Боротьба за визволення з-під влади Золотої Орди


СЛОВ’ЯНИ ТА ЇХНІ СУСІДИ

§ 18. Північно-Східна Русь. Утворення Московської держави

6. Боротьба за визволення з-під влади Золотої Орди

Політику Івана Калити продовжували його сини – Семен Гордий та Іван Красний. У 1359 р. князівський престол посів дев’ятилітній син Івана Красного – Дмитрій (1359-1389). Він, як і його дід Іван Калита, виявився здібним і вправним правителем. Саме завдяки його невтомній енергії в Москві було збудовано


єдиний у всій Північно-Східній Русі кам’яний Кремль. Це свідчило про зростання політичної могутності Московського князівства.

Боротьба за визволення з під влади Золотої Орди

Будівництво Білокам’яного Кремля в Москві. Мініатюра. XVI ст.

Боротьба за визволення з під влади Золотої Орди

Перемога на Куликовому полі. Мініатюра. XVI ст.

За князювання Дмитрія Івановича Москва настільки посилилася, що змогла кинути відкритий виклик Золотій Орді, правителем якої на той час був темник (вищий воєначальник) Мамай. Князь Дмитро перестав сплачувати данину Орді.

Із цього часу між Москвою та Ордою почалася відкрита ворожнеча. Улітку 1378 р. татари (так стали називати монголів Золотої Орди) спалили Нижній Новгород. Звідси Мамай направив велике військо на Москву. Князь Дмитрій сміливо виступив проти ворога. Він зустрів татар на березі річки Вожі в Рязанському князівстві й розгромив їх.

Поразка на річці Вожі страшенно розлютила Мамая. Він дав клятву, що не вгамується доти, поки не помститься Дмитрієві. Хитрий і підступний Мамай вичікував два роки. За цей час він зібрав величезну армію, що налічувала 100 тис. чоловік. Улітку 1380 р. Мамай вторгся на Русь.

Назустріч йому виступив князь Дмитрій Іванович, який зумів зібрати такі ж сили. Впевненості й сили духу Дмитрію Івановичу та його воїнству додавало й те, що похід проти ординців освятив засновник та ігумен Троїцького монастиря Сергій Радонезький.

Князь Дмитрій не став чекати, коли татари спустошать Русь, і вирішив їх випередити. Для цього руське військо вирушило на Дон в ординські степи. Поява на Дону раті Дмитрія Івановича застала Мамая зненацька. Адже до цього часу руські полки сюди не проникали, бо степ вважався неподільною територією ординців. У ніч із 7 на 8 вересня 1380 р. князь Дмитрій переправився через Дон і розташував свої війська на Куликовому полі. Усі мости було спалено – відступати не було як.

Тут, на Куликовому полі, 8 вересня 1380 р. й відбулася знаменита битва. Вона розпочалася вдосвіта, коли густий туман укривав місцевість і ховав сили обох сторін. Перед битвою відбувся богатирський поєдинок. Із руських рядів вийшов монах Пересвєт, із татарських – Челубей. Ударивши на скаку один одного списами, вони впали замертво. Це й послужило сигналом до битви. Мамай першим кинув свою кінноту в атаку на руські полки. Він розмістив свою ставку на Червоному пагорбі й звідти відстежував перебіг бою, а князь Дмитрій в обладунку рядового воїна бився на рівних з іншими.

Після тривалої жорстокої січі татари зуміли потіснити руські полки. Але в найнапруженіший момент на поле бою несподівано вийшов полк, яким командували серпуховський князь Володимир Андрійович і воєвода Дмитрій Боброк Волинець. Ці війська вичікували в засаді. Не витримавши натиску свіжих сил, татари кинулися тікати. Перемога далася нелегко. Сам князь Дмитрій був тяжко поранений. Із того часу мужнього князя стали називати Дмитрієм Донським.

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

XVI ст. “Сказання про Мамаєве побоїще” про битву на Куликовому полі

…І зійшлися в бою обидва війська й міцно билися не тільки зброєю, а й [руками] хапали один одного, умирали під кінськими копитами, задихалися від великої тіснота, бо не можна їм було поміститися на Куликовому полі…

Години чотири й п’ять годин б’ються, не слабіють християни. Коли ж настала шоста година… почали татари долати наших, багато вельмож було побито татарами, завзяті витязі, як дерева в діброві, хилилися на землю під кінські копита; багато руських людей збентежилося. Поранили навіть великого князя. Він же відійшов від війська і побоїща і зійшов з коня, бо не можна йому було битися. Багато знамен великого князя підсікли татари, та з Божою допомогою [руські] не загинули, але ще більше зміцніли…

Князь же Володимир Андрійович не міг [більше] терпіти та сказав Дмитрію Волинцю: “Біда велика, брате, чому допомагає наше стояння, буде воно нам на посміх, кому будемо допомагати?” І сказав йому Дмитрій: “Велика біда, князю, але ще не прийшла наша година: кожен, хто починає невчасно, приносить собі біду…”

І настала гоДина восьма… Волинець закричав гучним голосом: “Година прийшла, а час наблизився”… І зразу виїхали з діброви… Були ж воїни, наче леви, які напали на овечі отари.

Татари ж побачили це й вигукнули: “Горе нам, знов нас руські перехитрили; з нами билися слабі люди, а сильні всі цілі”. І кинулися татари врозтіч…

Куликовська битва завдала Орді страшного удару. Хоча негайного повалення золотоординського іга не відбулося, вона наблизила його падіння і показала, що Русь може перемагати ворога, який досі вважався нездоланним.

Розгромлений Мамай утік у Крим, де був убитий генуезцями, а на чолі Золотої Орди став хан Тохтамиш. Він виношував плани знову підкорити Русь. У1382 р. Тохтамиш з великим військом підійшов до Москви. Князь Дмитрій Донський виїхав збирати полки. Москвичі самі боронили рідне місто й уперше застосували вогнепальну зброю. Після триденної облоги Тохтамиш обманом змусив москвичів відчинити ворота й спалив місто дотла.

Проте Орда вже не змогла відновити свою колишню владу над Руссю. Хоча данину виплачували, її розміри зменшилися. Москва зуміла втримати свою зверхність над іншими князівствами. Дмитрій Донський уперше заповів своєму синові як “отчину” (спадкове володіння) велике князювання володимирське, не визнаючи за Ордою права ним розпоряджатися. Так було закладено основи престолонаслідування.



1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Дієслово умовного способу.
Ви зараз читаєте: Боротьба за визволення з-під влади Золотої Орди