Головна ⇒ 📌Історія ⇒ Аграрна політика в другій половині 1950-х

Аграрна політика в другій половині 1950-х

Тема 3. ПОЛІТИЧНОЇ ТА ЕКОНОМІЧНОЇ ЛІБЕРАЛІЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА (середина 1950-х – середина 1960-х років)

§ 12. СПРОБА ЕКОНОМІЧНИХ І СОЦІАЛЬНИХ РЕФОРМ

3. Аграрна політика в другій половині 1950-х – першій половині 1960-х років.

Реформи М. Хрущова в аграрній сфері були спрямовані на виведення сільського господарства з хронічної кризи попередніх десятиліть. Йому вдалося підняти рівень колгоспно-радгоспного виробництва в СРСР завдяки вкладенню значних коштів. Унаслідок цього валова продукція сільського господарства 120 за 1954-1958 рр. зросла на

третину. Збір зерна в Україні збільшився за

Т. Яблонська. Хліб. 1950 р.

1954-1958 рр. майже на одну п’яту, цукрових буряків – удвічі, виробництва м’яса – більше як у 2 рази, молока – утричі.

Найбільшим стимулом для розвитку сільського господарства було підвищення заготівельних цін на сільськогосподарську продукцію: упродовж 1953-1958 рр. ціни підвищилися, зокрема, на зерно в 7 разів, на картоплю у 8 разів, на продукти тваринництва в 5,5 раза. Протягом цього часу грошова виплата за трудодень на колгоспника зросла в 3,8 раза.

У липні 1957 р. було скасоване обов’язкове постачання

державі сільгосппродуктів колгоспниками, робітниками й службовцями. Улітку 1958 р. скасоване обов’язкове постачання та натуроплата МТС, натомість запроваджувалася єдина форма заготівель сільгосппродукції – державні закупки. Позитивну роль відіграло також і застосування нових технологій, заохочення використання зарубіжного досвіду. Із середини 1950-х років колгоспи почали під’єднуватися до державної електромережі.

Наслідком ужитих заходів стало підвищення продуктивності праці сільськогосподарських трудівників. У 1958 р. Україна здала державі зерна на 23 % більше, аніж це передбачалося планом. Урожайність зернових за 1953-1958 рр. зросла з 10,4 до 16,8 ц із гектара.

Навесні 1957 p. М. Хрущов поставив завдання “у найближчі роки наздогнати й перегнати США по виробництву м’яса, молока та масла на одну особу”. Однак після 1958 р. сільське господарство знову почало занепадати.

Історичний факт

Про утопічність планів М. Хрущова свідчить те, що для отримання 1 ц молока радянський селянин працював у 15 разів більше, а для 1 ц приросту яловичини – у 112 разів більше порівняно з американським фермером. У 1957-1958 рр. затрати на виробництво центнера зерна в колгоспах СРСР були в 7,3 раза більші, аніж на фермах США, картоплі – у 5,1 раза.

Причиною нового занепаду сільського господарства стали непослідовні управлінські кроки. Непослідовність аграрної політики найяскравіше проявилась у ставленні держави до індивідуальних (присадибних) господарств колгоспників. Післяпослаблення тиску на ці господарства в 1953-1954 pp., з покращенням загальної ситуації в сільському господарстві тиск знову посилився. Микита Хрущов дійшов висновку, що нібито зі зміцненням суспільного сектору в сільськогосподарському виробництві особисті підсобні господарства втрачають своє значення й незабаром стануть непотрібними.

У 1955 р. розміри присадибних ділянок були зменшені вдвічі. У 1956 р. встановлено грошовий податок для громадян, які тримали худобу в містах. На грудневому (1958) пленумі ЦК КПРС поставлено завдання про негайне скорочення розмірів присадибних ділянок і чисельності худоби в робітників радгоспів. Улітку 1959 р. утримання худоби в містах було заборонено. Микита Хрущов запропонував, щоб селяни продавали своїх корів колгоспові, а молоко одержували на трудодні.

Обмежувальні заходи стосовно особистих підсобних господарств здійснювалися протягом 1958-1964 рр. за такими напрямами: масова закупівля худоби: обмеження продажу кормів для худоби власникам особистих підсобних господарств: заборона утримувати в підсобному господарстві більше однієї корови, двох свиней, десяти курей; заборона утримувати в особистому підсобному господарстві коней, волів. Вирощену важкою працею сільськогосподарську продукцію колгоспникам заборонялося продавати без відповідних довідок сільських рад.

На колгоспних ринках знову скоротився продаж продукції тваринництва, підвищилися ціни. В Україні помітно зменшилося поголів’я худоби в особистому користуванні колгоспників, інакше кажучи, уже вкотре на догоду ідеологічним догмам було знехтувано економічною доцільністю та розрахунком.

Водночас у селах розпочалася кампанія виявлення надлишків землі в особистих підсобних господарствах понад установлені норми, які тепер знижувалися з 0,6 до 0,4 га на один колгоспний двір. Масове вилучення невеликих ділянок земель призвело до їх занедбання, оскільки колгоспи не могли їх освоїти насамперед через відірваність від колгоспної землі.

Значної шкоди сільському господарству було завдано “кукурудзяно-гороховою епопеєю”. Пошуки вирішення продовольчої проблеми спонукали М. Хрущова до запозичення досвіду американських фермерів з вирощування кукурудзи. Колгоспам і радгоспам було наказано збільшити посіви кукурудзи, гороху та деяких інших культур, які мали б забезпечити кормами тваринництво. Через це було значно скорочено посіви зернових культур, зокрема пшениці, жита та ін. Наприклад, площі озимої пшениці в Україні зменшилися на 31 %. Більше як утричі скоротилися посіви ярої пшениці. Однак таке непідготовлене перепрофілювання рослинництва лише ускладнило ситуацію. У більшості районів для вирощування й збирання кукурудзи бракувало техніки, приміщень для її зберігання, потужностей для переробки, а тому вже не вистачало ані кукурудзи, ані пшениці та жита.

“Кукурудзяна епопея” М. Хрущова. 1954 р.

Історичне джерело

Довідавшись про факти “партійного ставлення” до вирощування кукурудзи навіть в Архангельській області, М. Хрущов говорив про розширення площ посівів кукурудзи так: “Однак тут є й небезпека. Доведуть плантації кукурудзи до таких розмірів, що люди не зуміють забезпечити необхідний догляд за посівами. А потім такі “прихильники” кукурудзи звалять усе на Хрущова”.

На польові роботи. 1960-і роки

Непідготовленими були й заходи М. Хрущова щодо реорганізації системи забезпечення колгоспів сільськогосподарською технікою. Навесні 1958 р. перший секретар виступив з ініціативою щодо необхідності реорганізації машинно-тракторних станцій (МТС), мотивуючи це тим, що розвиток сільського господарства та розширення прав колгоспників вимагають зосередження сільськогосподарської техніки безпосередньо в колгоспах. Тоді ж було прийнято рішення Верховної Ради про реорганізацію МТС у ремонтно-технічні станції (PTC). Колгоспам техніка передавалася не безкоштовно, а нерідко за завищеними цінами. До того ж вона потребувала значних затрат на ремонт, що довело більшість колгоспів до банкрутства. Починаючи з 1958 р. закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію були знижені, водночас їх підвищили на техніку, запасні частини до машин, будівельні матеріали, мінеральні добрива тощо. Унаслідок цього різко збільшилися видатки колгоспів на ремонт машин і механізмів, підготовку механізаторів. Це негативно позначилося не лише на економіці колгоспів, а й на матеріальній зацікавленості колгоспників результатами праці на полях і фермах.

Якщо в 1953-1958 рр. обсяг валової продукції сільського господарства України зріс на 65 %, то в 1958-1964 рр. – лише на 3 %. Валова сільськогосподарська продукція в усіх категоріях господарств України в 1963 р. становила лише 95 % рівня 1960 p., а виробництво продукції тваринництва знизилося на 7-9 %.

У містах і селах виникли значні продовольчі труднощі, пов’язані з перебоями щодо постачання хліба, який через нестачу пшениці та жита випікався з домішками ячменю, гороху та кукурудзи. Для зменшення гостроти продовольчих труднощів СРСР змушений був у 1963 р. закупити за кордоном велику кількість зерна. Відтоді закупівлі його за рубежем стали систематичними. Усе це свідчило про існування значних кризових явищ у колгоспно-радгоспній системі.