Головна ⇒ 📌Плани-конспекти уроків по українській мові ⇒ ХУДОЖНІЙ СТИЛЬ

ХУДОЖНІЙ СТИЛЬ

Тема 1. Літературна мова як основа ділового та професійного спілкування. Стилістична диференціація української літературної мови

4. Стилістична диференціація української мови

Поняття про стиль мови та мовний стиль. Основні логіко-лексичні риси офіційно-ділового та наукового стилів сучасної української літературної мови, сфери їх застосування.

Мовний стиль – це сукупність мовних засобів вираження, зумовлених змістом і цілеспрямованістю висловлювання. Відповідь на занятті відрізняється під виступу на зборах. Залежно від змісту

і цілеспрямованості висловлення, а також під індивідуальної манери та уподобань у процесі мовлення відбуваються певний добір і комбінування найпридатніших і найпотрібніших саме для цієї мовної ситуації, наявних у мові співвідносних варіантів форм, слів, словосполучень, конструкцій речень тощо. Отже художній твір (новела, оповідання), наукові статті, наказ керівника установи, протокол, написані однією мовою, відрізняються набором мовних засобів, своїм мовним оформленням. Це – стилістична диференціація мови.

Слово “стиль” – багатозначне. Стиль літературної мови – різновид літературної мови

(її функціональна підсистема), що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання мовних засобів із багатоманітних мовних ресурсів, які найліпше відповідають завданням спілкування між людьми в даних умовах (лексики, фразеології, граматики). Це своєрідне мистецтво добору й ефектнішого використання системи мовних засобів із певною метою в конкретних умовах і обставинах.

Кожний стиль має:

1) сферу поширення (коло мовців);

2) функціональне призначення (регулювання стосунків, повідомлення, вплив, спілкування тощо);

3) характерні ознаки (форма та спосіб викладу);

4) систему мовних засобів і стилістичних норм (лексику, фразеологію, граматичні форми, типи речень тощо).

5) підстилі

6) жанри реалізації

Ці складові конкретизують, оберігають, певною мірою обмежують, унормовують кожний стиль і роблять його досить стійким різновидом літературної мови. Оскільки стилістична норма с частиною літературної, вона не заперечує останню, а лише використовує слова чи форми в певному стилі чи з певним стилістичним значенням. Наприклад, слова акт, договір, наказ, протокол, угода є нормативними для офіційно-ділового стилю, хоча в інших стилях вони також можуть нести забарвлення офіційності, якщо їх використання буде стилістично виправдане.

Досконале знання специфіки кожного стилю, його різновидів – надійна запорука успіхів у будь-якій сфері спілкування. Мова має розгалужену систему стилів, серед яких: розмовний, художній, науковий, публіцистичний, епістолярний, офіційно-діловий та конфесійний. Кожен із стилів має свої характерні особливості і реалізується у властивих йому жанрах. Жанри – це різновиди текстів певного стилю, що різняться насамперед мстою мовлення, сферою спілкування та іншими ознаками.

Для виділення стилів мовлення важливе значення мають форми мови – усна й писемна, розмовна і книжна. Усі стилі мають усну й писемну форми, хоча усна форма більш притаманна розмовному стилю, а іншим – переважно писемна. Оскільки останні сформувалися на книжній основі, їх називають книжними.

Структура текстів різних стилів неоднакова, якщо для розмовного стилю характерний діалог (полілог) то для інших – переважно монолог. Відрізняються стилі мовлення й багатьма іншими ознаками. Але спільним для них є те, що вони – різновиди однієї мови, представляють усе багатство її виражальних засобів і виконують важливі функції в житті суспільства – забезпечують спілкування її різних його сферах і галузях.

У межах кожного функціонального стилю сформувалися свої різновиди – підстилі – для точнішого й доцільнішого відображення певних видів спілкування та вирішення конкретних завдань.

Поряд із функціональними стилями, ураховуючи характер експресивності мовних елементів, виділяються також урочистий, офіційний, фамільярний, інтимно-ласкавий, гумористичний, сатиричний та ін.

ХУДОЖНІЙ СТИЛЬ

Художній стиль є носієм мовно-естетичних знаків національної культури. Художній стиль охоплює широку сферу використання. Це індивідуальна і колективна творча діяльність, література, різні види мистецтва, культура, освіта.

Основне призначення художнього стилю – впливати засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття і волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості та естетичні смаки.

Головними ознаками художнього стилю є образність, поетичність, естетика мовлення, експресія як інтенсивність вираження, зображуваність (конкретно-чуттєве живописання дійсності – людей, природи, явищ, понять, якостей, властивостей, відношень). У художньому стилі все подається через призму соціальної орієнтації, світогляду, інтелекту і світовідчуття особистості (образ автора) і все зображуване спрямовується на особистість читача (слухача). Тому в художньому стилі (зокрема, в художніх творах) крім об’єктивності реального світу існує і суб’єктивність сприйняття його людиною.

Основні мовні засоби – багатство найрізноманітнішої лексики з переважанням слів конкретно-чуттєвого сприймання (назви осіб, речей, дій, явищ, ознак). Художній текст є системою образів, які на тлі загальновживаної нейтральної лексики вибудовуються сув’яззю емоційно-експресивної лексики, різних видів синонімів, антонімів, омонімів, фразеологізмів; використанням зі стилістичною метою історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних елементів. Українська мова має для цього багатий, розвинений, стилістично диференційований словник. У художньому стилі використовуються всі типи речень, синтаксичних зв’язків, особливості інтонування і ритмомелодики. У художньому стилі повною мірою представлені тропи та стилістичні фігури: метафора, епітети, метонімія, синекдоха, порівняння, епітет, парономазія, гіпербола, персоніфікація, алітерація, асонанс, анафора, повтори, синтаксичний паралелізм, еліпс, неповні речення, періоди, риторичні звертання, питання, емоційно забарвлені фразеологізми, крилаті вислови, полісиндетон (багатосполучниковість), асиндетон (безсполучниковість) та ін. (Див. табл.: Галич О., Назарець В., Васильєв Є.). Художній стиль є їх природним, головним середовищем. Характерною є розгалужена синоніміка, омоніми, пароніми, антоніми, архаїзми,

Історизми, емоційно забарвлені слова з суфіксами пестливості, зменшеності, згрубілості, діалектизми, просторіччя, варваризми, іншомовні слова. Фрази цього стилю менш громіздкі, ніж у науковому, речення набувають різної модальності та інтонаційного забарвлення, часто допускаються пропуски слів, незакінчені, обірвані конструкції, слова-речення, наявні цитати з промов, зразки заяв, інструкцій.

Особливою прикметою художнього стилю є широке вживання дієслівних форм різних способів: родових – у минулому часі й умовному способі; особових – у теперішньому і майбутньому часі дійсного способу, у наказовому способі.

Оскільки в текстах художнього стилю можуть використовуватися всі функціональні типи мовлення (опис, розповідь, міркування) і всі можливі їх комбінації, то відповідно можуть використовуватися всі семантико-граматичні типи речень, внутрішньої зовнішньо-синтаксичних зв’язків, ритмомелодики висловлень та текстів. Така повна свобода синтаксичного конструювання дозволяється тільки у художньому та розмовному стилях.

Художній стиль поділяється на підстилі за родами і жанрами літератури: епічні (прозові: епопея, роман, повість, оповідання, нарис), ліричні (поема, балада, пісня, поезія), драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль), комбіновані (ліро-епічний твір, драма-феєрія, усмішка тощо). Кожний з них має свої особливості мовної організації тексту.

Від творчої особистості письменника, його ідейно-естетичної концепції, світобачення залежить образна система, архітектоніка твору, нахил до вибору й організації тих чи інших мовних засобів, внутрішня художня трансформація їх у тексті. Так формується індивідуальний стиль письменника, що збагачує не тільки художній стиль, а й літературну мову загалом. У конкретному розумінні про художній стиль мови можна говорити як про закономірну послідовну множинність індивідуальних мовотворчих стилів письменників, які пишуть цією мовою, тому що тексти, з яких формується загальне поняття художнього стилю, належать конкретним і переважно добре відомим творцям-письменникам.