Феодальний суспільний спосіб виробництва – економічна система, що базується на феодальній власності на землю, поєднанні позаекономічного примусу до праці з економічним, на переважанні натурального господарства і ручної праці. Виник у V ст. із розпадом рабовласницького способу виробництва, а в більшості країн Європи – з розпадом первіснообщинного ладу. Існував до кінця XV – початку XVI ст. Головною галуззю Ф. с. с. в. було сільське господарство. Технологічний спосіб виробництва базувався на ручній праці. Панувало натуральне господарство.
Відносини власності характеризувалися наділенням селян землею та іншими засобами виробництва, їхньою особистою залежністю від поміщика (юридичний аспект власності), привласненням додаткового і частини необхідного продуктів методами позаекономічного примусу. Феодальна земельна власність поширювалась і на міста. Феодали жили в містах, воїнам і слугам роздавали частину землі. Обов’язком феодала був захист міста від зовнішніх ворогів, сусідніх феодалів. У XII-XIII ст. міста домоглися незалежності й самоврядування. Мешканці міста обирали муніципалітет на чолі з мером, мали свої суд, фінанси, військове ополчення.
Міщани стали юридично вільними, отримали майнові права. В містах розвивалися ремесла й торгівля, створювалися ремісничі об’єднання – цехи (шевські, кравецькі та ін.), в кожному з яких, за уставом, регламентувалися всі сфери життя колективу. Селяни-кріпаки тікали у міста і, проживши в них 1 рік і 1 день, ставали за законом повноправними городянами. Загальний контроль за ремісничою діяльністю здійснювала міська влада. З XII ст. пожвавився обмін між окремими містами, часто проводилися ярмарки; окремі міста Франції, Італії стали центрами міжнародної торгівлі. Почала формуватися банківська система, виник кредит, що свідчило про зародження єдиного ринку. У XIV-XV ст. ремісничі об’єднання замінила мануфактура. Експлуатація за Ф. с. с. в. виявлялася передусім в існуванні панщини (відробіткової ренти) (див. Панщина). Основна економічна суперечність Ф. с. с. в. – антагонізм між індивідуально-колективним характером виробництва (індивідуальним – на власному полі, колективним – на полі феодала) селян і ремісників, їхніми потребами, з одного боку, і привласненням через позаекономічний примус додаткового і частини необхідного продуктів класом феодалів, державних чиновників – з іншого. У Київській Русі перетворення алоду на феод – вотчину (велике землеволодіння) тривало в XII-XIV ст. (у X – XI ст. інтенсивно формувалася приватна власність), а з початком колонізації українських земель Польщею, Литвою у XIV-XV ст. сформувалися магнатське й шляхетське землеволодіння. Протягом XVI ст. селяни поступово втратили свої права на землю, інтенсивно розвивалося фільварково-панщинне господарство. За часів Хмельниччини та Гетьманщини зростало старшинське землеволодіння (у 30-х XVIII ст. 35% оброблюваних земель належали старшині), власниками великих латифундій були гетьмани. Козаки були вільними, мали право на спадкове володіння землею, майном, заняття промислами. Після визвольної війни українського народу 1848-1854 почалося поступове обмеження прав козаків на землю та їх обезземелення; ще швидше відбувалось обезземелення селян. У 1764 20% селянських дворів були безземельними і 79% – малоземельними внаслідок феодальної політики Росії. Старшина домоглася привілейованого становища. Наприкінці XVIII ст. налічувалося бл. 100 тис. українських дворян, 130 поміщиків мали понад 250 тис. кріпаків. Основною формою залежності селян була монополізація землі феодалами, церквою і державою. За феодалізму держава сприяла закріпаченню селян, експлуатувала їх через механізм оподаткування, регламентувала діяльність іноземних купців, регулювала ціни на найважливіші продукти (хліб, рибу, м’ясо). Із посиленням закріпачення відносини власності стали гальмом розвитку продуктивних сил, передусім основної продуктивної сили – людини. У XIII ст. у Франції та інших країнах Європи почався процес викупу селян із феодальної залежності (зокрема в районах, прилеглих до великих ремісничих і торгових центрів). Занепад Ф. с. с. в. прискорився з розвитком товарно-грошових відносин. Так, наприкінці XV ст. у багатьох країнах провідною формою феодальної земельної ренти стала грошова. Цьому сприяли великі географічні відкриття, розвиток міжнародної торгівлі, диференціація дрібних товаровиробників. Пережитки Ф. с. с. в. зберігаються в більшості слаборозвинених країн, частково – і в деяких розвинених, зокрема у формі дворянського землеволодіння, системи здольщини.
Loading...