Головна ⇒ 📌Географія ⇒ ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ КАРТИ

ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ КАРТИ

Розділ 1 Загальна економіко-географічна характеристика світу

Тема 1 ПОЛІТИЧНА КАРТА СВІТУ

§ 2. ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ КАРТИ

Політична карта світу та її особливості. У широкому розумінні слова політична карта світу є зібранням відомостей про політичну географію світу. У вузькому розумінні – це географічна карта, на якій кольором показано поділ світу на держави та залежні території з нанесенням існуючих кордонів. На ній також позначені столиці держав та інші великі міста, найважливіші транспортні магістралі (див. перший форзац).

Держави

– суверенні політичні утворення, що здійснюють владу на певній території та забезпечують в її межах господарську діяльність. Головне місто держави – столиця – адміністративно-політичний центр країни. Зазвичай столиця є місцем перебування найвищих органів державної влади, військових, судових та інших установ. Кожна держава має свої атрибути: прапор, герб, гімн, мову, грошову одиницю.

Обмежує територію країни державний кордон – вертикальна площина, що відокремлює її від інших країн. До складу території держави входять: площа суходолу, що обмежена державним кордоном, включно з надрами, внутрішніми

водами, а також повітряний простір над державою (схема 2). Згідно з Конвенцією ООН з морського права власністю держави є територіальні води – акваторія моря або океану, що прилягає до берега в межах 12 морських миль (22,2 км). Крім того, нині 40 % Світового океану поділено на морські економічні зони завширшки понад 200 морських миль (370,4 км) та на глибину шельфу до 500 м. У межах своєї морської економічної зони держава розвідує і розробляє мінеральні та біологічні ресурси, споруджує і використовує штучні острови, веде наукові дослідження. Непорушність державних кордонів означає визнання їх іншими країнами, тобто відсутність територіальних претензій та неможливість їх перетину без узгодження з даною країною.

Існують так звані спірні території, на які претендують декілька держав. Як правило, такі “гарячі точки” є наслідком штучного проведення кордонів, які не враховують національних ознак. Часто це пов’язано з колоніальним минулим країн. Звідси беруть початок регіональні збройні конфлікти. Таких міждержавних сутичок трапляється в середньому по 10 на рік.

Cхема 2. Склад території країни

Залежні території (колонії) – це країни, що перебувають під владою іноземних держав-метрополій. Вони позбавлені політичного суверенітету й економічної самостійності. Управління ними здійснюється на основі спеціального режиму. Головне їх місто називають адміністративним центром. На політичній карті колонії позначені тим самим кольором, що й країна-метрополія, яка ними володіє.

Політична карта нестабільна. У процесі історичного розвитку утворюються нові держави, змінюється їхній політичний статус, країни об’єднуються та втрачають свій політичний суверенітет, уточнюються кордони, змінюються назви держав. Інколи столиці переносять до іншого міста або змінюють їхні назви. Усі ці перетворення фіксує політична карта світу. Головною її властивістю є динамічність, тобто здатність постійно змінюватися.

Періоди та етапи формування політичної карти світу. Постійно змінюючись, сучасна політична карта світу пройшла тривалий шлях формування. В її розвитку умовно виділяють чотири періоди (схема 3), кожний з яких має свої особливості: античний (до V ст.), середньовічний (V-XV ст.), колоніальний (XV – початок XX ст.) та новітній (ХХ-ХХІ ст.).

Античний період був початком формування перших держав. На політичній карті того часу з’явилися Єгипет, Месопотамія, згодом – Стародавня Індія, Стародавній Китай, Стародавня Греція. Пізніше виникли нові імперії: Олександра Македонського, Римська імперія, що підкорили величезні території Середземномор’я.

Середньовічний період ознаменувався занепадом та розпадом величезних імперій у Європі. Натомість формувалися нові держави. Так, на сході Європи у VII-IX ст. утворюється держава Київська Русь. Вона, як й інші держави, зазнала феодальної роздробленості. Роздроблені європейські держави стали об’єктом загарбання арабів, монголів, норманів. Це змусило феодальні князівства об’єднуватися. Так, у Європі виникають нові могутні держави, які самі починають захоплювати великі території в різних частинах світу. Спочатку це були Іспанія і Португалія, а згодом – Англія і Франція.

Колоніальний період розпочався з пошуків Іспанією та Португалією – двома великими морськими державами того часу – судноплавного шляху до Індії. Це привело до відкриття у 1492 р. Хрис – тофором Колумбом Америки. З цього часу починається період поділу світу на колоніальні імперії. У Центральній та Південній Америці, яку в XX ст. назвуть Латинською через панування тут латинської католицької церкви, виникають колонії Іспанії. Португальською територією

Схема 3. Періоди формування політичної карти світу

Стає Бразилія. Португалець Васко да Гама у 1498 р. досяг Індії, обігнувши Африку. Португальці облаштовують свої колонії на деяких узбережжях Африки та на заході Індії, проте вглиб суходолу не просуваються. Московська держава завойовує території Поволжя, Уралу, Західного Сибіру.

У XVII-XVIII ст. центром політичного та економічного життя в Європі стає Англія. Згодом вона створює найбільшу в історії людства Британську колоніальну імперію, до складу якої увійшли Північна Америка, Австралія, Нова Зеландія, Південна Азія, Східна та Південна Африка, деякі країни на узбережжі Гвінейської затоки Африки та багато островів в Океанії. Франція, що пройшла крізь горнило буржуазної революції та наполеонівські війни, набуває сучасних меж і починає колоніальні захоплення в Західній та Екваторіальній Африці, Індокитаї, Океанії. Британські колонії у Північній Америці, більшість населення яких становили переселенці, розвиваються дуже швидко. У 1776 р. перші 13 англійських колоній на сході Північної Америки проголошують незалежність нової держави – США. За наступні 85 років існування США розширюють свою територію в 10 разів шляхом завоювання, купівлі та оренди земель.

У XIX ст. колоніальні імперії Великої Британії та Франції охоплюють величезну територію. Британська Індія стає найбільшою з колоній, її називають “найкращим діамантом у короні англійської королеви”. Тим часом колись великі морські держави Іспанія і Португалія внаслідок національно-визвольної боротьби втрачають свої колонії в Латинській Америці. У 1870-1871 pp. відбувається об’єднання феодальних мікродержав на території Німеччини та Італії. Набувши сили, нові країни претендують на свою частку світу. Водночас швидко зростає могутність Японії.

Територіально розширилася Російська Імперія. Протягом XVII-XIX ст. росіяни освоюють увесь Сибір, Чукотку, Аляску, приєднують Україну, Казахстан, Середню Азію, Кавказ, Фінляндію, Польщу.

Новітній період формування політичної карти світу почався з Першої світової війни і мав чотири етапи (схема 4).

Перший етап охоплює час між Першою і Другою світовими війнами (1914-1939 pp.). Незадоволена перерозподілом світу Німеччина та її союзники (Австро-Угорщина, Італія, Османська імперія) почали війну за колонії з Великою Британією, Францією, Росією, США, Японією.

Перша світова війна завершилася поразкою Німеччини та її союзників. Німецькі колонії були поділені між країнами-переможницями. Основна їх частина відійшла до Великої Британії та Франції. Розпалися Австро – Угорщина і Турецько-Османська імперія. З їхніх окремих територій у 1918 р.

Картосхема 1. Політична карта світу початку ХХ століття

Була створена Югославія, яка штучно об’єднала кілька дуже різних за культурою, мовою, релігією народів. У 1917 р. відбулася революція в Російській імперії. Внаслідок цього виник ряд суверенних держав. Не всім молодим державам удалося відстояти незалежність. У 1922 р. вони були втягнуті до Радянського Союзу (СРСР), зокрема й Україна. Лише Польщі й Фінляндії поталанило відстояти свободу: у 1918 р. вони були проголошені незалежними країнами.

Другий етап тривав від початку Другої світової війни до середини 50-х pp. XX ст. Нову війну розпочинає Німеччина, не задоволена розподілом колоній. У ній встановлюється нацистський режим. Німеччину підтримує фашистська Італія. На сході у війну вступає мілітаристська Японія.

Друга світова війна призвела до перегляду кордонів у Європі. Після поразки Німеччина втратила частину своїх земель (Східна Прусія), які були передані Польщі та Радянському Союзу. Саму Німеччину було поділено на зони окупації. У 1949 р. в зоні окупації союзників (Великої Британії, Франції, США) було проголошено Федеративну Республіку Німеччини (ФРН), а в зоні окупації Радянського Союзу – Німецьку Демократичну Республіку (НДР), в якій установлено тоталітарний соціалістичний режим. Колишню столицю Німеччини також було поділено на зони окупації. Східна частина Берліна стала столицею НДР. Західний Берлін, окупований союзниками, набув особливого політичного статусу.

Після війни в Центральній Європі утворюється табір соціалістичних країн. До його складу увійшли: НДР, Польща, Чехословаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Югославія, Албанія.

На Близькому Сході в 1948 р. було створено державу Ізраїль. За міжнародними угодами на цих землях мало бути дві держави: єврейська й арабська. Проте всі арабські території окупував Ізраїль, що спричинило проблему арабських біженців. Усупереч вимогам світової громадськості Ізраїль проголосив своєю столицею м. Єрусалим, яке забрав у Йорданії.

Третій етап ознаменувався руйнуванням величезних колоніальних імперій. Він охоплює період від середини 50-х до кінця 80-х pp. XX ст. Ослаблені війною європейські країни були не в змозі вести колоніальні війни та утримувати окупаційний режим на залежних територіях. Втрачають більшість своїх колоній Велика Британія і Франція. Позбуваються колоній також Нідерланди, Бельгія, Іспанія. На місці колишніх імперій виникають понад 100 суверенних держав в Азії, Африці, Океанії. 1960 р. було проголошено Роком Африки. За цей рік проголосили незалежність 17 африканських країн. Останньою розпалася Португальська колоніальна імперія – в 1974 p., після повалення в країні фашистського режиму.

Схема 4. Етапи формування політичної карти світу у XX-XXI століттях

Четвертий етап формування політичної карти розпочався наприкінці 80-х pp. XX ст. і триває й нині. Поштовхом до змін на політичній карті світу став крах соціалістичної ідеї. Ряд країн, штучно розділених кордонами через ідеологічні розбіжності, об’єдналися. У 1990 р. це відбулося з Німеччиною. Берлін у 1991 р. знову став єдиною столицею Німецької держави. У 1990 р. дві арабські держави об’єдналися в єдину країну Ємен.

На початку 90-х pp. XX ст. розділилися на суверенні держави багатонаціональні країни, що були утворені на основі колишніх імперій. У 1991 р. Радянський Союз розпався на 15 держав, а в 1993 р. Чехословаччина – на дві суверенні країни. У кілька етапів відбувався розпад Югославії. У 1991 р. на її теренах утворилися 5 держав. У 2006 р. відбулося відокремлення Чорногорії від Сербії, а у 2008 р. автономний край Косово в односторонньому порядку проголосив про вихід зі складу Сербії. Його суверенітет визнали не всі держави світу.

Наприкінці XX – на початку XXI ст. тривають процеси деколонізації. У 1990 р. звільнилася остання велика колонія в Африці – Намібія, що була окупована Південною Африкою. У 1991 р. позбулися опіки США острови Мікронезії в Тихому океані. Тут виникло кілька суверенних держав. Китаю було повернено Великою Британією на особливих правах Сянган (Гонконг) у 1997 p., а Португалією – Аоминь (Макао) у 1999 р. У травні 2002 р. звільнився Східний Тімор, що майже 30 років перебував під окупаційним режимом Індонезії.

Політична карта залишається динамічною, її формування триває.

Сучасна політична карта світу. Сучасна політична карта світу охоплює близько 240 держав та залежних територій. Кількість суверенних держав у XX ст. постійно зростала. Нині їх офіційно 193. Крім того, фактично незалежною країною є Тайвань, хоча за конституцією Китаю він вважається провінцією цієї держави.

Крім суверенних держав, у світі існує понад 40 залежних територій, які мають різний політичний статус. Переважно це невеликі острівні володіння. Залежні території мають Велика Британія (зокрема Гібралтар, Фолклендські острови, Бермудські острови, острів Святої Єлени), Франція (Французька Полінезія, Нова Каледонія, Гвіана), США (Пуерто-Ріко та деякі інші острови в Карибському морі та Океанії), Данія (Гренландія), Іспанія (міста Сеута і Мелілья на півночі Африки), Нідерланди (Антильські острови та о-в Аруба), Австралія та Нова Зеландія (групи островів в Океанії). Крім того, територія Західної Сахари окупована Марокко. Її майбутнє підлягає врегулюванню згідно з відповідними рішеннями ООН. Залишаються окупованими Ізраїлем Палестинські території. Тут триває процес формування самоврядування в рамках мирного врегулювання на Близькому Сході.

Особливий статус має Антарктида. Згідно з договором від 1 жовтня 1959 р. вона є континентом нейтральним, без кордонів, де заборонена будь – яка господарська та військова діяльність.

КОРОТКО ПРО ГОЛОВНЕ:

На політичній карті світу позначено держави та залежні території з їхніми кордонами. Держави є суверенними (політично незалежними) утвореннями. Залежні території (колонії) перебувають під владою іноземних держав. Головною особливістю політичної карти є її змінюваність (динамічність). На сучасній політичній карті позначено майже 240 держав і територій. З них 193 – суверенні держави. У світі ще залишається понад 40 залежних територій. У формуванні політичної карти світу виділяють чотири періоди: античний (до V ст.), середньовічний (V-XV ст.), колоніальний (XV – початок XX ст.) та новітній (ХХ-ХХІ ст.). Кожний з періодів мав свої особливості в розвитку політичної карти. Найбільше змін на політичній карті світу відбулося в XX ст. Головними подіями, що спричиняли зміни, були Перша й Друга світові війни, розпад колоніальних імперій, розпад світової соціалістичної системи. Державний суверенітет України було відновлено у 1991 p., після розпаду Радянського Союзу.