Головна ⇒ 📌Довідник з валеології ⇒ Законодавча та нормативно-правова база України як підстава для реалізації прав дитини на життя і здоров’я

Законодавча та нормативно-правова база України як підстава для реалізації прав дитини на життя і здоров’я

ОСНОВИ ВАЛЕОЛОГІЇ
Підручник

РОЗДІЛ І

ОСНОВИ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ

1.6. Законодавча та нормативно-правова база України як підстава для реалізації прав дитини на життя і здоров’я

Конституція України статтею 3 передбачає: “Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю”.

Основи законодавства України про охорону здоров’я визначають, що кожна людина має природне, невід’ємне і непорушне право на охорону здоров’я. Суспільство і

держава відповідальні перед сучасним і майбутнім поколінням за рівень здоров’я і збереження генофонду народу України. Визначаються правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров’я в нашій державі. Стаття 6 передбачає, що кожний громадянин України має право на охорону здоров’я. Стаття 28 передбачає забезпечення сприятливих для здоров’я умов праці, навчання, побуту та відпочинку, високого рівня працездатності, профілактики травматизму і професійних захворювань, отруєнь та відвернення іншої можливої шкоди для здоров’я. Стаття 31 передбачає організацію обов’язкових медичних

оглядів неповнолітніх, вагітних жінок, працівників підприємств, установ і організацій зі шкідливими і небезпечними умовами праці, військовослужбовців та осіб, професійна чи інша діяльність яких пов’язана з обслуговуванням населення або підвищеною небезпекою для навколишніх.

Статтею 32 основ законодавства про охорону здоров’я підтверджується, що держава сприяє утвердженню здорового способу життя населення шляхом поширення наукових знань з питань охорони здоров’я. організації медичного, екологічного і фізичного виховання, здійснення заходів, спрямованих на підвищення гігієнічної культури населення.

У статті 41 йдеться про те, що на період хвороби з тимчасовою втратою працездатності, громадянам надається звільнення від роботи з виплатою в установленому законодавством України порядку допомоги щодо соціального страхування.

Стаття 57 передбачає охорону здоров’я матері й дитини, з цієї мети організовуються мережі жіночих, медико-генетичних та інших консультацій, пологові будинки, санаторії та будинки відпочинку для вагітних жінок і матерів з дітьми, ясла, садки та інші дитячі заклади. Гарантується здоров’я матері й дитини, жінці надається відпустка у зв’язку з вагітністю і пологами з виплатою допомоги щодо соціального страхування.

Статтею 58 передбачається, що заклади охорони здоров’я забезпечують кожній жінці кваліфікований медичний нагляд за перебігом вагітності, стаціонарну медичну допомогу при пологах і лікувально-профілактичну допомогу матері та новонародженій дитині.

У статті 59 йде мова про те, що батьки зобов’язані піклуватися про здоров’я своїх дітей, їх фізичний та духовний розвиток, ведення ними здорового способу життя.

Стаття 60 стверджує, що діти і підлітки забезпечуються медичною допомогою у лікувально-профілактичних та оздоровчих закладах, дитячих поліклініках, відділеннях, диспансерах, лікарнях, санаторіях та інших закладах охорони здоров’я. Діти і підлітки перебувають під диспансерним наглядом.

Стаття 62 стверджує, що здійснюється контроль за охороною здоров’я дітей у дитячих виховних і навчальних закладах, а стаття 63 – що держава допомагає громадянам у здійсненні догляду за дітьми з дефектами фізичного та психічного розвитку, які потребують медико-соціальної допомоги і спеціального догляду.

Стаття 64 підтверджує, що надаються пільги матері в разі хвороби дітей.

Стаття 65 передбачає контроль за трудовим і виробничим навчанням та умовами праці підлітків, стаття 66 – передбачає обов’язкові медичні огляди працюючих підлітків, які повинні проводитися регулярно, не рідше одного разу на рік.

Крім прав, громадяни України мають обов’язки у сфері охорони здоров’я, які полягають у тому, що вони зобов’язані:

– піклуватися про своє здоров’я та здоров’я дітей, не шкодити здоров’ю інших громадян;

– сприяти наданню невідкладної допомоги іншим громадянам, які перебувають у загрозливому для життя і здоров’я стані;

– брати участь у проведенні санітарних і протиепідемічних заходів;

– проходити медичні огляди у передбачених законодавством випадках;

– своєчасно робити профілактичні щеплення (обов’язково у зв’язку з можливостями виробництва або виконуваної роботи тощо), з метою запобігання інфекційних хвороб у терміни, встановлені Міністерством охорони здоров’я України;

– виконувати інші обов’язки, передбачені законодавством про охорону здоров’я.

Пріоритетною галуззю лікувально-профілактичної допомоги є охорона здоров’я матері та дитини, яка включає широкий комплекс заходів з надання акушерсько-гінекологічної та педіатричної допомоги як профілактичного, так і лікувально-діагностичного характеру.

Ще у 1981 р. Мадридська конференція міністрів охорони здоров’я Європейських країн визнала за пріоритетний освітній напрям збереження і зміцнення здоров’я населення. У 1988 р. Комітет міністрів країн-членів Ради Європи розробив детальні рекомендації щодо впровадження курсів з охорони здоров’я в усі ланки освітніх закладів цих країн. Було визнано, що отримання знань з питань охорони здоров’я і здорового способу життя важливо для всіх вікових груп населення, але найважливіше воно для молоді шкільного віку, оскільки вона найлегше може адаптуватися до змін у способі життя і саме від неї залежить майбутнє будь-якої країни. Цим пояснюється пріоритетність, яку Рада Європи визнає за розвитком спеціальних освітніх дисциплін, що формують у школярів свідому мотивацію на здоровий спосіб життя. В країнах Східної Європи і СНД відповідний напрям освіти отримав назву валеологічної освіти (І. І. Брехман, 1987).

Україна активно сприйняла світові тенденції щодо поліпшення стану здоров’я населення через освіту. Серед найважливіших стратегічних завдань національних програм “Освіта (Україна XXI століття)” і “Діти України” були визначені всебічний розвиток людини і становлення ц духовного, психічного та фізичного здоров’я. Починаючи з 1994 р. в школах України почалось викладання валеології, а в 1995 р. Україна взяла участь у міжнародному проекті “Європейська мережа шкіл сприяння здоров’ю” тощо. Але реалізація цих ідей стримується рядом факторів, серед яких найважливішим є відсутність нормативної бази щодо загальноосвітньої валеологічної підготовки педагогічних працівників і підготовки вчителів валеології.