Значення драматургії для розвитку українського театру. Театр на Галичині та Буковині. Творчість М. Щепкіна
РОЗДІЛ III ХУДОЖНЯ КУЛЬТУРА УКРАЇНИ XIX СТ.
ТЕМА 3. ТЕАТРАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО
Оформлюючись як професійне мистецтво, український театр використовував і розвивав національні традиції театрального мистецтва, звертався до народної творчості. Народна пісня і танок, сатиричні вірші, героїчні думи – усе це творчо переосмислювалося і використовувалося у практиці нового українського театру.
§20. Значення драматургії для розвитку українського театру. Театр на Галичині та Буковині. Творчість М. Щепкіна
У першій половині XIX ст. було закладено
Перші українські драматурги XIX ст. щедро використовували у “малоросійських операх” скарбницю народної музичної та вокальної культури. Ці традиції стали початком розвитку музично-драматичного театру.
Найкращим зразком української драматургії першої половини XIX ст. стала історична п’єса Т. Шевченка “Назар
Надзвичайно популярними були в Україні вистави за творами М. Гоголя, російські комедійні опери, які стали школою для молодої української драматургії. І. Котляревський і Г. Квітка-Основ’яненко пішли значно далі, створивши реалістичні п’єси, що правдиво відбивали дійсність, зображували життєві характери.
Поряд із новонародженим українським театром продовжували існувати аматорські театральні вистави. Саме ці вистави стали важливим чинником національно-культурного відродження в Україні. У другій половині XIX ст. такі вистави відбувалися у Чернігові, Немирові. На західних землях аматорський театр було створено при освітньо-культурному товаристві “Руська бесіда”. У 1870-х роках аматорський театр виник у Києві. П’єси для цього театру писав М. Старицький, а музику – М. Лисенко. На сцені театру була поставлена й перша українська опера “Запорожець за Дунаєм”.
Сцена з п’єси Т. Шевченка “Назар Стодоля”
Сцена зі спектаклю М. Старицького “Сто тисяч”
В останній третині XIX ст. професійний реалістичний театр досяг значних успіхів. У кращих драматичних творах та постановках драматурги, які водночас були режисерами й акторами, розкривали типові соціальні явища дійсності.
Трупа М. Кропивницького (Марко Лукич у центрі)
Великий знавець української мови М. Старицький писав комедії (“За двома зайцями”), драми (“Не судилося”, “Богдан Хмельницький”). Але ні М. Старицький, ні близький йому М. Кропивни – цький не виходили за рамки так званої “етнографічної драматургії”. Творцем української соціальної драми став І. Карпенко-Карий. В основі його п’єс (драми “Бурлака”, “Безталанна”, комедії “Сто тисяч”, “Хазяїн”) лежать глибокі психологічні конфлікти, гострі соціальні протиріччя.