Політологічний словник
Цезар Гай Юлій (102 або 100 – 44 рр. до н. е.) – видатний державний і політичний діяч, полководець, автор політичних творів Стародавнього Риму. Походив з патриціанського роду Юліїв. Дістав блискуче виховання та освіту. За часів диктатури Корнелія Сулли (82-79 рр.) зазнавав переслідування і був змушений виїхати з Риму до Малої Азії. Після смерті Сулли (78 р.) повернувся до Риму і долучився до активної політичної боротьби як прихильник демократичного угруповання. У 60-ті роки сформував навколо себе політично сильну та впливову
групу прихильників, але пізніше переконався, що для завоювання влади потрібна віддана та дисциплінована армія. Був два роки намісником у провінції Іспанії Дальній, де виявив незвичайні адміністративні та військові здібності. Для зміцнення власного політичного становища і лідерства у 60 р. вступив у союз з найбільш впливовими політичними діячами того часу Г. Помпеєм та М. Крассом (так званий 1-й тріумвірат). Після обрання консулом (59 р.) провів ряд законів з метою зміцнення державного ладу та вирішення деяких соціальних проблем: 20 тисяч військових ветеранів одержали земельні ділянки; знизив окремі податки на третину;
за його розпорядженням почали публікувати звіти про засідання сенату та народних зборів. У 58 – 51 рр. став намісником у Галлії з правом набирати легіони і вести війну. Вдалі воєнні операції та походи завершилися завоюванням усієї заальпійської Галлії. Кількісно армія Ц. була доведена до 10 легіонів. Перебуваючи у провінції, Ю. Ц. майстерно втручався у політичну боротьбу в Римі, використовуючи підкуп опонентів та спираючись на підтримку прихильників. Загибель Красса у 53 р. та загострення відносин з Помпеєм спричинилися до розпаду тріумвірату. Ворожнеча між учорашніми союзниками призвела до громадянської війни у Римі в 49-45 рр. Помпей став на чолі прихильників сенатської республіки, Ц. – її супротивників. Чотири перемоги над військом Помпея дали змогу Ц. стати на чолі всієї римської армії. Він стає довічним диктатором держави, одержує консульську владу на п’ять, а потім на десять років, з 48 р. – постійну владу трибуна, префекта звичаїв з необмеженими повноваженнями: права першим голосувати в сенаті, рекомендувати половину кандидатів у магістрати, розподіляти провінції серед проконсулів. У 44 р. йому були надані надзвичайні повноваження розпоряджатися військом та державною скарбницею. Його накази заздалегідь були схвалені сенатом та народними зборами. Зосередивши всю повноту влади, Ц. став фактично монархом, хоча й формально зберіг римські республіканські форми правління. Він першим на початку свого прізвища поставив титул “імператор”. Опору власної влади Ц. шукав серед різних верств суспільства: римської сенатської знаті, намісників провінцій, муніципальних кіл, військових та ін. Він щедро надавав римські права громадянства провінціалам, широко вводив у провінції, колонії своїх ветеранів і римських громадян, що створювало йому опору в різних колах провінційного населення. Він упорядкував управління й контроль за діяльністю намісників у провінціях. Здійснив реформи в галузі державного апарату. Вивів зі складу сенату своїх супротивників, а розширений склад сенату поповнив за рахунок власних прихильників. Збільшив кількість державних чиновників: преторів, едилів та квесторів. Був створений особистий, відданий Ц. державний апарат з військових, префектів, податківців, фінансистів та інших чиновників, серед яких було чимало колишніх власних рабів. Він провів грошову та календарну реформи, здійснив перепис громадян. Необмежена влада та імперські реформи викликали опозицію з боку представників давньоримської республіканської знаті. Проти нього був організований заколот (понад 80 осіб) на чолі з Г. Кассієм та Ю. Брутом. У березневі іди 44 р. до н. е., під час засідання сенату, Ц. було вбито.
Серед історико-політичних творів Ц. – “Записки про галльську війну”, де він звеличує свою діяльність проконсула і полководця у Галлії, і “Записки про громадянську війну”, де він виправдовує власні підступні дії, звинувачує сенат та окремих політичних діячів, які нібито проводили антидержавну політику. В цих творах міститься також конкретна і витончена характеристика як окремих осіб, так і цілих народів.
Цезарь Юлий. Записки. – M., 1962; Светоний Транквилл. Жизнь двенадцати цезарей. – M., 1966; Утченко С. Л. Юлий Цезарь. – М., 1976.
А. Пахарев
Loading...