Еволюція соціальних фразеологізмів
Розділ 10
ДИНАМІКА УКРАЇНСЬКИХ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ
§ 30. Еволюція соціальних фразеологізмів
Різночасові фразеографічні зрізи виразно ілюструють зміни у складі фразеології навіть упродовж незначного для історії періоду. Звернімося до словника Б. Грінченка, який укладався зовсім недавно – у кінці XIX – на поч. XX ст. Ось тільки деякі вислови, згадані в другому томі цього словника (1908) (їх джерела та локалізація, якщо вони вказані), але не представлені в академічному двотомнику : Яку завій бити “робити щось безперестанно”, Нема й зазору,
Детальніше зупинімося на еволюції ФО, які відбивають Соціальні відносини, тобто пов’язані зі стосунками людей у суспільстві, породжені умовами суспільного життя, певного ладу, зумовлені розшаруванням суспільства. Ось деякі приклади зі словника Б. Грінченка: Удатися в забіги “утекти”, Іти на Басарабію “бути бродягою, перебувати в бігах” (первісно, очевидно, про заробітчан – згадаймо “Миколу Джерю”), З коробки молотити “молотити, одержуючи як плату частину вимолоченого зерна”, У строках стати “найнятися на певний строк”, Стати під хуру “підрядитися везти поклажу”, Жати на один сніп “жити в згоді”, Голити лоба “брати в солдати”.
Тематично-ідеографічну групу виділених одиниць становлять найрізноманітніші мовні фразеологічні відшарування. Певною мірою вони є перехідними від індикаторів сфери матеріальної культури до духовної, оскільки духовна домінанта накладається на відчутну матеріальну основу, постає на ній. Соціальні фразеологізми досить повно й різнобічно характеризують людські взаємини минулої епохи. Серед них виокремимо вирази, які відбивають господарчі розрахунки і взагалі господарську сферу (Бере на зелений овес “бере в борг на рахунок сумнівних майбутніх благ”, По замолотах ходив “ходив заробляти молотьбою”); умови рекрутчини (Голити в москалі “брати в солдати” – до 1874 р. усім рекрутам голили передню частину голови, див. у Грінченковому “Словарі” ілюстрацію з Т. Шевченка: “Прийшов указ Лоби голить”, Покидати чуби (“Наші хлопці Покидали чуби” ). У ФСУМі вислови Голити / виголити лоб (лоба, чуба, чуприну) подані з позначкою ” іст.” (історичне). Поняття “старцювати, красти” залишили свої сліди у ФО Попід віконню, попід віконню ходити, миркати (миркати – “старцювати, клянчити”), Під віконню собак дратувати, наїцесерце, дасть Бігу порожню торбу брати, Під віконню шлятись, З довгою рукою під монастир, під церкву, під цвинтар (оскільки відмова старцеві – йди просити біля монастиря, церкви, де стоять прохачі); Довгі руки мати “брати чуже, красти”. Жорстока система покарань, тортур, самосуду, ув’язнення вербалізувалася в стійких зворотах бий його до забою “Бий його до смерті”, На публіку сісти “стати до ганебного стовпа” (Публіка – “ганебний стовп”), Накрити мокрим рядном “накинутися – і слова не дати сказати” (первісно про самосуд), Укинути в темницю, в тюрму “посадити в темницю, в’язницю”, За залізні штиби посадити “посадити до в’язниці”.
Вираз Залити (залляти) за шкуру сала “завдати великого горя, страждань; дуже допікати кому” фіксується вже К. Зіновієм у “Приповістях посполитих” (поч. XVIII ст.), О. Павловським в “Грамматике малороссийского наречия” (1818), а пізніше – численними авторами лексико – та фразеографічних праць XIX-XX ст. (М. Номис, Ф. Піскунов, М. Дикарєв, І. Олійник та М. Сидоренко; Українсько-російський словник ; СУМ); див. у повісті Б. Грінченка “Серед темної ночі”: ” – Та всі вони, всі за шкуру сала заливали].. Всі ці мужлаї кляті”. Пор. ще сучасні фіксації без означального компонента – залити (залляти, рідко налити) за шкуру сала (кому) . У такому складі його внутрішня форма цієї ФО сприймається як дещо затемнена. Однак мотивація виразу прояснюється на фоні повнішого варіанта, зокрема, поміщеного в Грінченковому “Словарі”: гарячого сала за шкуру залити “завдати кому, причинити муки”, див. ще пол. Zalac коти (Gorаcego) sadla za skorе, тобто “залити гарячого сала за шкуру”, і сприймається насамперед в одному ряді з виразами “Гарячим дьогтем заливали”, “гарячу мідь лили на шкуру і розпинали на бику” (І. Котляревський), кропити гарячою сіркою. Зважмо на контекст уживання останнього звороту: “Кат клав на ноги т. зв. еспанські чоботи, заліззя з гострими зубами, підсмалював п’яти свічками, прикладав до боків розпалені бляхи, Кропив гарячою сіркою”. Аналізований вислів, на нашу думку, може мати подвійну мотивацію. Акад. ІО. Крижанівський, прямо пов’язуючи його з карно-судовими засобами зізнань, інквізицією й тортурами, стверджує, що кипляче сало заливали “часто за шкуру, звичайно ж на шкуру”. За шкуру розтоплене сало, мабуть, справді заливали – у буквальному розумінні слова. Проте, якщо зважити на реалізації пол. Wlal ти gorqcego ukropu za kolnierz, zalalgorqcego szmalcu za skorе, gorqcego sadla za kolnierz naleje, узяти до уваги дещо схожу семантико-структурну модель, яка реалізує значення “випити, сп’яніти” (заливати за комір, заливати за галстук, заливати за тільняшку), то вираз заливати за шкуру сала типологічно можна вписати у фразеосхему “заливати + за + назва одягу”, оскільки одяг часто називають шкурою (чортова шкура “блискуча тканина”) або й осмислений метонімічно (одяг – шкура). Якраз Грінченків вислів з означенням гарячий (Гарячого сала за шкуру залити) і сприймається ближче до генетичних витоків, коли розтоплювали сало й використовували його гарячим (смалець) у тортурах. Історично-соціальні зрушення демонструють і ФО Забивати в кайдани, забивати в колодку, забивати в диби, забивати в скрепицю “заковувати в ланцюги, окови”, Заклинцювати в кайдани, заливати в кайдани, узяти у заліза, у кайдани “узяти в ланцюги, у кайдани”, дядькова хата “в’язниця”, вміщені в Грінченковому “Словарі”. Ознакою системи були податки, хабарництво: заборсатися з виплатою “не заплатити, залишитися боржником” , Завести подушне “завести недоїмку в уплаті подушного податку” 1254, II: 20]. Лексему Базаринка “подарунок, хабар” Б. Грінченко ілюструє реченням з “Енеїди” І. Котляревського: “Ти Базаринку любиш Брати, а людям в нужді помагати не дуже, бачу, поспішивсь”, а слово Басаринка (басаринок) Тлумачить так: 1) подарунок, хабар; 2) прибавка до плати; 3) відробіток, допомога роботою. Сучасні словники форми Базаринка й басаринка подають як застарілі, а ФО Брати (давати) базаринку (басаринку) Фіксують нерегулярно (у словнику Г. Удовиченка є, у СУМІ та ФСУМі немає). Семантично опорні компоненти ФО вже протягом трьох століть тлумачать як “хабар, подарунок”: Базаринка – “базарний хабар або гостинець з базару”; “хабар, пеня, штраф за нанесення увіччя, рани”; “дрібниці, дріб’язковий подарунок, іграшка” ; Базарунок – 1) “подарунок, хабар”, 2) “грошова пеня” ; Басаринка – “обумовлений подарунок, хабар”, гуц. Басарунок “невеличкий подарунок як віддяка за зроблену послугу” . Слово Базаринка вважають результатом контамінації слів Базар і басарунок; ст. Басарунок “винагорода за побої” (XVII ст.) – запозичення з німецької. Зафіксовані на Донеччині діал. базарчика (базарники) брати, заст. “одержувати хабарі”: “Усі вони там Базарники беруть” (Шахтарськ), Базаринка давати, заст. “давати хабарі”: “Щоб Олена вступила до технікуму, батько Дав декому Базаринка” (Шахтарськ) свідчать, що ФО давно змістилася на глибоку периферію фразеологічного складу мови, хоч і раніше вона не вирізнялася особливою активністю – зі словника до словника переходила цитата – ілюстрація з “Енеїди” І. Котляревського “Ти базаринку любиш брати…”.
Господарювання, заробітчанство відображають згадані в Грінченковому словнику вислови Зводитися з хазяйства “збідніти”, Зійшли биці на киці “господарство прийшло у занепад”, З хазяйства зсадити “розорити”. Вічні суперечки та сварки за межу породили усталені вирази різної структури: Межу переорати (кому) “перешкодити комусь у його справах”; Чия йому межу переорав?, (завелись) наче за межу ; у Б. Грінченка в “Етнографічних матеріалах” – Хіба я вам межу переорав, чи що? ; у словнику П. Білецького-Носенка – Чи дійде до дилижа, а де, брате, мижа, тобто при межуванні і брат не брат, пор. діал. (біл.) Ня можна й брату верыць. кали зямлю мерыць ; рос. Полезть за борозду, полезать за борозду “переступити межу” .
Певною мірою до покарання за межу прилягають вирази дати пам’яткового “побити, покарати так, щоб пам’ятав” , давати пам’яткового “карати биттям так, щоб пам’ятав” , Дати пам’ятку (кому), Дали на пам’ять, що й до нових віників не забуде, треба тобі дать забудькової [260, . Ще енергійніше один із цих виразів звучить у М. Рильського – у перекладі “Пана Тадеуша” А. Міцкевича: “На щастя, не один тут приятель прибув, що пана Стольника взивали рідним татом, – І пам’яткового сипнули супостатам!”
Слова пам’ятати і (не) забувати стоять поряд не випадково. Друге теж увійшло до прислів’я Треба тобі дать забудькової. “Щоб не забував” – уточнюють укладачі фольклорного зібрання. І поряд – Дать пам’ятного. Фіксує його на початку XX ст. і Б. Грінченко – Давати, дати пам’яткового. Проте первісно подібні вислови називали не покарання, а узаконені “профілактичні” заходи, хоч і пов’язані з різками. У 1797 р. були навіть вироблені “височайше затверджені правила” посадовим особам, про які ми дізнаємося зі статті етнографа В. Василенка “Пам’ятковий прочухан” або на підставі застосування писаного закону у сфері звичайного права”:
“…сільським виборним недремним оком пильнувати “оні” всяку весну у вільний від роботи час об’їжджати й оглядати, взявши із собою молодих і понятливих людей по декілька, які б усякі урочища й межу примічали і твердо пам’ятати для майбутнього відома могли”.
Такий був закон про “охорону земельних меж”. А ось як він застосовувався на практиці. За розповідями старожилів, продовжує В. Василенко, сільський начальник (староста) час від часу обходив межі громадських земель у супроводі декількох молодих “хлопчаків” (підлітків 14-15 р.) і звертав їхню увагу на живі урочища та прикмети, як-от балочки, горбики, поодинокі дерева або пеньки та ін., розповідав більш-менш детальні історії переходу земель тощо. А для того, щоб це яскравіше відбилося в пам’яті хлопців, бив їх “на заломі межі”, відлічував кроками відстань до куща, горбика і їх кількістю “визначав число ударів”. Це биття й називалось “пам’ятковим прочуханом”, а хлопчак – майбутній свідок – уже твердо, на все життя “пам’ятав місце секуції і всі його особливості” . Пам’ятковий прочухан, отже, – покарання для пам’яті. Його широко застосовували і “в старих школах по суботах”, щоб усі пам’ятали, що “треба вчитися старанно”. Пам’ятковий прочухан згадується в І. Нечуя-Левицького: “…простягнімо Палажку коло криниці, та Даймо їй Доброї прочуханки та пам’ятного, щоб не забувала відер”. Подібні вислови (Дати пам’ятку) уживав перекладач М. Лукаш, деякі (Дать пам’ятного) записані на Херсонщині. Виразом Дать пам’ятки послуговувався Д. Яворницький у дослідженні “Рибальчі заводи на низу Дніпра” . Ареальне Дати пам’ятника “побити, покарати (щоб пам’ятав)” нещодавно записане нами в Лисичанську (східно-слобожанські говірки) . Л. Скрипник у монографії “Фразеологія української мови” наводить цей давній межовий обряд і покарання, цитуючи І. Ілюстрова, проте сам І. Ілюстров користувався записами українського етнографа (1910 p.).
Отже, “пам’яткові” фразеологізми зберігаються і в писемному, і в усному мовленні. Вони знані і в інших мовах. Академічний тритомний російсько-український словник подає як просторічні три його варіанти: Дать (задать, закатить) памятку. У росіян відомі й вирази, які прямо вказують на давнє звичаєве право: Не рассказывай мне: я на межевой яме сечен; кто на меже сечен, тот в понятые иди. В. Даль у “Толковом словаре” наводить повчання “Когда поля межують, то парнишек на межє сєкут (чтобы помнили до старости, где межа)” . У чехів здавна знана ФО Dat (dostat) silink “побити, бути побитим”, витоки якої теж пов’язані з розмежуванням сусідніх полів, ділянок. Позначивши межу й установивши на ній камінь, господар кликав дітей і “бив їх на цьому місці” віником, прутом чи палкою, щоб добре пам’ятали, де “проходить межа” між ділянками. Старе Silink первісно означало або “дюжину”, або “тридцять”, оскільки Silink був грошовою одиницею, яка складалася з 30 дрібних монет. Однак і цей вислів, як вважають, скалькований із німецького Einen guten Schilling geben.
Позички, оренда, юридична сфера спричинили появу усталених формул На борг брати, ратами виплачувати “платити частинами”, розкласти плату на рати “розподілити плату на відомі строки”, Суха рата “орендна плата в неврожайний рік”, закладати позов “розпочати судову справу”, пор. у козаків: чорна рада “загальні збори всіх козаків”, Судня рада “зібрання козаків для суду над ким-небудь” , Карати кгарломь “карати смертю”, Тід карой кгарла (горла) “під смертною карою”, О горли йде “карний злочин” .
Примітними висловами позначені на фразеологічному полі Вибори, низка з яких не фіксується (далі позначка “н. ф.”) Сучасними джерелами: галки класти, кидати “балотуватися кулями” (н. ф.), військова справа: Грошове військо, грошовий козак “найманий козак (для війни)” (н. ф.); Поховання: Давати на дзвони “заплатити, щоб дзвонили по вмерлому” (н. ф.), дзвонити по душі (н. ф.); Побутово-соціальні Відносини: у займані бути (н. ф.), пор. сучасне зел. (охт.) бути зачиненим, зачинити “про тварин, спійманих на потраві” ; Дружба, товаришування: Вони між собою не розмита вода “вони між собою дуже дружні” ; полон: Бути в татарських ликах “попасти в неволю до татар” (н. ф.), В’язати в лика “брати в неволю” (н. ф.), Узяти у ясирь “узяти в полон” .
Фактично в транссему перетворилися концепти мовковський і москаль, формуючи фразеологічні ідеографічні мікроструктури з пейоративним відтінком (нині практично всі вони не вживаються). Треба думати, що це було пов’язано з хапким на руку й байдужим російським чиновництвом або з безчинством солдат-постояльців. Грінченків “Словарь” тлумачить названі лексеми таким чином: московський – 1) великоросійський і 2) солдатський, а москаль – 1) великоросіянин і 2) солдат. Фразеологічні джерела засвідчують словосполучення різної семантичної структури, як-от: Московская бурулька “обман”, Обувь вличаки московській, Убрав в московски личаки, обув в московській чоботи “обманув” , Юшки московської ухватив “баловства заживає” ; те саме переніс і Б. Грінченко в “Словарь” ; З московскую годину ждешь “не діждався” (можливо, пов’язано зі зволіканням чиновниками розгляду справ), Ждатимеш з московській час, От-то московська пеня, Пеня московська “безпричинна причіпка” ; Везти москаля “брехати” (зафіксоване вже в “Граматиці” О. Павловського), те саме і в словнику Уманця та Спілки. Часто вживане в українській мові москаль, пояснює І. Огієнко, визначає не тільки московця, але й військового, солдата – українця. Звідси Підпускати, підвозити москаля “брехати, обманювати”, пор. у “Чорній раді” П. Куліша: “Не слухайте, батьки, сего ледащиці: Підвезе він Вам москаля].”, Мутить, яку селі москаль “робить свари, інтригує” , Мордується, мовь москаль на хутори “гвалтувати; лаятися, битися” . Найбагатше фразеологічне зібрання українських стійких висловів XIX ст. – словник М. Номиса “Українські приказки, прислів’я і таке інше” – містить 54 різноструктурні усталені вислови з концептом москаль. І не випадково, оскільки численні дослідники (А. Івченко, Л. Даниленко, Л. Мельник, Т. Орлош) концепт москаль з його пейоративним відтінком називають одним із етнічних стереотипів в українській та інших слов’янських мовах.
Фраземи завжди постають там, де відчувається потреба в образному, емоційному та експресивному зображенні реалій, а формуються на основі відшарувань численних, переважно активних вільних, прототипів різних життєвих сфер, у тому числі й соціальних та соціально-побутових. Хронологічний зріз їх семантики й структури наочно засвідчує живу динаміку безперервно обновлюваних вторинних мовних знаків, із яких лише деякі зафіксовані лексико – чи фразеографічними зібраннями.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...