставка виявиться менше фіксованого відсотка;
– відсотковий свои – складається в обміні боргового зобов’язання з фіксованою відсотковою ставкою на зобов’язання зі ставкою, що плаває. Беручи участь у свопі контрагенти контракту обмінюються тільки відсотковими платежами, але не номіналами. Платежі здійснюються в єдиній валюті. За умовами свопа сторони зобов’язуються обмінюватися платежами протягом ряду років. Звичайно період дії свопа коливається від двох до п’ятнадцяти років. Одна сторона сплачує суми, що розраховуються на базі твердої відсоткової ставки від наминала, зафіксованого в контракті, а інша сторона – суми відповідно до плаваючого відсотка від даного номіналу. Як плаваючу ставку у свопах часто використовують ставку LIBOR (London Interbank Offer Rate).
Особу, що здійснює фіксовані виплати по свопу, звичайно називають покупцем свопа. Особу, що здійснює платежі, що плавають, – продавцями свопа. За допомогою свопа сторони, що беруть участь у контракті, одержують можливість обміняти свої твердо-відсоткові зобов’язання на зобов’язання з відсотковою ставкою, що плаває, і, навпаки. Бажання здійснити такий обмін може виникнути, наприклад, якщо сторона, що випустила зобов’язання з твердими відсотками, очікує падіння в майбутньому відсоткових ставок і тому в результаті обміну фіксованого відсотка на плаваючий одержить можливість зняти із себе частину фінансового тягаря по обслуговуванню боргу. З іншого боку, компанія, що випустила зобов’язання під плаваючий відсоток, очікує в майбутньому зростання відсоткових ставок, зможе уникнути збільшення своїх виплат по обслуговуванню боргу за рахунок обміну плаваючого відсотка на фіксований. Оскільки учасники економічних відносин по різному оцінюють майбутню кон’юнктуру ринку, виникають і можливості здійснення таких обмінів. У той же час привабливість відсоткового свопу складається в можливості застрахуватися від несприятливої зміни в майбутньому відсоткових ставок, скільки в можливості емітувати заборгованість під більш низьку відсоткову ставку.
Розрізняють два види відсоткових свопів: чистий та базисний.
Чистим процентним свопом називають угоду між партнерами про обмін відсоткового зобов’язання з фіксованою ставкою на зобов’язання з плаваючою ставкою. При цьому учасники свопу “обмінюються” відсотковими платежами, а не зобов’язаннями в повному обсязі. Платежі за свопами здійснюються, як правило, в розмірі різниці між відсотковими ставками, а не в розмірі самих відсоткових ставок.
Суму боргу, за якою здійснюються відсоткові виплати, називають основною сумою або номіналом свопу. Процентні платежі розраховують на базі обумовлених ставок та визначеної основної суми. Обмін відсотковими платежами дає змогу кожному учаснику свопу змінити структуру свого боргу на більш прийнятну для його потреб. Чистий процентний своп з обміну фіксованої ставки на плаваючу в одній валюті називають також “ванільним свопом”.
Базисним свопом називають угоду між учасниками про обмін плаваючої відсоткової ставки з боргу, розрахованої на одній основі на плаваючу відсоткову ставку, обчислену на іншій основі. Наприклад, плаваюча ставка, розрахована на основі LIBOR, може обмінюватись на відсоткову ставку за комерційними паперами. Угоди з обміну відсотковими ставками можуть також розраховуватись на одній ціновій основі, але для різних цінових періодів. Наприклад, може здійснюватись обмін 6-місячної LIBOR на місячну LIBOR. Можуть обмінюватись також плаваючі ставки з різними ціновими основами та періодами.
Базисні свопи використовують переважно для переходу на потрібний ринок фінансових інструментів або для покриття зобов’язань з плаваючою ставкою за іншими свопами. Такий вид свопу менш поширений, ніж чистий відсотковий своп.
LIBOR – це ставка міжбанківського лондонського ринку по залученню засобів у євровалюті. Вона є плаваючою і переглядається при зміні економічних умов. LIBOR виступає в якості довідкової ставки, що плаває, при запозиченні на міжнародних фінансових ринках. Ставка LIBOR розраховується на базі 360 днів.
При укладанні угод своп учасники керуються уніфікованими міжнародними та національними стандартами і правилами. Договори за кожною угодою своп не укладаються, сторони підписують лише одну угоду, яка регулює всі їх подальші взаємовідносини при проведенні операцій своп. Угоди за свопами укладаються по телефону. Необов’язково, щоб відсоткові платежі збігалися в часі. Наприклад, одна сторона може перераховувати платежі щомісяця, інша – щокварталу. Мінімальний обсяг угод своп – 5 млн. дол. США.
У сучасних умовах свопи в частіше укладаються за допомогою фінансових посередників. Уклавши своп, посередник бере на себе кредитний і ринковий ризик.
Ф’ючерс – похідний цінний папір, що засвідчує взаємні зобов’язання покупця, продавця й організатора торгівлі щодо купівлі (продажу) базового активу або проведення грошових розрахунків відповідно специфікації ф’ючерса.
Існують товарні і фінансові ф’ючерси.
Товарні ф’ючерси – це ф’ючерсні контракти на сільгосппродукцію, енергоресурси, метали й ін.
Фінансові ф’ючерси – це ф’ючерсні контракти, в основі яких лежать фінансові інструменти – державні й інші цінні папери, біржові індекси, відсотки з банківських ставок, а також конвертована валюта і золото. Це стандартний біржовий терміновий контракт, відповідно якого сторони, що його уклали, зобов’язуються поставити й одержати необхідну кількість біржового товару або фінансових інструментів у визначений термін у майбутньому за фіксованою ціною. У деяких ф’ючерсах, наприклад, за банківськими процентними ставками, замість купівлі – одержання товару (фінансового інструмента) або його продажу – постачання може бути передбачена грошова компенсація його вартості.
Ф’ючерсний контракт – стандартний документ, який засвідчує зобов’язання придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією ціни на момент виконання зобов’язань сторонами контракту.
При цьому будь-яка сторона ф’ючерсного контракту має право відмовитися від його виконання виключно за наявності згоди на це іншої сторони контракту або у випадках, визначених цивільним законодавством.
Покупець ф’ючерсного контракту має право продати такий контракт протягом строку його дії іншим особам без погодження умов такого продажу з продавцем контракту.
Ф’ючерсний контракт – це контракт постачання. При цьому його продавець виступає постачальником, а покупець – майбутнім власником товару (фінансового інструмента). Ф’ючерсні контракти строго типізовані і стандартизовані. У розрізі окремих товарних груп і видів фінансових інструментів обумовленим є: їхня кількість, якість, терміни постачання, місце постачання й ін. У ф’ючерсному контракті не проставляється тільки піна стандартної партії товару (фінансового інструмента), що є предметом біржового торгу і постійно змінюється.
Особливість ф’ючерсних контрактів полягає в тому, що їх звичайно укладають не з метою фізичної купівлі або продажу базового активу, а з метою страхування (хеджування) реальних угод з товаром, а також для одержання спекулятивного прибутку під час перепродажу ф’ючерсів або після припинення дії угоди. При страхуванні реальних угод ф’ючерсні угоди здійснюють паралельно на ту ж суму, але з протилежним змістом. При настанні терміну оплати за основною угодою облік зворотніх (офсетних) угод запобігає можливому недоодержанню прибутку, підстраховує його. Використання ф’ючерсів пов’язане зі ступенем розуміння природи фінансових інструментів і активів. Ф’ючерси надають можливість страхувати цінні папери (фінансові активи) від можливого падіння цін. Кредиторам дають можливість застрахуватися від потенційного падіння процентних ставок.
Зобов’язання за ф’ючерсом можуть бути виконані шляхом виконання умов постачання відповідно специфікації ф’ючерсу, продажу (купівлі) ф’ючерсу, здійснення грошових розрахунків у залежності від різниці між ціною виконання і ціною висновків ф’ючерсу.
Зобов’язання за ф’ючерсом виконуються тільки через організатора торгівлі цим ф’ючерсом (крім проведення розрахунків у грошовій формі, що здійснюються через розрахунковий банк). Гарантом виконання зобов’язань за ф’ючерсами є юридична особа, що веде облік прав власності за ф’ючерсом.
Можливість оперативно закрити ф’ючерсний контракт – його відмітна ознака. Це приводить до того, що лише приблизно 5 % ф’ючерсних контрактів закінчуються постачанням реального товару.
Ще однією особливістю ф’ючерсної торгівлі є те, що вона виросла з торгівельних операцій на товарних біржах. Тому торгівля ф’ючерсами в основному проводиться не на фондових, а на товарних біржах.
Які ж загальні і відмінні риса притаманні опціонам та ф’ючерсам?
Обидва цінні папери – похідні, ринкові, біржові, котируються, комерційні, спекулятивні, масові, термінові фінансові інструменти.
В обох випадках використовується типізований біржовий контракт, продаж здійснюється стандартними лотами, існують можливості відходу від угоди і закладення контрактів на купівлю і продаж ірраціональних фінансових інструментів (наприклад, біржових індексів).
Є багато загального і в термінології. Так, вважається, що продавець займає коротку, а покупець – довгу позицію; відкритою позицією вважається висновок контракту, а закритою – виконання зобов’язань за ним. Серед дилерів (брокерів) на ринку цих паперів виступають, як правило, хеджери і спекулянти. Відмінні риси наведені в табл.
Таблиця
ВІДМІННІСТЬ МІЖ Ф’ЮЧЕРСОМ І ОПЦІОНОМ
Ф’ючерс | Опціон |
Сугубо біржовий цінний папір | Розповсюджений і в позабіржовій торгівлі |
Менш складний цінний папір | Більш складний цінний папір |
Це тільки зобов’язання однієї сторони поставити визначений товар (фінансовий інструмент), а другої сторони – купити його за визначеною ціною в конкретний термін | Це право і зобов’язання |
Можливість відходу від угоди не закладена в умовах контракту | Можливість відходу від угоди закладена в умовах контракту |
Продавець не одержує додаткових вигід у випадку росту цін, а покупець – у випадку їхнього зниження | Продавець одержує додаткові вигоди у випадку росту цін, а покупець – у випадку їхнього зниження |
Зустрічаються частіше (особливо валютні) | Зустрічаються рідше, ніж ф’ючерси |
Об’єктивна необхідність розвитку ринку ф’ючерсних контрактів в Україні існує давно. За своїм призначенням такий ринок може служити механізмом страхування фінансових ризиків в умовах нестабільної економічної кон’юнктури. Функціонування цього ринку дає можливість суб’єктам господарювання максимально мінімізувати свої ризики. Приваблює він і тим, що пропонує високоприбуткові інструменти інвестування вільних коштів. Особливо важливе значення це має за умови портфельного підходу до інвестування.
Форвардний контракт – стандартний документ, який засвідчує зобов’язання особи придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією ціни такого продажу під час укладення такого форвардного контракту.
При цьому будь-яка сторона форвардного контракту мас право відмовитися від його виконання виключно за наявності згоди на це іншої сторони контракту або у випадках, визначених цивільним законодавством.
Претензії щодо невиконання або неналежного виконання форвардного контракту можуть пред’являтися виключно емітенту такого форвардного контракту.
Продавець форвардного контракту не може передати (продати) зобов’язання за цим контрактом іншим особам без згоди покупця форвардного контракту.
Покупець форвардного контракту має право без погодження з іншою стороною контракту в будь-який момент до закінчення строку дії (ліквідації) форвардного контракту продати такий контракт будь-якій іншій особі, включаючи продавця такого форвардного контракту.
Предметом контракту (базовим активом) можуть виступати акції, облігації, валюта, товари та інше. Формальне визначення форвардного контракту дуже подібно до визначення ф’ючерсу. Відмінність полягає в тому, що форвард укладається поза біржею. В умовах форвардного контракту передбачаються штрафні санкції за його невиконання.
Форварди укладаються, як правило, у випадку реальної поставки (купівлі або продажу) відповідного активу з метою страхування від можливих несприятливих цінових змін на даний актив. Форвардний контракт означає для виробника гарантований продаж продукції в визначений момент у майбутньому за наперед обумовленою ціною, для покупця гарантоване надходження продукції в потрібний момент і з наперед визначеними грошовими витратами на її придбання.
Форварди – позабіржові угоди, тому їх ліквідність значно нижча, ніж ф’ючерсу. Вторинний ринок форвардних угод дуже обмежений. Базовим активом може бути вибраний будь-який актив. Обсяг базового активу та дата поставки обумовлюються самими учасниками угоди.
Менш ніж 5 % ф’ючерсних угод закінчуються поставкою, а форварди, навпаки, орієнтовані на реальну поставку активу.
Депозитарна розписка (свідчення) – похідний цінний папір, що засвідчує право власності інвестора – резидента на визначену кількість цінних паперів іноземного емітента, загальний обсяг емісії яких враховується в іноземній валюті.
Емітент депозитарної розписки (свідчення) забезпечує її власнику реалізацію його прав, що випливають із права власності на іноземні цінні папери, під якими були випущені депозитарні розписки (свідчення).
Власник депозитарної розписки (свідчення) має право опосередкованого голосування, одержання дивідендів та інші права власності щодо іноземних цінних паперів, на які випущені депозитарні розписки (свідчення).
Депозитарні розписки – це документовані еквіваленти цінних паперів іноземного емітента для обігу на міжнародних фондових ринках. Основним цінним папером, під який випускається депозитарна розписка є акція. Тому можна сказати, що депозитарні розписки – це свідчення про депонування іноземних акцій. Ці фінансові інструменти можна визначити і як вкладення в активи емітента – нерезидента і посередника – резидента за допомогою проміжних документованих форм. Звичайно ці розписки випускаються місцевими банками замість депонованих ними акцій іноземних емітентів.
Поява депозитарних розписок викликана тим, що на фондових ринках окремих країн існують обмеження на обіг іноземних фондових цінностей. Так, у США заборонений обіг основних фінансових інструментів іноземних емітентів, тому можуть мати обіг тільки похідні фондові цінності. Великі ж емітенти шукають зовнішніх джерел фінансування. У свою чергу, інтерес до закордонних паперів у місцевих інвесторів підтримується необхідністю найприбутковішого вкладення капіталу або посилення вкладень на основі їхньої міжнародної диверсифікованості.
Акції і депозитарні розписки відносно один до одного є взаємозамінними паперами. Співвідношення цін депозитарних розписок і основного (материнського) цінного папера не обов’язково складає 1:1. При цьому власник депозитарної розписки є непрямим власником іноземного цінного папера. Виділяють Глобальні депозитарні розписки (ГДР), які полегшують доступ емітентів на ринки США та європейські ринки. Європейські (ЄДР) – доступ до ринків європейських країн і американські депозитарні розписки (АДР). Двома першими торгують на фондових біржах Європи (Лондон, Люксембург), а АДР в залежності від програмного рівня і орієнтації на публічне або приватне розміщення, можуть виставлятися на національній біржі США або лише на позабіржовому ринку.
Особливої різниці між цими різновидами депозитарних розписок немає. Власник американської депозитарної розписки, що представляє акції, має права акціонера корпорації – емітента. Власник АДР, що заміняє облігації іноземного емітента, має права облігаціонера і ін. У ролі ж номінального власника основних цінних паперів виступає, як правило, спеціальний американський депозитарний банк. Останній є офіційним посередником між іноземним емітентом і американським інвестором. Банк розмішає АДР, збирає і виплачує дивіденди (конвертуючи їх у долари), проводить інвестиційне консультування й інформаційне забезпечення ринку АДР, працює з акціонерами від імені і за дорученням емітента.
Американські депозитарні розписки, як і акції взагалі, можуть бути голосуючими і не голосуючими. Останнє нерідко пояснюється тим, що випуск АДР можуть ініціювати великі акціонери компанії – емітента, не зацікавлені у випуску значної кількості голосуючих акцій.
Особливості депозитарних розписок складаються в тому, що вони надають можливість інвесторам працювати на світовому фондовому ринку, не залишаючи границь вітчизняного.
Вихід на іноземні фондові ринки – досить складна, трудомістка, тривала і коштовна процедура, здійснення якої у більшості українських емітентів не має можливостей. Адже для цього потрібні новий рівень фінансового менеджменту і маркетингу, підготовка усього спектра необхідної документації, готовність до широкого розкриття економічної інформації, глобальна аудиторська перевірка підприємств іноземними фірмами, співробітництво з іноземними інвестиційно-консультаційними фірмами, а також з юридичними компаніями.
Якщо на зовнішніх фондових ринках представляти основний цінний папір можуть депозитарні розписки, то на внутрішньому таку функцію виконує сертифікат цінного папера.
Сертифікат – це документ, що засвідчує той або інший факт (наприклад, сертифікат якості товару). Якщо акція – це документоване вкладення в статутний капітал корпорації, то сертифікат акції – це документоване підтвердження цього вкладення.
Сертифікат акцій (облігацій) – це документ, що засвідчує право власності на відповідні пінні папери, а також право володіння і розпорядження одним або декількома цінними паперами одного випуску (серії).
З сертифікатів тільки опціонний є похідним фінансовим інструментом. інші віднесені до основних цінних паперів. Сугубо похідні сертифікати виконують допоміжну роль щодо свого основного папера.
Варант – це похідний цінний папір, що надає власнику право на купівлю цінних паперів за визначеною ціною й у встановлений термін, а також додаткове свідчення, що видається разом з цінним папером і є різновидом конвертованого цінного папера. Він може бути об’єднаний з основним цінним папером, а може бути випущений окремо від нього. В останньому випадку він називається відділеним і може мати обіг на фондовому ринку як самостійний цінний папір (останнє, щоправда, не змінює його характеру як похідного фінансового інструмента), тому він має власний курс та інші інвестиційні характеристики, властиві цінним паперам.
Варант випускається емітентом одночасно з акцією або облігацією. У цьому випадку цей похідний цінний папір надає право власникам цінних паперів обміняти їх у встановлений час за визначеним курсом на відповідну кількість інших паперів (найчастіше простих акцій).
В іншому випадку варант може виступати як заставне свідчення, що виписується при здачі товарів на склад для збереження. Він видається для того, щоб зданий на збереження на склад товар став заставою для одержання кредиту під нього. Як бачимо, у цьому випадку варант також виступає похідним папером, але вже не щодо акції або облігації, а складського свідчення. Тут він, як і коносамент, виступає товарно-розпорядницьким фінансовим інструментом. У цій ситуації варант і складське свідчення мають цілком незалежний один від іншого обіг і можуть передаватися третім особам шляхом індосаменту, тобто виступають як ордерний цінний папір або ордерний передплатний сертифікат, який надає своїм власникам право купівлі (передоплати) додаткових цінних паперів за визначеною ціною у визначений час.
Ордер випускається зазвичай разом з основним папером. Він може відокремлюватися від останнього і мати самостійний обіг, курс та інші інвестиційні характеристики, властиві цінним паперам. Частіше ордер випускається на термін від одного до декількох років, це іменний цінний папір. Задача ордера – зацікавити потенційних інвесторів у придбанні акцій нових випусків. Чим ордер відрізняється від варанта або опціонного сертифіката.
Ордер, як цінний папір, не слід плутати з ордерами, використовуваними в практиці бухгалтерського обліку (прибутковими і видатковими ордерами, що відображають рух матеріальних цінностей або готівки).
Купон – це відривна (відрізна) частина цінного папера, що надає право на одержання у встановлені в ньому терміни доходу (відсотків), дивідендів за ним. Частіше купон є атрибутом облігації, що називається в цьому випадку купонною.
Таблиця
ВІДМІННІСТЬ ОРДЕРА, ВАРАНТА ТА ОПЦІОННОГО СЕРТИФІКАТА
Ордер | Варант | Опціон |
Надає право тільки на купівлю (підписку) | Надає право обміну одного цінного папера на інший | Надає право купівлі і Продажу |
Купонна облігація має термін погашення, номінальну вартість Р, яка вказується на самій облігації і виплачується при погашенні облігації. До купонної облігації належать і купонів вартістю Р* кожний, які дають право власнику облігації отримувати щорічно виплати в розмірі іР. Незалежно від того, визнаний купон у даній країні цінним папером або ні, – він в обов’язковому порядку може бути ідентифікований з основною облігацією. Для цього він повинний містити: найменування емітента, назву облігації, номер облігації і купона, суму і термін дії купона, у необхідних випадках – найменування платіжного агента (банку). Можливі й інші реквізити. Звичайно купони випускають на пред’явника, навіть у тому випадку, якщо основний цінний папір є іменним.
Купон зазвичай прикріплений до облігації і має силу в комплекті з нею. Але він може існувати поза основним папером як додаток до нього. У цьому випадку він може бути в обігу, мати курс і може бути офіційно визнаним як цінний папір.
До сурогатних форм цінних паперів також відносять:
– лотерейні квитки, страхові поліси;
– замінники грошей (квитанції, контрольні товарні чеки, поштові марки, талони);
– різного роду платіжно-розрахункові зобов’язання, що виникають під час поточної господарської діяльності з будь-яким терміном виконання;
– легітимаційні знаки (жетони, гардеробні номери і ін.);
– ректа-папери (заповіт, виконавчий напис нотаріуса, арбітражне або судове рішення й ін.).
Теми рефератів:
1. Цінні папери як інструмент інвестування.
2. Цінні папери як інструмент корпоративного управління підприємницькою діяльністю.
3. Облігації як інструмент довгострокового кредитування.
4. Цінні папери, інструмент кредиту і засобу платежу, інструмент консолідації капіталів і корпоративного керування.
5. Похідні цінні папери(деривативи) як сучасні інструменти хеджування ризиків і керування фінансовими потоками.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...