Головна ⇒ 📌Мистецтво ⇒ Хорова, вокально-симфонічна і симфонічна музика. Камерні жанри вокальної та інструментальної музики

Хорова, вокально-симфонічна і симфонічна музика. Камерні жанри вокальної та інструментальної музики

Розділ IV ХУДОЖНЯ КУЛЬТУРА УКРАЇНИ XX СТ.

ТЕМА 2. МУЗИЧНА КУЛЬТУРА

Українська музика XX ст. позначена інтенсивними новаторськими пошуками. У 1923-1928 роках в Україні діяло республіканське Музичне товариство ім. М. Леонтовича. Навколо нього гуртувалися композитори-новатори, які орієнтувалися на поєднання у своїй творчості національних традицій із досягненнями європейської музичної культури,- Л. Ревуцький, Б. Лятошинський, В. Косенко, М. Вериківський та ін. У 1932 році товариство було перетворено на Спілку композиторів УРСР.

§26. Хорова, вокально-симфонічна

і симфонічна музика. Камерні жанри вокальної та інструментальної музики

Від тріумфальної поїздки за кордон 1919 року Української республіканської хорової капели під керуванням О. Кошиця розпочалося знайомство світової громадськості з професійним хоровим мистецтвом України. Надалі національну хорову й музично-пісенну культуру розвивали професійні колективи – “Думка” (з 1930 року – Державна заслужена академічна хорова капела України), “Трембіта” (з 1951 року – Державна заслужена хорова капела України), Український народний хор, організований і керований Г. Верьовкою.

У 1930-1960-х

роках хорове мистецтво України розвивалося завдяки діяльності визначних хормейстерів Г. Верьовки, М. Вериківського, П. Козицького та ін. Національний академічний народний хор імені Г. Верьовки протягом всіх років свого існування був і залишається центром народної музичної культури. Основна його заслуга полягає у відродженні української хорової культури та завоюванні світового визнання українського хорового виконавства.

І. Шамо

Український народний хор Г. Верьовки

Новими барвами розквітла хорова музика у творчості Лесі Дичко, В. Зубицького, І. Шамо, О. Яковчука. У 1989 році було започатковано конкурси хорів ім. М. Леонтовича. Увесь подальший розвиток мистецтва хорового співу в Україні пов’язаний із творчістю провідних хор мейстерів: А. Авдієвського, Л. Венедиктова, В. Іконника та ін. Виступи в різних країнах світу таких відомих колективів, як Національна заслужена академічна капела “Думка”, Державна чоловіча капела ім. Л. Ревуцького, сприяли відродженню шедеврів української духовної музики та пропаганді в світі музики видатних українських композиторів.

Одне з чільних місць у сучасному українському хоровому мистецтві посідає широко визнаний у світі камерний хор “Київ” під керуванням М. Гобдича. Цей колектив виборов найпрестижніші премії на конкурсах у різних країнах світу і є, за численними відгуками в пресі, непересічним явищем у сучасній хоровій культурі. Гідно представлене українське хорове мистецтво також у творчості хорів “Фрески Києва”, “Хрещатик” та ін.

Традиції українського авангарду й зокрема напрям модернізму в українській музиці різних жанрів започаткував Б. Лятошинський.

Борис Лятошинський – видатний український композитор, диригент і педагог. Творчі пошуки композитора у напрямі модернізму найяскравіше позначилися в його опері “Золотий обруч”, написаній у європейському стилі на основі національних музичних традицій. Починаючи з Другої симфонії, в музиці Лятошинського особливо відчутними є героїчні образи, поєднані з інтонаціями українського фольклору. Творча спадщина композитора включає п’ять симфоній, сюїти, симфонічні поеми, твори для фортепіано з оркестром, для духового оркестру, романси, обробки народних пісень та ін.

Поряд із Б. Лятошинським найвпливовішим діячем української музичної культури XX ст. є композитор, педагог, музичний і громадський діяч Л. Ревуцький.

Пам’ятник Б. Лятошинському. Житомир

Лев (Левко) Ревуцький – послідовник творчих методів М. Лисенка і М. Леонтовича щодо нерозривного злиття музичного фольклору з досягненнями професійної музики кінця XIX ст. Л. Ревуцький – автор творів великих музичних форм. У його доробку соната для фортепіано, дві симфонії, два концерти для фортепіано. Камерні інструментальні твори композитора вирізняються свіжістю музичної мови й оригінальними технічними прийомами. Серед вокальних творів Л. Ревуцького особливе місце посідає кантата “Хустина”, а також обробки народних пісень для голосу з фортепіано. До золотого фонду української класики увійшли Друга симфонія і фортепіанний концерт Л. Ревуцького – перші значні твори цих жанрів в українській музиці.

Станіслав Людкевич – видатний український композитор, музикознавець, фольклорист і педагог, один із організаторів Вищого музичного інституту імені М. Лисенка у Львові. С. Людкевич – майстер великих музичних форм, зокрема в царині вокально-симфонічної музики. До найграндіозніших творів композитора належать чотиричастинна кантата-симфонія “Кавказ” на вірші однойменної поеми Т. Шевченка та кантата “Заповіт”, написана до 120-річчя від дня народження Кобзаря.

У творчому доробку композитора симфонічні поеми, опера “Довбуш”, фортепіанні та скрипкові концерти, хорові композиції, обробки народних пісень, солоспіви та ін.

Пригадайте, які твори С. Людкевича та В. Барвінського звучали для вас на уроках музичного мистецтва.

Василь Барвінський – композитор, піаніст, музичний критик, педагог, диригент, провідний діяч Союзу українських професійних музик.

У творчості В. Барвінського відчутні мотиви імпресіонізму. Композитор плідно працював у різних жанрах, проте відомий передусім своїми інструментальними творами, головним чином камерного характеру. До творчої спадщини В. Барвінського належать вокально-інструментальні етнографічні картини “Українське весілля”, хорові твори а капела “Шевченкова хата” й “Колосися, ниво”, солоспіви для голосу в супроводі оркестру та ін. Є у композитора також симфонічні та вокальні твори.

Л. Ревуцький

Пам’ятник на могилі С. Людкевича. Львів

С. Людкевич

Віктор Косенко – видатний український композитор, піаніст, увійшов в історію української музики насамперед як неперевершений лірик і представник напряму неокласицизму початку XX ст. Його різноманітна за жанрами вокальна, камерна й симфонічна творчість сповнена романтичних інтонацій народної пісні. Він залишив по собі десятки творів, які належать до золотого фонду української фортепіанної музики. Творчому стилю композитора притаманні глибока ліричність та емоційність, органічне поєднання досягнень західноєвропейської та вітчизняної професійної музики, творче переосмислення національного фольклору.

В. Косенко – автор “Героїчної увертюри” для симфонічного оркестру, Концерту для фортепіано з оркестром, камерних інструментальних творів, 24 дитячих п’єс, хорових композицій, романсів, пісень, обробок українських народних пісень.

У 2001 році Національною спілкою композиторів України засновано Премію ім. В. С. Косенка, яка щорічно вручається композиторам за видатні досягнення в галузі музичної творчості для дітей і юнацтва.

М. Скорик

Є. Станковим

В українській музичній культурі 50-60-х років XX ст. виокремились дві художні системи. Передусім – “офіційна музика” доби соціалістичного реалізму, в якій переважали твори, написані на “соціальне замовлення”. Інша художня система представлена творчістю Б. Лятошинського та його послідовників. У ній переважали інструментальна непрограмна музика, камерність, навіть у традиційних великих музичних формах. Послідовниками такого напряму були представники українського авангарду – В. Годзецький, Л. Грабовський, В. Сильвестров та ін. Вони прагнули вийти у своїй творчості за межі традиціоналізму. Збільшилася кількість різновидів симфонічної музики завдяки творчості Є. Станковича, В. Губаренка, М. Скорика.

Мирослав Скорик – композитор і музикознавець, лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка, співголова Національної спілки композиторів України.

У розмаїтому творчому доробку композитора – опера “Мойсей”, балети “Каменярі” за однойменним твором І. Франка та “Повернення Баттерфляй”, “Реквієм”, концерти, твори для оркестру, ансамблів, музика до понад сорока фільмів, зокрема “Тіні забутих предків” режисера С. Параджанова за повістю М. Коцюбинського, до театральних вистав, джазова і популярна музика та ін.

Центральною фігурою в сучасній професійній музиці України вважають Є. Станковича – учня Б. Лятошинського та М. Скорика.

Євген Станкович – композитор, голова Національної спілки композиторів України, лауреат багатьох національних та міжнародних премій. Є. Станкович є автором фольклорної опери “Коли цвіте папороть”, чотирнадцяти симфоній, інструментальних концертів, п’яти балетів, камерно-вокальних і камерно-інструментальних творів, сонат, п’єс для різних інструментів, романсів, пісень, музики до спектаклів і фільмів та ін. Музика Є. Станковича, що широко виконується не тільки в Україні, а й у різних країнах світу,- це яскраве відтворення світлих, героїчних і трагічних сторінок життя українського народу.