ДІАГНОСТИКА СОЦІАЛЬНА



Соціологія короткий енциклопедичний словник

ДІАГНОСТИКА СОЦІАЛЬНА – процедура визначення, розпізнавання об’єкта соціального дослідження. У широкому розумінні Д. с. збігається з такими поняттями, як “дослідження”, “соціальна характеристика”, “типологізація”. У вузькому і спеціальному значенні Д. с. є одним з різновидів репродуктивного соціального пізнання, якому притаманні такі властивості:

1. Д. с. за своїм цільовим призначенням не є евристичним, творчо-пізнавальним процесом. До її завдань не входить пошук та.

відкриття нових законів чи тенденцій, нарощування нових соціальних знань. Її призначення – це підведення тих чи інших явищ соціальної дійсності під уже відомі класи подій, станів, явищ сусп. життя; виявлених фактів, ознак, властивостей – під уже відомі, раніше встановлені моделі (типи). Точніше, Д. с. – це процедура ідентифікації стану досліджуваного об’єкта з певним класом чи типом соціальних явищ, Під час діагностування вчений, як правило, має справу, з одного боку, з набором відомих типології, класифікації досліджуваних, явищ, з другого – з набором окремих розрізнених фактів (явищ) з припустимим латентним
їх взаємозв’язком. Процедура діагностування полягає у послідовному накладенні емпіричної інформації на структуру моделей чи типів досліджуваної соціальної реальності і знаходженні варіанта, за якого вони адекватно збігаються. Визначення класу, типу, виду чи моделі однопорядкових соціальних явищ, ознак та станів, до яких може бути віднесено обстежуване явище, й завершує процедуру діагностування.

2. Д. с. завжди передбачає типологізацію ознак та явищ і ідентифікацію емпіричних моделей з теорет. Соціо-діагностика – це передусім процедура послідовних типологізацій. Напр., якщо соціолог діагностує стан підприємницької діяльності в Україні, то йому доводиться мати справу з цілою низкою різнопорядкових типологізацій. Згрупувавши типи чи моделі підприємництва, відомі в екон. практиці та теорії, соціолог має потім переходити до впорядкування й систематизації емпіричних фактів, що спостерігаються в практ. діяльності підприємців України. Процедура впорядкування й систематизації цих фактів може виявити або явно домінуючий за емпіричними характеристиками тип підприємницької діяльності, або наявність кількох її типів, кожен з яких має бути ідентифікований з тим чи іншим існуючим і описаним в наук, літературі типом підприємництва. Практика соціодіагностики показує, однак, що виявлені в дослідженнях емпіричні моделі не завжди можуть “уписатись” в якісь конкретні теорет. моделі.

3. Д. с. як процедура репродукування конкретних суспільно-наук. знань досить часто поєднується з пошуком і творчістю. Якщо вчений опиняється перед фактом відсутності будь-яких аналогів чи можливостей ідентифікацій, йому не залишається нічого іншого, як “добудовувати” існуючі типології новою ланкою (якої бракує) або навіть створювати принципово нові типології, у межах яких є можливість ідентифікації емпіричної моделі (типу) з теорет.

4. Особливістю соціодіагностики є забезпечення виконання наукою функції прогнозу. Без кваліфікованого діагнозу не може бути і кваліфікованого прогнозу, оскільки ідентифікованість певного соціального стану з певним типом соціальних явищ (станів) означає підлягання цього стану логіці (закономірності) функціонування та розвитку даного типу явищ як такого цілого, в якому простежується майбутня доля конкретних, поодиноких явищ. Цю особливість соціодіагностики можна порівняти з мед. діагностикою: поставлений лікарем діагноз дає можливість прогнозувати за певних умов перебіг хвороби та її наслідки. Поставлений соціологом діагноз також дає підстави для вірогідного прогнозу.

5. Особливістю Д. с. також є те, що при визначенні діагнозу спостерігається високий ступінь спорідненості об’єктивних характеристик соціальної реальності з її суб’єктивними оцінками. Ця спорідненість може означати суттєвий вплив на діагноз ідеол., ідейно-політ. позицій учених. Напр., на підставі одних і тих же фактів кризового стану економіки (або суспільства в цілому) вчені лівої, прокомуністичної орієнтації та ліберально-демокр. поглядів поставлять різні, навіть протилежні соціальні діагнози. Уникнути такої ситуації дуже важко. Послабити і надати наук, підстав Д. с. можна або зовсім уникнувши оцінки, або зробивши її певною мірою об’єктивною. В останньому випадку від соціолога вимагається передусім інтелектуальна чесність, пізнавальний акцент на емпіричні підстави і вичерпну логіку аргументації.

Феномен об’єктивної оцінки у соціодіагностиці досить часто виступає у формі дихотомії, коли всі досліджувані явища, прикмети, процеси та стани діагностуються шляхом розчленування їх об’єктивної сусп. значущості на дві полярні оцінки – як щось позитивне, корисне, важливе і потрібне для всіх і як щось негативне, шкідливе і непотрібне. Дихотомія “об’єктивних оцінок” у діагностиці соціальних явищ має широкий спектр протилежностей: прогресивні й реакційні явища, суспільно корисне й суспільно шкідливе, норма і анемія, нормальне і аномальне, соціальне здоров’я і соціальна патологія (соціопатія), функціональне й дисфункціональне, конструктивне й деструктивне, легітимне і нелегітимне, нормативно-законне й девіантне, моральне й аморальне, прекрасне й огидне тощо. Діагностика за таким дихотомічним принципом приваблює простотою й категоричністю висновку, але вона матиме сенс за умови об’єктивності, самокритичності й відповідальності дослідника.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Множення і ділення іменованих чисел.
Ви зараз читаєте: ДІАГНОСТИКА СОЦІАЛЬНА