Головна ⇒ 📌Довідник з філософії ⇒ Антропологічний поворот у філософії та в спеціальних науках про людину

Антропологічний поворот у філософії та в спеціальних науках про людину

Філософія світ людини

Філософська антропологія та спеціальні науки про людину

Антропологічний поворот у філософії та в спеціальних науках про людину
Таким чином, у філософської антропології є, так би мовити, власна “оптика”, крізь яку здійснюється синтетичний розгляд людини, що поєднує в собі об’єктивно-науковий підхід із суб’єктно-реалістичною позицією. Така перспектива із необхідністю відбудовує структуру знань про людину у вигляді концентричних кіл, в епіцентрі яких височітиме довічна антропологічна фігура запитання

людини щодо самої себе, а на периферії – природничо-науковий підхід до людини як спроба засобами об’єктного аналізу людської істоти з’ясувати свою специфіку (людина у світі Sein-an-sich). Труднощі й проблеми такого підходу вказують на необхідність уведення в розгляд людини ідеї світової суб’єктності, котра здатна виконати роль організаційного принципу для цілісного уявлення про людину. Так відбувається перехід до наступного концентричного кола, в межах якого розташовані так звані гуманітарні науки, що інтерпретують деякі основні виміри людського буття, – історія, соціологія, культурологія, лінгвістика

тощо.
Розгляд людського буття у світі в основних вимірах його, що здійснюється у таких спеціальних (гуманітарних) науках, як мета завдання, або проблема, що виникає у перебігу тематизації їх основного матеріалу, містить у собі питання про спосіб буття людини у світі, що, зрештою, веде далі вглиб, – до епіцентру всезагального аналізу основного образу людської суб’єктності. Тут уже, тобто в так званих науках про дух, де предметом стають людська свідомість, свобода, моральність, любов тощо, темою є “Як?” виконання людського буття й існує більш менш “безпосередній” взаємозв’язок наукового знання про людину з філософським осмисленням її місця у світі, єдності та смислу її буття. Проте “безпосередність” цього взаємозв’язку аж ніяк не свідчить про його простоту, скоріше навпаки: саме тут і з’ясовується вся складність специфічних, часто парадоксальних закономірностей виконання сутності людини, відбувається максимально можливе наближення до усвідомлення й осягнення її довічної незнищенної утаємниченості, а всі науки про людину, разом з усвідомленням власної обмеженості, набувають певної доцільності, смислового обгрунтування та духовного виправдання власного функціонування.
Таким чином, філософська антропологія набуває на сьогодні специфічного звучання. Будь-яка проблема стосовно біологічної, психічної, соціальної сутності людського, піднятої на рівень філософського осмислення, стає безумовною проблемою філософської антропології. Проте спеціальні науки про людину є не лише своєрідним “інформаційним простором”, що дає змогу осмислювати певні проблеми людського в межах філософської антропології. Певним чином науки про людину можна вважати складовою філософської антропології як мета антропології.
Діалектична єдність філософської антропології та наук про людину виявляє себе не лише в тому, що філософська антропологія як мета антропологія дає змогу побачити людину як цілісну істоту. Хоча ця проблема в епоху наукової стратифікації є вкрай важливою. Адже на сьогодні такі науки, як біологія, психологія, фізика, перестали бути науками в їх класичному розумінні, перетворюючись на величезні комплекси наук, подекуди втрачаючи перспективу єдності людського як основу методологічної єдності наук про людину.
Проте єдність філософської антропології та спеціальних наук про людину знайшла свій вияв ще й в іншому. Методологічні засади як гуманітарного, так і природничо-наукового знання стали широко використовуватися в філософсько-антропологічних дослідженнях. Цей аспект проблеми був цікаво окреслений у структуралістських дослідженнях. Хоча лідер структуралістського руху К. Леві-Строс заперечував тлумачення структуралізму як філософії, проте саме його вчення надало можливість говорити про так званий новий гуманізм. Використання Леві-Стросом методів структурної лінгвістики в етнологічних дослідженнях, а також методів, що виникли з появою кібернетики, теорії інформації в таких сферах гуманітарного знання, як історія культури, літературознавство, філологія, привело до цілком нового осмислення гуманітарних проблем. Відмова від інтроспекціоністського суб’єктивізму, котрий довгий час панував у межах гуманітарного знання, дала змогу структуралістам у своїх дослідженнях зосередитись на пошуку певних безособових об’єктивних структур, котрі, власне, й визначають особливість як культурно-історичних типів, так і особливості поведінки і мислення індивідів. Безумовно, що виконання такої мети потребувало, на думку структуралістів, об’єднаних зусиль гуманітарних та природничо-наукових досліджень, а також аналізу різноманітних пізнавальних форм (практичних, наукових, етичних, релігійних тощо). Зокрема, Леві-Строс визначав, що для проекту структурної антропології необхідно побудувати таку “систему тлумачень, котра б передбачала фізичний, фізіологічний, психологічний і соціологічний аспекти всіх видів поведінки”. Розв’язання висунутих структурною антропологією проблем потребує не лише їх нового вирішення, але й визначення нових засад знання про людину. Невипадково, що Леві-Строс пропонує принцип “антропологічного сумніву”, мета котрого в тому, щоб зруйнувати систему чинних норм, що визначають принципи пізнання людини. Лише нові засади знання про людину дають змогу нам вивчати природу людського в контексті як біологічних, так і фізико – хімічних закономірностей. Таким чином, кінцеву мету структуралізму можна визначити як створення цілісного знання про людину на основі нових даних гуманітарних та природничих наук. Створення в межах структуралізму цілісної “науки про людину” передбачає уникнення крайнощів як наукового сцієнтизму, так і суб’єктивізму, характерного для гуманітарних наук. Орієнтуючись на об’єктивне пізнання людського, структуралізм намагається позбутись класичного антропоморфізму, водночас узгоджуючи розуміння людського з досягненнями таких нових гуманітарних наук, як лінгвістика, психологія, етнологія, соціологія.