Головна ⇒ 📌Довідник з біології ⇒ Адаптація людей до екстремальних умов, поняття про стрес

Адаптація людей до екстремальних умов, поняття про стрес

МЕДИЧНА БІОЛОГІЯ

Розділ 3

БІОГЕОЦЕНОТИЧНИЙ РІВЕНЬ ОРГАНІЗАЦІЇ ЖИТТЯ ТА МІСЦЕ ЛЮДИНИ В НЬОМУ

3.1.11. Адаптація людей до екстремальних умов, поняття про стрес

Основою адаптації людини є соціально-економічні механізми, але важлива роль належить також стану природних пристосувальних та захисних механізмів, що складають біологічну спадщину людей. Досить чітко ця роль виявляється під час переходу до середовища існування з екстремальними умовами, які згубно впливають на здоров’я людини (рис. 3.14).

Рис.

3.14. Дослідження адаптації людини до екстремальних умов – важливий напрямок екології людини і медичної екології.

Вони можуть існувати не тільки в природних (Арктика, високогір’я), але і в антропогенних (великі міста) місцях. Так, вихідців із зони помірного клімату, які потрапляють на роботу в Арктику або Антарктиду, зустрічають суворий клімат, незвичайні для середніх широт атмосферні явища, різке зниження кількості мікроорганізмів у грунті та повітрі, життя у відносно малочисельних, згрупованих колективах. Зазвичай такі люди після прибуття на Заполяр’я тривалий час знаходяться у хворобливому стані,

який посилюється, наприклад, під час зміни полярних дня та ночі. Вони проявляються підвищенням артеріального тиску та прискоренням пульсу, що змінюються згодом зниженням тиску (інколи до рівня 70/30 мм рт. ст.) і частоти пульсу. Спостерігається масова захворюваність на простудні та кишкові захворювання. З’являються ознаки втоми і навіть виснаження нервової системи – погіршується оперативна пам’ять, знижується надійність роботи людини, збільшується тривалість періоду рухових реакцій. Ці явища трактуються деякими дослідниками як метеоневроз.

Зазначена ситуація відображається в рекомендаціях гігієністів, які обмежують тривалість роботи для людей, які щойно прибули в Заполяр’я. Згодом у частини людей функціональні показники повертаються до нормального рівня. У інших вони залишаються зміненими порівняно з вихідними значеннями, що спостерігалися до приїзду в Арктику або Антарктику, але відновлюється працездатність і самопочуття. У таких випадках говорять про акліматизацію людей до нових умов існування. Для рослин і тварин, перенесених у незвичайне середовище існування, критерієм їх акліматизації є виживання, для людей – відновлення високого рівня працездатності.

Сьогодні людині приходиться адаптуватися до зовсім незвичних умов існування, наприклад, до умов невагомості. Впродовж чотирьох десятиріч космічної ери на борту штучних супутників Землі, космічних кораблів одноразового та багаторазового використання, орбітальних станцій здійснений широкий діапазон біологічних експериментів у рамках нової галузі біології – космічної. Вивчаючи біологічні ефекти факторів космічного польоту, в першу чергу мікрогравітації та важкого компонента космічної галактичної радіації, з якими живі системи не стикалися на Землі, космічна біологія одержує принципово нову наукову інформацію. Вона є надзвичайно важливою для з’ясування фундаментальних проблем сучасної біології, є базовою для розробки космічних клітинних біотехнологій та контрольованих екологічних систем життєзабезпечення людини в космічних літальних апаратах, значення яких тепер різко зросло у зв’язку з планами пілотованих польотів у далекий космос.

Сучасне урбанізоване суспільство випробовує здоров’я людини не лише надмірним комфортом або, навпаки, дискомфортом, а й стресовими ситуаціями (рис. 3.15). Концепцію явища “stress” вперше виклав Г. Сельє в 1936 р. З англійської stress означає – напруга, тиск, натиск.

Рис. 3.15. Інтенсивні подразники можуть викликати стрес.

За Г. Сельє, стрес – це неспецифічна відповідь організму на будь-яку вимогу.

З точки зору реакції стресу не настільки важливий негативний чи сприятливий фактор дії. Має значення сам факт перебудови організму, кількісний і якісний аспект цього явища. Пасажир лайнера, що потерпів катастрофу в океані, і спортсмен-парашутист, що здійснює вперше стрибок, відчувають стрес, хоча причини різні. Однозначно неспецифічна вимога – пристосуватися до нових обставин. Як не парадоксально, але медицина довго не визнавала такої стереотипної відповіді.

У розвитку стресу відмічають ряд стадій. Спочатку виникає стадія неспокою, відбувається мобілізація захисних сил організму. Для неї характерне переважання процесів катаболізму. Далі спостерігається відновлення порушеної рівноваги і перехід у стадію резистентності, якій властива стійкість до дії подразника й стабілізація функцій. Процес віддзеркалює прагнення організму підтримати сталість внутрішнього середовища. Переважають тут анаболічні процеси. У тому разі, коли організм не може перебороти дію патогенного подразника, настає стадія виснаження.

Клінічним вираженням стресу є загальний адаптаційний синдром.

Відповідні реакції людини, спрямовані на подолання стресу, за своєю природою поділяють на фізіологічні і психологічні. У фізіологічних відповідних реакціях провідну роль відіграє система гіпоталамус – передня частка гіпофіза – кора наднирників. Стресорна реакція розвивається в певній послідовності. Під дією стресора у кров викидається “аварійний гормон” адреналін, який продукується мозковим шаром наднирників. Крізь відповідні ділянки гематоенцефалічного бар’єру він проникає в гіпоталамус і спричинює в чутливих до адреналіну клітинах стан збудження. Цей стан передається нервовими шляхами в гіпоталамічні клітини, що виробляють кортикотропний рилізинг-фактор – кортиколіберин. Він контролює синтез у гіпофізі адренокортикотропного гормону (АКТГ). Під дією АКТГ в корі наднирників синтезуються глюкокортикоїдні гормони (кортикостерон, кортизол). Ці гормони впливають на обмін вуглеводів, білків і ліпідів, підсилюють процеси фосфорилування й сприяють утворенню речовин, що акумулюють і вивільнюють енергію в клітинах. У результаті підвищується опірність організму до дії пошкоджуючих факторів, а також до екстремальних станів, підсилюються захисні й компенсаторні реакції. Описана гормональна перебудова здійснюється протягом дуже коротких інтервалів часу.

Вивченню психологічних реакцій на стрес присвячено багато спостережень. Основна проблема для людини – в тому, щоб впоратися із стресорною ситуацією. Важливим способом психологічного захисту для людей є здатність адекватно реагувати на екстремальну ситуацію, оцінюючи її з точки зору раціонального виходу. Люди, які мають внутрішній контроль за своєю діяльністю – “інтернали” (які вірять в себе і надіються лише на себе), краще вийдуть із стресу ніж “екстернали ” (які потребують допомоги і покладаються на випадок).

Г. Сельє справедливо зазначав, що захисні реакції організму не завжди оптимальні. Тому в багатьох випадках в результаті стресу розвиваються хвороби дизадаптації. Основна причина їх або у неправильних співвідношеннях гормонів, або у зміні реактивності організму, що зумовлена попередніми хворобами, а також психоемоційними порушеннями, невротизацією особи тощо.