Головна ⇒ 📌Довідник з соціології ⇒ ЖИТТЯ ПОВСЯКДЕННЕ

ЖИТТЯ ПОВСЯКДЕННЕ

Соціологія короткий енциклопедичний словник

ЖИТТЯ ПОВСЯКДЕННЕ – поняття, що у найбільш заг. плані означає потік звичайних, буденних дій, переживань, взаємодій людини. Повсякденність трактують як увесь соціокультурний світ, у якому людина існує так само, як і інші люди, взаємодіючи з ними та об’єктами навколишнього світу, впливаючи на них, змінюючи їх, зазнаючи у свою чергу їхніх впливів і змін (А. Шюц). Повсякденність виявляється у переплетінні світу знайомих предметів, емоційного почування, соціокультурної комунікації, щоденних діяльностей

і повсякденного знання. Повсякденне – це звичне, природне, близьке; те, що відбувається кожного дня, не викликає здивування, утруднення, не потребує пояснення, є інтуїтивно вірогідним і само собою зрозумілим для людини, закріпленим у її досвіді. Форми, зміст і засоби буденних взаємодій визнаються “своїми”, на відміну від зовнішніх, інституціолізованих форм і правил, що не залежать від волі індивіда, сприймаються ним як “інше”, “етикетне”. Не повсякденне існує як незвичне, несподіване, індивідуальне, далеке; те, що не вписується у звичний світ, перебуває поза межами усталеного порядку, належить

до моментів виникнення, перетворення чи руйнування індивідуального і колективного життєвого порядку.

Буденне життя виникає в результаті процесів “оповсякденювання”, що мають форми навчання, засвоєння традицій і закріплення норм, зокрема, запам’ятовування висловлювань, правил різноманітних ігор, поводження з побутовими приладами, засвоєння норм етикету, правил орієнтації в місті чи метро, опанування типових для середовища людини зразків життя, способів взаємодії з оточенням, засобів досягнення цілей. Альтернативою оповсякденювання є “подолання повсякденності” – поява незвичного, оригінального в процесах індивідуального і колективного творення й інновації, завдяки відхиленням від стереотипів, традицій і формуванню нових правил, звичок, значень. Зміст і форма незвичного в свою чергу включаються в процес оповсякденювання, у якому вони збагачують і розширюють сферу буденного. Людина існує немовби на межі буденного і небуденного, які зв’язані відношеннями доповнюваності та взаємоперетворювання.

Соціол. аналіз Ж. п. зосереджений насамперед на соціальних значеннях, які конструюють і якими обмінюються члени суспільства під час їхніх буденних взаємодій, і на соціальних діях як на об’єктиваціях цих суб’єктивних значень. За визначенням П. Бергера і Т. Лукмана, повсякденність є реальністю, яка інтерпретується людьми і має для них суб’єктивну значущість. Підгрунтям інтерпретації є повсякденне знання – інтерсуб’єктивне і типол. організоване. Воно складається з сукупності типол. визначень людей, ситуацій, мотивів, дій, об’єктів, ідей, емоцій, за допомогою яких люди впізнають ситуацію і відповідну їй схему поведінки, встановлюють сенс порядку і досягають розуміння. У конкретній ситуації спілкування ми автоматично, не усвідомлюючи цього процесу, типізуємо людину – як чоловіка, егоїста чи керівника; емоційні переживання і прояви – як радість, стурбованість, гнів; ситуацію взаємодії – як дружню чи ворожу, побутову чи офіційну. Кожна з типізації передбачає відповідну типову схему поведінки. Завдяки типізаціям повсякденний світ набуває сенсу, сприймається як нормальний, добре відомий і звичний. Типізації визначають актуальне ставлення більшості членів суспільства до природи, завдань і можливостей свого життя, до праці, родини, справедливості, успіху тощо і становлять соціально схвалені групові стандарти, правила поведінки (норми, звичаї, навички, традиційні форми одягу, організації часу, праці тощо). Вони створюють спільний світогляд, мають конкретно-істор. характер у певному соціально-культурному світі.

У повсякденному житті людина вважає очевидним, що її партнери по взаємодії бачать і розуміють світ подібним чином. А. Шюц наз. це несвідомо вживане припущення “тезою про взаємність перспектив”: характеристики світу не змінюються від переміни місць учасників взаємодії; обидві сторони у взаємодії передбачають, що існує постійна відповідність між їхніми значеннями, при цьому усвідомлюється факт індивідуальних відмінностей у сприйнятті світу, який грунтується на унікальності біографічного досвіду, особливостях виховання і освіти, специфіці соціального статусу, суб’єктивних цілей і завдань тощо.

Повсякденність визначають як одну із “скінченних смислових сфер” (У. Джеме, А. Шюц, П. Бергер, Т. Лукман), кожній з яких людина може приписувати властивість реальності. Окрім повсякденності, виділяють сфери реліг. віри, сновидінь, наук, мислення, кохання, фантазії, гри та ін. Кожна сфера характеризується певним когнітивним стилем, що складається з низки елементів сприйняття й переживання світу: специфічної напруженості свідомості, особливого еросhе, переважаючої форми активності, специфічних форм особистісної залученості і соціальності, своєрідності переживання часу. Опис характерних рис властивого повсякденності когнітивного стилю становить її заг. визначення у феноменол. соціології: повсякденне життя – це сфера людського досвіду, якій притаманний напружено – активний стан свідомості; відсутність будь-якого сумніву щодо існування природного і соціального світу, провідна форма активності – трудова діяльність, що складається з висування проектів, їх реалізації і зміни в результаті цього навколишнього світу; цілісність особистісної участі у житті; існування спільного, інтерсуб’єктивно структурованого (типізованого) світу соціальної дії і взаємодії (Л. Г. Іонін). Повсякденна реальність – вихідна у життєвому досвіді людини і є основою, на якій формуються всі інші сфери. Її наз. “вищою реальністю”.

Повсякденність є предметом багатьох наук, дисциплін: філософії, історії і соціології, психології і психіатрії, лінгвістики та ін. Найрізноманітніші дослідження зосереджені навколо проблем буденного життя, з-поміж яких: істор. праці Ф. Броделя про структури повсякденності, лінгвістичний аналіз буденної мови Л. Вітгенштейна, дослідження народної мовної і сміхової культури М. Бахтіна, міфології буденного життя Р. Варта, психопатології повсякденності З. Фрейда, феноменологія Е. Гуссерля та численні концепції соціології повсякденного життя.