Амеба дизентерійна Entamoeba – Тип Саркоджгутикові Sarcomastigophora. Клас Справжні амеби Lobosea
МЕДИЧНА БІОЛОГІЯ
Розділ 3
БІОГЕОЦЕНОТИЧНИЙ РІВЕНЬ ОРГАНІЗАЦІЇ ЖИТТЯ ТА МІСЦЕ ЛЮДИНИ В НЬОМУ
3.3. Медична протозоологія
3.3.2. Тип Саркоджгутикові ( Sarcomastigophora ). Клас Справжні амеби ( Lobosea )
Саркодові налічують близько 10 000 видів. Більшість (понад 80 %) мешкають у морях, частина – у прісних водоймах і грунті. Деякі види перейшли до паразитичного способу життя, серед них є як непатогенні, так і патогенні для людини форми амеб.
Саркодові – це організми з найпростішою будовою, їм притаманна здатність утворювати псевдоподії для
І патогенні, і непатогенні амеби можуть перебувати як у формі цисти (за деяким винятком), так і у вегетативній формі.
Багато видів мають зовнішній та внутрішній скелет.
Розмноження нестатеве (поділ навпіл, різні форми пупкування), а також статеве (за участю джгутикових або амебоподібних гамет).
3.3.2.1.
Дизентерійна амеба – збудник амебіазу (амебної дизентерії).
Географічне поширення: зустрічається повсюдно, частіше у країнах з тропічним і субтропічним кліматом (Індія, Північна і Центральна Африка, Південна Америка).
Морфологія: паразит існує у трьох формах.
Тканинна вегетативна форма (forma magna) (рис. 3.20). Розміри 20-40 мкм, дуже рухома. Цитоплазма чітко розділена на дрібнозернисту ендоплазму і склоподібну ектоплазму. Ядра в живої амеби не видно. Живиться еритроцитами, які можна побачити в ендоплазмі. Виділяє протеолітичні ферменти, патогенна.
Рис. 3.20. Дизентерійна амеба (Entamoeba histolytica), тканинна вегетативна форма (forma magna).
Просвітна вегетативна форма (forma minuta). Розміри 15-20 мкм. Рух більш слабкий, ніж у forma magna, поділ на екто – й ендоплазму відбувається тільки при утворенні псевдоніжок. Живиться бактеріями, часточками їжі. Розмножується поділом.
Циста (рис. 3.21). Нерухома, 8-15 мкм в діаметрі, безбарвна, покрита товстою оболонкою. Зріла циста містить 4 ядра, які добре помітні при фарбуванні розчином Люголя. Можна побачити хроматоїдні тіла (містять РНК і протеїн) у вигляді коротких паличок із заокругленими кінцями і включеннями глікогену.
Рис. 3.21. Дизентерійна амеба, циста.
Життєвий цикл (рис. 3.22): паразитує тільки в людини.
Рис. 3.22. Дизентерійна амеба (а – схема життєвого циклу; б – будова):
1 – циста, що потрапила в кишківниклюдини; 2 – метацистні форми; З – просвітня форма (forma minuta); 4 – тканинна форма (forma magna);
5-7 – одно-, дво – та чотириядерні цисти; 8 – forma magna; 9 – forma minuta; 10 – чотириядерна циста; 11 – ядро; 12 – фагоцитовані еритроцити; 13 – бактерії.
Інвазійна форма – циста. Механізм передачі фекально-оральний. Цисти потрапляють в організм здорової людини з забрудненою їжею, водою, із брудних рук. Механічними переносниками можуть бути мухи і таргани. У кишківнику оболонка цисти розчиняється, ядра поділяються навпіл, із кожної цисти утворюється 8 просвітних форм (forma minuta), що є сапрофітами.
Локалізація: просвіт товстої кишки, переважно сліпа і сигмоподібна кишки. При зміні рН середовища утворюють цисти, що виділяються з фекаліями (цистоносійство).
За деяких умов, поки недостатньо з’ясованих, просвітня форма переходить у патогенну тканинну форму (forma magna). Виділяє протеолітичні ферменти і проникає у стінку кишки (локалізація – всередині стінки товстої кишки), де живиться еритроцитами, викликає утворення виразок.
Основне джерело зараження навколишніх – здоровий цистоносій і хворий на амебіаз у період видужання, в яких цисти виділяються у великій кількості.
Патогенна дія: утворення мікроабсцесів стінки кишківника при проникненні амеби, після прориву яких виникають виразки різного розміру (рис. 3.23); подразнення нервових закінчень стінки кишки, що викликає гіперперистальтику і гіперсекрецію слизової оболонки; руйнування стінки кровоносних судин при поглибленні виразки, а як наслідок, кровотеча і розповсюдження з течією крові паразита в печінку та інші органи; перфорація виразки призводить до перитоніту.
Рис. 3.23. Виразка стінки товстої кишки при амебіазі.
Клініка: інкубаційний період – від одного тижня до 3 міс, частіше 3-6 тижнів. Характерні біль у животі переймоподібного характеру, переважно в правій здухвинній ділянці (місце проекції сліпої кишки), часті позиви на дефекацію, рідкі, рівномірно забарвлені кров’ю випорожнення зі слизом, 5-20 разів на день. Температура тіла нормальна або субфебрильна.
При ректороманоскопії на фоні незміненої або малозміненої слизової оболонки видно виразки на різних стадіях розвитку (свіжі, які рубцюються, і такі, що вже зажили). Виразки облямовані гіперемованою слизовою оболонкою, дно вкрите некротичними масами брудно-жовтого кольору.
Без лікування хвороба переходить у хронічну форму, що перебігає зі зникненням чи ослабленням симптомів хвороби, або з їх посиленням.
Кишкові ускладнення можуть призвести до смерті хворого. Це перитоніт внаслідок перфорації виразки, кишкова кровотеча при руйнуванні стінки судин; амебома – пухлиноподібний інфільтрат у стінці кишки, який зовні нагадує злоякісне новоутворення; звуження просвіту кишківника внаслідок розвитку сполучної тканини при загоєнні виразок, що може призвести до непрохідності.
Позакишкові ускладнення пов’язані з гематогенним заносом амеб в інші органи: амебні абсцеси печінки (найчастіше зустрічаються), легень, шкіри, головного мозку. Клінічні прояви типові для абсцесів цих органів. При пункції амебного абсцесу одержують гній шоколадного кольору. Може розвинутися амебний гепатит, що перебігає дуже тяжко, з вираженою інтоксикацією, лихоманкою, збільшенням печінки.
Діагностика. Клінічна: переймоподібні болі в животі, особливо у правій здухвинній ділянці; рідкі випорожнення з домішками крові та слизу; дані ректороманоскопії. Лабораторна: виявлення forma magna у нативних чи пофарбованих мазках фекалій; дослідження нативних мазків необхідно проводити не пізніше 20 хв. після дефекації, оскільки тканинні форми амеб швидко руйнуються. Виявлення тільки forma minuta і цист не дозволяє встановити діагноз амебіазу і свідчить про цистоносійство. Зрілі цисти дизентерійної амеби і непатогенної кишкової амеби можна розрізнити за кількістю ядер (4 ядра в дизентерійної і 8 ядер у кишкової амеб). Серологічні реакції: РІФ, РНГА ефективні за будь-якої локалізації амеб.
Лікування. Застосовують протипаразитарні хіміопрепарати: метронідазол, тинідазол, дигідроеметин.
Профілактика. Особиста: дотримання правил особистої гігієни, кип’ятіння води, миття овочів, фруктів, захист їжі від мух і тарганів. Громадська: виявлення і лікування хворих та цистоносіїв, контроль за станом джерел водопостачання, знищення мух і тарганів, санітарно-просвітня робота.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...