Закріплення суверенітету України в політико-нравових актах
Частина третя ОСНОВИ ПУБЛІЧНОГО ПРАВА УКРАЇНИ
§ 12. Конституційне право України
3. Закріплення суверенітету України в політико-нравових актах.
Наприкінці 80-х років XX ст. в Радянському Союзі, до складу якого в той час входила Україна, розпочався період революційних змін у політичному й економічному житті. Важливі події відбулися і в Україні. 16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Цей документ можна вважати першим кроком на шляху до побудови нової незалежної України, у якій ми тепер живемо.
24 серпня 1991 р. – Верховна Рада УРСР прийняла Акт проголошення незалежності України. Саме тому 24 серпня щороку в Україні відзначається як державне свято – Ден”, незалежності України. У цьому Акті було проголошено створення нової незалежної держави, що отримала назву Україна, підтверджено єдність і недоторканність її території. Визначено, що на території нової країни діють лише конституція та закони України.
1 грудня 1991 р. відбувся Всеукраїнський референдум, на якому було порушено питання про підтвердження Акта. Майже 90% громадян, які взяли участь у референдумі, його підтримали.
Однак новоутворена незалежна держава продовжувала жити за конституцією, яка була прийнята ще в 1978 р. Протягом 1991-1996 pp.
До діючої конституції було внесено сотні доповнень і поправок, дія окремих її розділів була зупинена, з’явилися нові розділи іі положення – про Президента України, Автономну Республіку Крим, Конституційний Суд тощо. Проте це були тимчасові заходи, що мали переважно “косметичний” характер. На порядок денний постали питання про розробку іі прийняття нової конституції нашої держави. Її розробку було розпочато ще 1992 p., 11 березня 1996 р. конституційна комісія схвалила проект конституції і передала його на розгляд Верховній Раді України. 24 квітня Верховна Рада прийняла поданий проект за основу, але депутати запропонували до нього понад 5000 (!) змін і доповнень. Розпочалася копітка робота щодо обговорення найважливішого нормативно-правового акта держави. Цей процес був дуже складним – відбувалися жорсткі політичні суперечки. Протягом місяця – до 26 червня – Верховна Рада України не прийняла повністю жодного розділу конституції, окремі статті залишалися неногодженими, хоча для такого документа, як конституція, законотворчий процес просувався досить плідно. Однак Президент України думав інакше. Уважаючи неприпустимим затягування конституційного процесу, 26 червня він підписав Указ, яким призначив на вересень 1996 р. Всеукраїнський референдум з питань затвердження нової Конституції України. 27 червня Верховна Рада України відновила роботу з розгляду конституції, і вранці 28 червня 1996 р. після безперервної протягом майже доби роботи Верховна Рада України прийняла Конституцію України. За її прийняття проголосувало 315 народних депутатів.
Прийняття Конституції України закріпило правові основи незалежної України. її суверенітет і територіальну цілісність, було важливим кроком уперед щодо забезпечення прав людини та громадянина в нашій країні, сприяло подальшому підвищенню міжнародного авторитету України на світовій арені. За цією Конституцією України наша держава живе й нині.