Дж. С. Мілль збирався написати оновлений варіант “Багатства народів”. Якою мірою вдалося йому здійснити цей задум?
Історія економічних вчень
ЕВОЛЮЦІЯ КЛАСИЧНОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX ст. ЗАВЕРШЕННЯ КЛАСИЧНОЇ ТРАДИЦІЇ
Дж. С. Мілль збирався написати оновлений варіант “Багатства народів”. Якою мірою вдалося йому здійснити цей задум?
Джона Стюарта Мілля (1806-1873), одного з близьких друзів Д. Рікардо, нерідко називають синтезатором ідей класичної школи. У праці “Принципи політичної економії” він прагнув об’єднати, погодити ідеї і положення своїх попередників і колег, хоча в їхніх підходах до аналізу економічної дійсності
Було б неправильно стверджувати, що досить об’ємна праця Дж. С. Мілля рівнозначна роботі А. Сміта. Разом із тим, за виданим у 1848 р. посібником Дж. С. Мілля протягом тривалого часу – аж до появи “Принципів політичної економії” А. Маршалла (1890 р.) – більшість студентів освоювали ази економічної науки.
Мілль виступає не тільки як систематизатор і популяризатор економічних знань. Йому вдалося поглибити й уточнити низку положень, знайти більш вичерпні формулювання, повніше аргументувати основні висновки.
Чималу увагу Мілль приділив розробці й уточненню проблеми попиту
Закон зовнішньої торгівлі, пов’язаний з ім’ям Д. Рікардо (закон порівняльних витрат), Дж. С. Мілль уточнив і доповнив, висунувши положення про вплив на витрати обопільного попиту держав, що торгують. Якщо між товарами цих країн є розходження у витратах, то для ефективного торгового обміну цієї обставини недостатньо. Потрібно, щоб активізувався попит на товари зі сторони, що експортує. Рівняння міжнародного попиту приводить до рівноважного становища, коли цінність експорту однієї країни рівнозначна цінності імпорту іншої. Чим вищий і чим еластичніший попит на реалізовані за посередництва зовнішньої торгівлі товари, тим сприятливіші умови для зовнішньої торгівлі. Міжнародна торгівля, на думку Мілля, управляється обопільним попитом.
Робота Мілля становить цінність з погляду розробки методології економічного аналізу. Метод дослідження, за словами Мілля, включає два вихідних постулати. По-перше, як правило, висновки й обгрунтування справедливі лише за певних умов. По-друге, з цього випливає, що вони не можуть і не повинні мати універсального характеру. В економічному житті діє безліч причин; важливо знайти і вичленувати головні, визначальні.
Політичну економію Мілль трактує як науку про економічні закони. Розробку теоретичних положень і висновків (власне “науку”) варто відрізняти від практичних розпоряджень і рецептів (“мистецтва” ведення справ).
Отже, Мілль систематизував, поглибив ідеї, положення, методологію класиків. Його “Принципи політичної економії” являють собою не нову систему, а розвиток концепцій класичної школи – її оновлений варіант.