Головна ⇒ 📌Історія ⇒ Формування багатопартійної системи

Формування багатопартійної системи

Тема 5. РОЗПАД РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ ТА ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ (1985-1991)

§ 25. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ПРОЦЕСИ В 1985-1991 Pp.

4. Формування багатопартійної системи.

У Радянському Союзі діяла одна політична партія – КПРС. Вона контролювала економіку, політику, культурно-духовне життя. Її керівна роль була закріплена в Конституції СРСР. В умовах гласності опозиція розгорнула гостру критику діяльності КПРС. Політичні репресії, голодомори, катастрофа на ЧАЕС, економічна криза пов’язувалися з монополією компартії на владу. У суспільстві

росло переконання, що лише багатогіартійна система забезпечить розвиток демократії та соціально-економічний прогрес. У КПРС з’явилися реформатори, які хотіли перетворити її на партію парламентського типу. Перешкодою формування багатопартійності була ст. 6 Конституції СРСР про керівну роль КПРС у радянській державі. У березні 1990 р. цю статтю відмінив III з’їзд народних депутатів СРСР. Тепер не лише КПРС, а й інші політичні партії та громадські організації одержали право впливати на суспільне життя. Водночас Конституція СРСР не допускала створення партій, які мають на меті зміну конституційного ладу та порушення

цілісності держави. В Українській РСР почали формуватися нові політичні партії, для характеристики яких найважливішим було ставлення їх до державного статусу України.

Першою ще до скасування ст. 6 Конституції СРСР виникла Українська національна партія (УНП). Її установчий з’їзд відбувся в жовтні 1989 р. у м. Львові. За ініціативою партії в січні 1990 р. в м. Юрмалі (Латвія) відбулася конференція з питань державотворення в Україні, на якій була визначена мета боротьби – відновлення Української Народної Республіки, проголошеної в січні 1918 р. УНП бойкотувала вибори до Верховної Ради УРСР в березні 1990 р.

У квітні 1990 р. була створена Українська християнсько-демократична партія (УХДП). Метою її діяльності була побудова самостійної християнської України. УХДП вимагала притягнення КПРС до відповідальності за злочини проти людства. Лідером партії став Василь Січко, який відбув покарання за участь у правозахисному русі.

У квітні 1990 р. виникло об’єднання Державна самостійність України (ДСУ), яке очолив відомий правозахисник, багаторічний політв’язень Іван Кандиба. Об’єднання оголосило членів ОУН і УПА героями визвольної боротьби за волю України, а компартію України – злочинною організацією.

За незалежність України виступала також Українська народно-демократична партія (УНДП), утворена в м. Києві в червні 1990 р. Вона пропонувала утворити громадські комітети для відродження української держави як правонаступниці УНР та скликати установчі збори України. УНП, УНДП, інші партії та громадські організації утворили Українську міжпартійну асамблею (УМА) з метою боротьби за державну незалежність нації. Програмні документи об’єднання передбачали самовизначення дорослого населення як громадян УНР шляхом їхньої реєстрації на підставі Закону про громадянство УНР від 2 березня 1918 р. Ці заходи вони розглядали як альтернативу партіям, які згодні були обмежитися суверенізацією УРСР.

На основі Української Гельсінської спілки у квітні 1990 р. утворилася Українська республіканська партія (УРП), яку очолив Левко Лукяненко. Мета партії – утворення української незалежної соборної держави. Вона вважала, що договір, згідно з яким Україна ввійшла до складу СРСР, є недійсним, оскільки він підписаний незаконним урядом.

У грудні 1990 р. відбувся установчий з’їзд Демократичної партії України (ДемПУ), яку очолив Юрій Бадзьо. Партія виступала за утворення української суверенної республіки, роздержавлення власності, приватизацію, перехід до ринкових відносин, створення власної валютної системи.

У червні 1990 р. на установчому з’їзді в м. Києві утворилася Українська селянсько-демократична партія (УСДП). Вона оголосила себе фермерською партією, що виступала за незалежну Українську державу, декларувала відродження економіки та культури українського села, повернення селянинові статусу господаря землі. Лідером партії став письменник Сергій Плачинда.

У цей час виникли також партії соціал-демократичного спрямування. Лідери Соціал-демократичної партії України (СДПУ) не сприймали соціалістичну ідею в її традиційному розумінні та виступали за незалежність України. Тоді як Об’єднана соціал-демократична партія України (ОСДПУ) залишалася на позиціях демократичного соціалізму та виступила за федеративний устрій України. Відносини з іншими республіками СРСР вона пропонувала будувати на засадах конфедерації. Згодом партія перейшла на позиції самостійництва. Діяльність ОСДПУ поширювалася на південні та східні області України, а СДПУ була популярнішою на Правобережжі та в Західній Україні.

Активісти Всеукраїнської екологічної асоціації “Зелений світ” виступили з ініціативою створення Партії зелених України (ПЗУ). Маніфест партії виголосив Юрій Щербак у квітні 1990 р. на мітингу, присвяченому Дню землі. “Наша мета – не поділ України на клаптики, не розбрат тих, хто живе на нашій землі, а об’єднання всіх громадян України навколо ідеї виживання людства…” – заявив він. Перший з’їзд ПЗУ відбувся 30 вересня 1990 р. Очолив партію відомий громадський діяч, письменник, лікар Ю. Щербак. ПЗУ виступала за державну незалежність України й гармонійне поєднання інтересів людини та законів природи. Оскільки, як вважали лідери ПЗУ, ані комуністична ідеологія, ані капіталізм не спроможні вирішити ці проблеми, необхідно шукати третій шлях.

На початку 1990 р. в КПРС виникла Демократична платформа, що підтримувала її перетворення на партію парламентського типу. Прихильники Демократичної платформи виступали за право створювати фракції в партії та готові були відмовитися від комунізму як мети КПРС. У КП України теж були прихильники Демплатформи. На XXVIII з’їзді КПУ вони виступили за реорганізацію КПРС та перетворення її на союз компартій республік, наполягали на деполітизації органів КДБ, МВС, військових та інших державних структур. Ці вимоги не були підтримані, через що прихильники Демплатформи вийшли з лав КП України і наприкінці 1990 р. створили Партію демократичного відродження України (ПДВУ). У питаннях державного будівництва вона стояла на конфедеративних позиціях і вважала себе партією ліводемократичного спрямування. Партії, які виникли в 1990 р. – на початку 1991 p., значно поступалися КП України за кількістю членів і можливостями впливу на державні структури. КП України тоді контролювала державний апарат і правоохоронні органи.

У процесі становлення багатопартійності поглиблювалася криза в компартії України. У 1990-1991 pp. з її рядів вийшли сотні тисяч членів.