Головна ⇒ 📌Географія ⇒ Демографічний стан населення

Демографічний стан населення

Розділ 1. ЗАГАЛЬНА ЕКОНОМІКО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА СВІТУ

ТЕМА 4. ГЕОГРАФІЯ НАСЕЛЕННЯ

§ 25. Демографічний стан населення

Чисельність населення будь-якої території є результатом одночасної дії двох чинників: природного (різниця між кількістю народжених і померлих) і механічного приросту (різниця між кількістю іммігрантів та емігрантів). Народжуваність та імміграція збільшують чисельність населення країни, а смертність та еміграція, навпаки, зменшують. На народжуваність і смертність суттєво впливають рівень достатку населення,

розвиток системи охорони здоров’я, соціокультурні традиції, релігійні звичаї, стан жінок у суспільстві, державна демографічна політика країни.

Природний рух населення. Головними чинниками, що впливають на природний рух і відтворення населення, є природні, соціально-економічні, демографічні, політичні, культурні, психологічні, військові, юридичні, етнічні, релігійні тощо.

Природний рух населення – зміна кількості і складу населення залежно від народжуваності та смертності без урахування механічного переміщення.

Природний приріст (або спад) населення є основним абсолютним показником його природного

руху. Різниця між кількістю народжених і померлих фіксує збільшення чи зменшення населення на певній території. Коефіцієнт природного приросту є показником відносним. Його розраховують через відношення абсолютного рівня природного приросту до кількості пересічного населення за конкретний період на 1000 осіб (в %0).

Найбільші в світі показники народжуваності та смертності спостерігаються в більшості країн Африки. За показниками народжуваності в світі лідирують Нігер (51 %о), Малі (49 %0), Чад (48 %0), Сомалі (47 %0), Ліберія (47 %о), за смертністю – Ангола (25 %о), Мозамбік (23 %о), Нігер (23 %о), Зімбабве (22 %о), Замбія (22 %0) тощо. Високий природний приріст населення характерний і для країн Близького Сходу, що зумовлений молодістю населення, низькою смертністю і розвинутим медичним обслуговуванням.

Найнижчий природний приріст характерний для країн Європи, і зокрема, для держав СНД. Тут уже понад два десятиліття панує найнижча в світі народжуваність (Латвія – 7,8 %0, Болгарія – 8,1 %0, Україна – 9 %0, Росія – 9 %0, Італія – 9,1 %о, Німеччина – 9,3 %0), тому відбувається швидке старіння населення.

Природний рух населення тісно пов’язаний з відтворенням населення – процесом збереження в часі та просторі конкретно-історичної міри даного населення, його кількісного та якісного складу. Розрізняють кілька типів відтворення населення: просте (кількість населення не змінюється), розширене (кількість населення збільшується) й звужене (кількість населення зменшується). Так, у країнах Східної Європи і Північної Америки переважає звужене відтворення, а в Азії, Африці, Латинській Америці, Океанії – розширене.

Механічний рух населення. Крім природного руху, динаміку населення характеризує його механічний рух, або міграції (лат. migratio – переселення), – переміщення людей з одних місць проживання до інших.

Міграції бувають сезонними, тимчасовими, постійними. За напрямком переїзду розрізняють міграції внутрішні та зовнішні. Різновидами зовнішньої міграції є еміграція та імміграція. Іноземець, що прибуває до країни на законних підставах з метою постійного проживання і роботи, зветься іммігрантом, а людина, яка залишає країну для зміни місця мешкання, – емігрантом.

Серед міграцій особливо нині виділяються соціально-економічні, або трудові міграції (мал. 55), політичні, воєнні, релігійні, національні, екологічні. Особливим видом трудових міграцій є так звана спеціалістів з країн, що розвиваються, та постсоціалістичних держав до розвинутих, де вони мають можливість працювати в кращих умовах і за більшу винагороду.

Мал. 55. Частка робочих-іммігрантів серед загального населення країн

Мал. 56. Головні міграційні потоки в сучасному світі втеча мізків – виїзд кваліфікованих

На початку XXI ст. потік міжнародних міграцій перевищував 150 млн осіб, при цьому щорічні темпи росту чисельності мігрантів становлять 2,5 %.

Нині можна виділити три основні, найпривабливіші для мігрантів райони – Північна Америка, Європейський Союз (кожний прийняв по 25 млн мігрантів) і країни Перської затоки (понад 15 млн осіб) (мал. 56). Також велика кількість мігрантів їде до Австралії, ПАР, Ізраїлю, Росії, Бразилії, азіатських НІК тощо. Корінне населення країн зазвичай негативно ставиться до іммігрантів і біженців, що здебільшого працюють на низькооплачуваних роботах, серед них високий рівень злочинності. Головними постачальниками мігрантів є країни Південної Азії (Індія, Пакистан), Південно-Східної Азії (Індонезія, Філіппіни, Таїланд, В’єтнам), Південно-Західної Азії (Туреччина, Іран, Ірак, Йорданія, Палестина), Африки (Конго, Судан, Камерун, Ефіопія тощо), Латинської Америки (Мексика, Перу, Колумбія), а також найменш розвинуті країни Південної Європи (Греція, Португалія, Іспанія) та Південно-Східної та Східної Європи (Сербія, Хорватія, Боснія і Герцеговина, Албанія, Молдова, Україна).

Наслідком зрослого впливу політичних і військових мотивів стало значне збільшення в світі кількості біженців, що стало однією з глобальних проблем людства. Біженці – це люди, що переходять кордон своєї держави через страх релігійних, расових та етнічних переслідувань або через політичні погляди. Згідно зі статистикою, на початку XXI ст. у світі налічувалося більше 25 млн біженців, причому майже 3/4 їхньої кількості припадає на країни, що розвиваються, в Африці та Азії. За останні роки основні потоки біженців були з Афганістану, Палестини, Ефіопії, Мозамбіку, Анголи, Руанди, Сомалі, Ліберії тощо. Появі біженців сприяє й погіршення екологічних умов життя людини, різні техногенні катастрофи (біженці з території навколо Чорнобильської АЕС) або природні катаклізми (виверження вулканів, повені, спустелення тощо).

Статево-вікова структура населення. Вікова структура (мал. 57) показує розподіл населення за віком, а статева – за статтю. Різним типам вікової структури населення відповідають різні форми вікової піраміди.

Загалом у світі чоловіків налічується на 20-30 млн більше, ніж жінок. Проте в різних регіонах світу ця структура різниться. Під час народження на кожні 100 дівчаток припадає 105-106 хлопчиків. Щорічно хлопчиків у світі народжується майже на 4 млн більше, ніж дівчаток. Проте у старших вікових групах така перевага зникає, і в зрілому віці жінки кількісно переважають. Це пояснюється високими показниками тривалості життя серед жінок і високою смертністю чоловіків. У Європі кількісне переважання жінок над чоловіками почалося після Другої світової війни. В Азії майже скрізь переважають чоловіки. Кількісне домінування чоловіків особливо спостерігається в арабсько-мусульманських країнах. У Північній Америці та Австралії чоловіки переважають у молодому віці, а жінки – у старшому. В Африці та Латинській Америці спостерігається майже рівновага.

Тип відтворення населення визначає і його вікову структуру, у якій зазвичай виділяють три вікові групи населення: діти (молодше 15 років), дорослі або працездатні (15-65 років) та літні (старше 65 років). У сучасному світі спостерігається чітка тенденція до зменшення частки дітей та збільшення кількості старого населення (табл. 1).

У віковій структурі населення спостерігається дуже суттєва різниця серед країн та регіонів світу. Для країн, що розвиваються, при розширеному відтворенні населення характерна дуже значна частка дітей (35-40 %) і, навпаки, мала кількість осіб літнього віку (до 5-10 %). Для розвинутих та постсоціалістичних країн властива велика кількість працездатних (більше 60 %) і літніх осіб (18-20 %), що зумовлено простим і навіть звуженим відтворенням населення. Максимальна частка дітей характерна для країн Африки, де діти становлять близько половини африканського населення. “Найстаріші” країни розташовані у Європі. Так, у Швеції, Норвегії, Данії, Італії, Німеччині, Бельгії тощо частка старих людей перевищує вже 22 %. У зв’язку з цим тут важливою проблемою стає пенсійне забезпечення. Розвинуті країни вже нині витрачають на пенсії більше 1/10 свого ВВП.

Демографічна політика. Динаміка чисельності населення впливає на соціально-економічний стан країни, тому більшість країн світу вважають за необхідне проводити демографічну політику.

Мал. 57 Вікова структура населення

Таблиця 1. Динаміка вікової структури населення світу

Роки	Частка людей різного віку (%)
До 15 років	15-65 Років	Понад 65 років
1950	34,5	60,4	5,1
1975	36,9	57,4	5,7
1995	31,9	61,6	6,5
2000	31,0	62,2	6,8
2009	27,2	65,2	7,6

Демографічна політика – соціальні, економічні, юридичні та інші заходи держави, спрямовані на зміну процесу відтворення населення.

Метою демографічної політики є зміна або підтримка існуючих в даний період часу демографічних тенденцій. Тому вона буває спрямована або на підвищення народжуваності і збільшення чисельності населення в країні, або, навпаки, на зменшення природного приросту в країні. У розвинутих країнах (Франція, Німеччина, Швеція, Польща, а також Україна тощо) демографічна політика спрямована на підвищення народжуваності і здійснюється переважно економічними заходами (щомісячні доплати сім’ям, які мають дітей, пільги одиноким батькам, пропаганда підвищення престижу материнства, оплачується відпустка по догляду за дитиною тощо).

У більшості країн, що розвиваються, демографічна політика спрямована на зниження народжуваності і дитячої смертності. Особливо це актуально для Китаю та Індії. Так, Китай з 1984 р. здійснює активну демографічну політику, яку яскраво ілюструють такі лозунги: “Одна родина – одна дитина” або “Китайці – народ без братів і сестер”. Держава значно стимулює родини з однією дитиною (надбавки до зарплат і пенсій, безкоштовне медичне обслуговування, отримання квартир тощо) і накладає величезні штрафи за другу і наступну дитину. У країні встановлено найвищий у світі шлюбний вік (жінки – 22 роки, а чоловіки – 24 роки). Все це призвело до того, що за останні 50 років природний приріст населення в країні знизився більш ніж удвічі – з 22 %0 до 8 %0. Політика планування родини в Індії спрямована на досягнення рівня родини з двома дітьми. Цього досягають медичними заходами і пропагандою поліпшення якості життя внаслідок скорочення кількості дітей у родині. За останні 40 років природний приріст населення у країні знизився майже втричі – з 42 %о до 16 %о.

Проте не всі держави, що розвиваються, здійснюють демографічну політику. Наприклад, уряди більшості мусульманських держав узагалі заперечують втручання держави в планування сім’ї, оскільки будь-яке обмеження народжуваності засуджується ісламом. Через брак коштів демографічну політику фактично не здійснюють найбідніші країни Африки.

У майбутньому країни, що здійснюють нині активну демографічну політику, спрямовану на зменшення народжуваності, неминуче зіткнуться з проблемою досить швидкого старіння населення.