Життя населення України в умовах окупації
Тема 1. УКРАЇНА В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1939-1945). ВЕЛИКА ВІТЧИЗНЯНА ВІЙНА (1941-1945)
§ 3. ЖИТТЯ МИРНОГО НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ В РОКИ ВІЙНИ
2. Життя населення України в умовах окупації.
Окупаційний режим, установлений в Україні, перевершував деспотичні порядки, які запровадили гітлерівці в інших країнах Європи. Якщо там діяли хоча б обмежені юридичні норми, визнавалися деякі економічні права робітників, дозволялася торгівля, існували певні гарантії соціального забезпечення й медичного обслуговування, то українське населення було позбавлене
Відступ Червоної армії з території України супроводжувався евакуацією важливих для оборони підприємств і зруйнуванням тих, що залишалися. З початком гітлерівської окупації це обернулося для мешканців міст і промислових центрів масовим безробіттям. Проте окупаційний режим справився з цією проблемою досить швидко. Потребуючи якнайшвидшого відновлення підприємств і шляхів, нацисти запровадили трудову повинність для всього населення. За допомогою допоміжних управ і поліції була організована обов’язкова реєстрація працездатних. їм видавали робочу книжку
Мовою документів
Норми продовольчих карток на Донбасі в 1942 р.
Продукт | На тиждень, г | На день, г | ||
Працівник | Утриманець | Працівник | Утриманець | |
Хліб | 1800 | 1200 | 257 | 171 |
Масло | 50 | 30 | 7 | 4 |
М’ясо | 70 | 40 | 10 | 6 |
Крупа | 150 | 100 | 21 | 14 |
Овочі | 2500 | 2300 | 360 | 330 |
Середня заробітна плата становила 500-600 крб на місяць. При цьому в 1942 р. 1 кг сала коштував до 600 крб, 1 кг масла – 5 тис. крб, склянка солі – 250 крб.
Через виснаження робітники мусили кидати роботу. Вони могли займатися обмінними операціями, але постійно ризикували потрапити до трудового табору під час облави. У такому випадку їхні сім’ї залишалися без будь-якої підтримки. Бранців трудових таборів використовували для робіт у сільському господарстві, у найнебезпечнішому будівництві, для ремонту шляхів. На останньому етапі війни їх інтенсивно використовували для окопних і фортифікаційних робіт.
Масове голодування стало ознакою міського життя вже в першу воєнну зиму. За статистикою окупаційних властей, 60 % смертей у Харкові протягом перших трьох місяців 1942 р. були спричинені голодом.
У пошуках продуктів міські жителі йшли зі своїм жалюгідним майном у села, часто помираючи в дорозі. Тих, кому пощастило виміняти продукти, при поверненні до міста затримували патрулі польової жандармерії. Керуючись принципом “продукти харчування належать німецькому народові”, а не мешканцям окупованих територій, вони відбирали всі надлишки понад норму, установлену місцевою владою. Згідно зі згаданим принципом, торгівля та обмін сільськогосподарських продуктів із перших і до останніх днів окупації оголошувалися незаконними, а базари постійно розганялися.
Ознакою повсякдення стали такі хвороби, як черевний і висипний тиф, дизентерія, туберкульоз. При цьому нацисти за час окупації зруйнували понад 500 лікарень, майже 1 тис. поліклінік і амбулаторій, 800 аптек. У тих закладах, що збереглися, медичні послуги надавали тільки за плату. Значно подорожчали ліки (у 2-20 разів) порівняно з доокупаційним часом.
Однією з форм пограбування населення стали різні державні податки. Мешканці окупованих територій сплачували податок на заробітну плату й потреби житлового будівництва, на благодійну справу, худобу та ін. Крім того, діяли місцеві податки. У Кам’янці-Подільському був запроваджений подушний податок, який принижував людську гідність: глава сім’ї мав сплачувати однаковий податок за себе і за собаку, а податок за жінку був такий самий, як за кішку. За ухиляння від сплати податків передбачалися різні форми покарання, у тому числі й смертна кара.
Пограбування й приниження зумовлювалися політикою сегрегації1. У містах при входах до магазинів, перукарень та інших громадських закладів вивішували оголошення: “Тільки для німців”, “Українцям вхід заборонений”. У багатьох місцевостях корінним мешканцям заборонялося користуватися залізницею, трамваєм, електрострумом, телеграфом, поштою. За умов воєнного часу головним економічним завданням, яке покладалося на окупаційні власті в Україні, було безперебійне забезпечення продовольством вермахту та Німеччини. Тому вони зосередилися насамперед
Окупанти використовували селян як тяглову силу для обробітку землі. 1942 р.
1Сегрегація – політика примусового відокремлення групи людей за расовою ознакою 32 та їх дискримінація.
Окупаціний режим в Україні
На експлуатації сільського населення. З цією метою окупанти зберегли громадські форми господарювання, трансформувавши колгоспи в “громадські господарства”, а радгоспи – у “державні маєтки”.
На полях застосовувалася переважно ручна праця, оскільки техніка була евакуйована або знищена. У цьому зв’язку до сезонних робіт залучали всіх працездатних без винятку. Робочий день тривав від сходу до заходу сонця. Дозволялися перерви: на сніданок – 30 хв, на обід – 1 год, на підвечірок – 15 хв.
Постійним явищем стали фізичні покарання за зволікання на роботі чи її припинення, за зупинку чи пошкодження механізмів. За неякісну чи невчасно виконану роботу селян штрафували, відбирали в них городи, брали заручників, яких страчували за незадовільну роботу всієї громади.
Історичний факт
Документи фіксують використання селян як тяглової сили. Окупанти примушували їх запрягатися по 8-10 чоловік і тягнути плуга. Сівалку тягнули по 10, борону – по 2 чоловіки. Працювати примушували під загрозою розстрілу. Такі факти зафіксовані в Запорізькій, Херсонській і Харківській областях.
У 1942 р. в селах була запроваджена пайкова система. Наприклад, у Вінницькій області селянам видавали щомісячний пайок: 12 кг хліба і круп на одну особу. Решту врожаю, за винятком насіннєвого фонду, конфісковували. Селян обкладали різноманітними податками, визискували за допомогою “ножиць цін”: коса коштувала 100 л молока, лопата – 5 десятків яєць.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...