Централізація капіталу – збільшення розмірів капіталу внаслідок добровільного об’єднання чи примусового злиття (поглинання) декількох самостійних капіталів. Набула поширення наприкінці XIX ст. завдяки переростанню продуктивними силами масштабів індивідуальної капіталістичної власності (капіталу), що виявилося у її неспроможності нагромадити достатньо капіталу для будівництва залізниць, великих металургійних підприємств та ін. Методом Ц. к. в цей період була організація акціонерних товариств. Завдяки Ц. к. виникла якісно нова форма
капіталу (акціонерний капітал), яка відкрила простір для розвитку продуктивних сил, розширила межі капіталістичного виробництва, підвищила його загальну ефективність, прискорила концентрацію виробництва і капіталу. Для перемоги над конкурентом могутніша компанія поглинає слабшу через купівлю контрольного пакета акцій. На зламі століть і на завершальному етапі перетворення однієї стадії на іншу (1898-1902) відбувалася перша хвиля злиттів і поглинань капіталу і створення незалежних промислових корпорацій з активами понад 6 млрд дол. (55% сукупних активів обробної промисловості). Друга хвиля Ц. к. – 20-ті XX ст., зокрема
період піднесення 1926-1929. Між першою і другою хвилями та після другої відбулася Ц. к. у межах монополістичного (олігополістичного), державного й державно-монополістичного капіталу. В межах монополістичного формою Ц. к. є поєднання банківського і промислового та утворення фінансового капіталу. Значних масштабів після Другої світової війни набула Ц. к. у межах державно-монополістичної форми, яка здійснюється через купівлю державою нерентабельних приватних і колективних капіталістичних підприємств у процесі платної націоналізації та наступної денаціоналізації, створення спільних акціонерних компаній, розпродажу державної власності та ін. Третя хвиля Ц. к. відбулася в 60-ті за панування державно-корпоративного капіталізму. Особливістю цього процесу стали конгломератні злиття й поглинання могутніми монополіями (олігополіями) менш могутніх, про що свідчить збільшення кількості великих компаній, що поглинаються, з активами понад 100 млн дол. Четверта хвиля поглинань у США – 80-ті. Основний виграш при цьому отримали власники монополії-інтегратора, частково – акціонери компаній, що поглиналися, оскільки вони продавали свої акції за ціною, на 30-50% вищою від ринкової, що посилило монополізацію капіталістичної власності, сприяло її пристосуванню до потреб розвитку продуктивних сил, зокрема до структурних зрушень в економіці. Такі злиття здійснювалися передусім на міжгалузевому рівні. Ц. к. супроводжувалася закриттям застарілих підприємств, технічною реконструкцією інших поглинутих підприємств і фірм, посиленням їх концентрації. Певний вплив на характер Ц. к. має антитрестівське законодавство. З розгортанням НТР звузилися масштаби економічно ефективних підприємств, що спонукало великі монополії до встановлення фінансового контролю за ними. Ц. к. в такому разі не супроводжується концентрацією виробництва, а означає його диверсифікацію. За державно-корпоративного капіталізму Ц. к. відбувається значною мірою під впливом податкової та структурної політики держави, контрактної системи та ін. У межах ЄС цей процес стимулюється структурними перетвореннями під егідою наднаціональних органів. П’ята хвиля Ц. к. – 90-ті XX ст. передусім у межах ЄС у сфері банківського капіталу. Так, лише 1999 тут відбулося 245 злиттів-поглинань капіталу на суму майже 150 млрд євро. Загалом у світі 1998 було зареєстровано приблизно 26 тис. випадків злиття-поглинання капіталу, на що витрачено майже 2,5 трлн дол.
(
1 votes, average:
5.00 out of 5)
Loading...