Економічне вчення Дж. С. Мілля
Історія економічних вчень
ЕВОЛЮЦІЯ КЛАСИЧНОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX ст. ЗАВЕРШЕННЯ КЛАСИЧНОЇ ТРАДИЦІЇ
4.3. Економічне вчення Дж. С. Мілля
Джон Стюарт Мілль (1806-1873) – англійський економіст, філософ. Його батько був економістом – послідовником, коментатором і близьким другом Д. Рікардо, погляди якого відбилися на подальшій творчості Дж. С. Мілля.
З 1823 по 1858 р. Мілль служив в Ост-Індської компанії. У 1865-1868 рр. був членом палати громад.
Перша праця Мілля в галузі політичної економії була опублікована у 1829 р. А
Головна праця – “Основи політичної економії” (1848 р.).
Основні положення методології дослідження Мілля схожі з класичною школою. Специфіка поглядів Мілля виявилася в таких моментах:
– вчений відокремив закони виробництва від законів розподілу. Перші з них постійні, а другі – залежать від законів і звичаїв суспільства;
– спробував додати до законів незмінного суспільства динаміку політичної економії.
Багатство, в уявленні Мілля, – це сукупність благ, що володіють міновою вартістю.
Ціна
Капітал, на думку Мілля, – запас продуктів праці, що виникає внаслідок заощаджень, завдяки постійному відтворюванню. Незважаючи на обмеження виробництва наявністю капіталу, додаткові вкладення останнього за наявності трудових ресурсів можуть привести до розширення виробництва без певної межі.
Прибуток є засобом продуктивної сили праці, а її величина має бути не менша від суми відсотка на капітал, страхової премії і заробітної плати з управління. Якщо прибуток недостатній, то капітал вилучають із виробництва до того періоду, коли прибуток зросте. При процвітанні виробництва необхідне залучення додаткового капіталу.
Теорія грошей Мілля виходить із кількісної теорії грошей. Її сутність така: збільшення кількості грошей при утворенні запасів або збільшенні сукупного прибутку не приведе до зростання цін.
Кредит не збільшує продуктивних ресурсів країни, але завдяки йому вони більш повноцінно використовуються у продуктивній діяльності. Джерело кредиту – капітал (грошовий), що не використовується в цей час у виробничих цілях. Депозитні банки, за Міллем, слугують інструментом надання кредиту під відсоток.
Причину торгової кризи Мілль вбачав у скороченні кредиту, а засіб її подолання – у збільшенні пропозиції і відновленні довір’я між учасниками процесу кредитування. Також він стверджував, що криза завжди супроводжувалася надлишком товарів над грошовим попитом.
Мілль поділив ринки на статичні й спекулятивні.
У своїх переконаннях щодо продуктивної праці в цілому Дж. С. Мілль солідарний з А. Смітом. Новизна полягає в тому, що Мілль до багатства, що створюється продуктивною працею, відносив ще й працю, спрямовану на підвищення кваліфікації тощо.
Погляди Мілля на заробітну плату зводяться до такого: сукупний попит на працю нееластичний, тому потрібно визнати “теорію робітничого фонду”, за якою суспільство має у своєму розпорядженні стабільний фонд життєвих коштів, запаси яких і використовують капіталісти для утримання робітників. Ця теорія при перевірці часом була визнана неспроможною.
Ідеал суспільного ладу Мілль бачив у досягненні людьми повної незалежності без обмежень, крім заборони на спричинення шкоди іншим людям; економічний прогрес пов’язував з науково-технічним прогресом, зростанням безпеки особистості.
Соціальні реформи Мілля:
– введення корпоративної асоціації, що ліквідує найману працю;
– соціалізація земельної ренти за допомогою земельного податку;
– обмеження нерівності за допомогою обмеження права успадкування.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...