Політологічний словник
Європейська валютна система (ЄВС) – міждержавна валютно-кредитна система країн – членів ЄС, головною метою якої є забезпечення стабільності курсів їх валют. Створена у 1979 р. ЄВС мала на меті формування зони європейської стабільності з власною валютою ЕКЮ і передбачала режим спільного коливання валютних курсів країн – членів ЄС (так звана суперзмія). Створювалася поступово і охоплювала п’ять основних етапів: Зона вільної торгівлі (відсутність мита на торгівлю всередині угруповання); Митний союз (відсутність
мита на торгівлю всередині угруповання, спільний митний тариф); Спільний ринок (відсутність мита на торгівлю всередині угруповання, спільний митний тариф, вільний рух капіталу, послуг, робочої сили); Економічний Союз (відсутність мита на торгівлю всередині угруповання, спільний митний тариф, вільний рух капіталу, послуг, робочої сили, гармонізація економічної політики); повна інтеграція – Економічний та валютний союз (відсутність мита на торгівлю всередині угруповання, спільний митний тариф, вільний рух капіталу, послуг, робочої сили, гармонізація економічної політики, спільна валюта, єдина грошова політика).
Головним елементом ЄВС була європейська валютна одиниця (ЕКЮ), яка була лише розрахунковою одиницею і не мала матеріальної форми (банкноти, монети). Функції емісії ЕКЮ і міжнародного валютного регулювання були покладені на Європейський фонд валютного співтовариства. Успішне функціонування Європейської валютної системи створило необхідні умови для формування економічного та валютного союзу ЄЄ. Важливим етапом формування ЄВС стало заснування у 1994 р. Європейського валютного інституту для розробки правил і процедур створення Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ) і запровадження в обіг єдиної європейської валюти євро. Виконання завдань і функцій, покладених на ЄСЦБ, забезпечує Європейський центральний банк (ЄЦБ), який почав існувати з 1 липня 1998 р. Штаб-квартира банку розташована у Франкфурті-на-Майні (Німеччина). Статутний капітал ЄЦБ становить 5 млрд. євро. Частка кожного національного центрального банку у формуванні капіталу визначається двома чинниками: обсягом внутрішнього валового продукту і кількістю населення в країні. Причому ці два чинники однаково впливають на обсяги внеску до статутного капіталу. Для координації монетарної політики між країнами зони євро та іншими країнами ЄС (Велика Британія, Швеція, Данія, Греція) створено Загальну Раду. Вона складається з президента ЄЦБ, віце-президента та голів національних центральних банків країн – учасниць ЄС. Щорічно ЄЦБ направляє звіт про діяльність ЄСЦБ Європейському парламенту, Комісії і Раді Міністрів. 25 березня 1998 р. Європейська комісія рекомендувала 11 державам запровадити спільну валюту, а 2 травня у Брюсселі Європейська рада прийняла остаточне рішення щодо 11 країн, які будуть членами Союзу: Австрія, Бельгія, Фінляндія, Франція, Іспанія, Голландія, Ірландія, Люксембург, Німеччина, Португалія та Італія. 1 січня 2001 р. Греція стала дванадцятим членом ЄВС. 31 грудня 1998 р. було визначено курси валют держав ЄВС щодо євро, а 1 січня 1999 р. євро стало легальним платіжним засобом на території держав – членів ЄВС. З 1 січня 2002 р. в обіг були запроваджені банкноти та монети євро, яке уже 1 березня 2002 р. стало єдиним легальним засобом оплати у валютному союзі. Серед позитивних наслідків утворення ЄВС можна виокремити: ліквідацію витрат на обмін валют, великі заощадження; усунення курсового ризику в діяльності підприємств та банків; поліпшення планування виробництва, розвиток виробництва в масштабах усього європейського ринку; прозорість цін, посилення конкуренції; поглиблення спеціалізації економік окремих держав – членів; злиття національних ринків капіталів у єдиний європейський ринок; перетворення євро на валюту, здатну успішно конкурувати з доларом; прискорення темпів економічного зростання у державах-членах.
О. Кордун