Головна ⇒ 📌Довідник з психології ⇒ Загальнокримінальна злочинність: соціально-психологічний аналіз – СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЗЛОЧИННИХ ГРУП

Загальнокримінальна злочинність: соціально-психологічний аналіз – СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЗЛОЧИННИХ ГРУП

ПСИХОЛОГІЯ
НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК
СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЗЛОЧИННИХ ГРУП

Загальнокримінальна злочинність: соціально-психологічний аналіз
В основі загально-кримінальної (вуличної, побутової) злочинності досить часто є насильство. Водночас варто розрізняти насильство як політику, як соціальну проблему, як елемент певної субкультури і як емоційну реакцію чи стан у відповідь на труднощі. На індивідуальному рівні цю проблему пояснюють теорією фрустрації, відповідно до якої насильство є реакцією на перешкоду в досягненні

мети.
Ортодоксальна психоаналітична теорія вважає прагнення до насильства перманентним станом, захисною реакцією.
ПСИХОЛОГІЧНЕ НАСИЛЬСТВО – непряма, прихована форма тиску на свідомість, психіку людей через засоби масової інформації, масову культуру, рекет, шантаж, тобто через маніпулювання.
Як типовий приклад психологічного насильства над людиною можна навести наявні класові відмінності, нерівність, умови, за яких люди мають нерівний доступ до таких соціальних благ, як гроші, влада, престиж і культура.
Дослідження проблеми вбивств дали змогу дійти висновку, що серед деяких груп людей, які перебувають

на нижніх щаблях соціальної драбини, формується певна “субкультура насильства” – середовище, у якому соціальний контроль послаблюється, а можливість актів фізичної агресії помітно зростає. Субкультура нижчих класів може породжувати певні види злочинів. Важливо і те, що вбивства здійснюють головним чином особи з низьким соціально-економічним статусом. Водночас для осіб, які посідають високе суспільне становище, характерний високий рівень самогубств. Пов’язано це з тим, що безправне становище нижчих класів, стан внутрішнього розпачу породжують агресію, спрямовану ніби назовні. Цінності, які домінують у середньому і вищому класах, спрямовують таку агресію всередину.
“Субкультура насильства” є наслідком протиріч між системами цінностей різних соціальних прошарків. Засвоєні в дитинстві норми поведінки можуть значною мірою вплинути на схильність дорослої людини до насильницьких дій стосовно інших людей. Батьки-робітники частіше приймають фізичне покарання як дисциплінарну міру і стежать за зовнішньою благопристойністю поведінки своїх дітей прискіпливіше, ніж батьки із середнього класу, які використовують як міру покарання в основному загрозу позбавити дітей своєї любові замість того, щоб вимагати просто слухняності. У результаті в дитини із середнього класу з’являється почуття розчарування, провини й незадоволення собою, а агресивність, що виникає внаслідок цього, може виявитися спрямованою всередину. Водночас дитина з нижчого класу, найімовірніше, оцінить будь-яку конфліктну ситуацію просто як сутичку й накинеться на передбачуваного противника.
У певних прошарків суспільства існують культурні норми, які перетворюють насильство на прийнятну реакцію за певних обставин. Домогтися успіху шляхом насильства можуть навіть ті, кому закритий будь-який доступ до інших способів його досягнення.
Деякі автори називають XX століття століттям занепокоєння й насильства. До психологічного насильства можна зарахувати маніпулювання.
МАНІПУЛЮВАННЯ – це вид психологічного впливу, мистецьке виконання якого веде до прихованого порушення в іншої людини настроїв, які не збігаються з її актуальними бажаннями. За допомогою маніпулювання здійснюють шахрайство на “довірі”, ворожіння, картярське шулерство і та ін.
Маніпулювання є важливою рисою тюремного життя й характерне для тих ситуацій, у яких людям не вдається законними способами отримати те, чого вони бажають.
В основі сучасної загально-кримінальної злочинності – групова кримінальна діяльність. Але якщо проблема малих груп загалом є однією з традиційних і розроблено її в соціальній психології (йдеться про поняття, структуру, динаміку і класифікацію груп), то з приводу злочинних груп сказати те саме навряд чи можна, хоча про це й існує чимало публікацій.
Кримінально-правовий підхід до поняття злочинних груп грунтується на ознаці співучасті. Щодо соціально-психологічного підходу, то його злочинні групи відрізняються від інших низкою параметрів: цілями, структурою, специфікою феноменологічних процесів.
Щодо класифікації злочинних груп, то тут також відсутня єдність. Відповідно до кримінально-правової теорії і практики виокремлюють організовані злочинні групи, банди тощо. Соціальні психологи роблять спроби класифікувати злочинні групи. Однак на сьогодні немає загальноприйнятої, не суперечливої класифікації злочинних груп. Навіть більше, у літературі трапляються такі поняття, як “злочинна група”, “злочинне угруповання”, “злочинне співтовариство” та ін.
Характеристиками злочинної групи є кількісний склад, причини виникнення, статусно-рольова структура (кожен член групи виконує певну роль і має той чи інший статус); система внутрішньо-групових зв’язків (каналів, засобів, місць і часу “сходок” (зустрічей), способів маскування цілей і дій), характер норм і “санкцій” у разі відхилення від цих норм, становище групи серед інших.
До структури злочинного співтовариства входять: “елітарна група”, “мозковий центр”, “система зв’язків”, “служба безпеки”, “розвідка”, “контррозвідка”, “бойовики”. У будь-якому разі, більшість викритих злочинних груп функціонували за цією схемою. Ознаками організованих злочинних груп є:
– організація груп для заняття злочинами як професією протягом більш-менш тривалого часу;
– централізація влади в руках одного чи декількох членів групи;
– створення грошових фондів для потреб організації;
– корумпування, яке виявляється у створенні системи зв’язків із суддями, міліцією, політичними діячами, а також адміністрацією;
– тверда дисципліна;
– ретельне планування, з мінімальним ризиком проведення і наслідків злочинних операцій.
Організовані злочинні групи здебільшого займаються злочинним бізнесом у формі рекету, проституції, контрабанди наркотиків, азартних ігор. Вони проникають у сферу державної служби, економіки й набувають міжнародного характеру.
Злочинні групи мають матеріальну базу, колегіальний орган керівництва, статут у вигляді переліку неформальних норм, традицій і законів, а також санкцій, інформаційну базу – систему зв’язку, розвідки і контррозвідки.
Є ще один аспект проблеми, пов’язаний з розкриттям масової злочинної поведінки, – це масові безладдя, непокора і т. ін. Природу таких соціально-психологічних явищ розкрито в низці публікацій. Проте деякі психологічні проблеми залишаються не вирішеними.

Контрольні запитання:
– Як розуміють злочинність у соціальній психології?
– Які види організованої злочинності наявні в сучасному суспільстві?
– Які основні напрями діяльності злочинних груп?
– Як розглядає злочини філософія і психологія?
– Розкрийте поняття злочинної поведінки в різних теоріях.
– Що Мертон розумів під поняттям “аномія”?
– Який механізм злочинності?
– Які види деформації є причинами організованої злочинності в Україні?
– Зробіть соціально-психологічний аналіз причин загально-кримінальної злочинності.
– Як субкультура різних працівників впливає на розвиток злочинності?
– Розкрийте ознаки й психологічні особливості організованих злочинних груп.
Література:
Беликов В. В., Кумень Е. С. Деятельность преступных сообществ как угроза безопасности России // Безопасность. – 1996. – №7. – 12 (35). Гайдар Е. Т. Государство и эволюция. – М., 1995.
Гуров А. И. Профессиональная преступность. Прошлое и современность. – М., 1990. Иванов З. Л. Понятие транснациональной преступности и международно-правовое регулирование борьбы с ней // Преступность и законодательство. – М., 1997. Иванов Р. Ф. Мафия в США. – М, 1996.