Фразеологічне значення – ІДЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФРАЗЕОЛОГІЇ
Розділ 2
ІДЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФРАЗЕОЛОГІЇ
§ 6. Фразеологічне значення
Проблема значення в лексикології настільки багатоаспектна й складна, що У. Вайнрах назвав один із параграфів про нього “Стан нашого невігластва”. Не менш складна й проблема фразеологічного значення – чи не найзаплутаніша у фразеологічній семантиці. Звертають увагу звичайно на своєрідність фразеологічної семантики порівняно із семантикою слова, на її синкретичність. “…Значення ж модизмів, – так X. Касарес називає фразеологізми, – найчастіше
Крім того, фразеологічне значення пов’язане з комплексом питань, які вважаються першорядними: 1) семний аналіз і транспозиція сем у складових ФО у процесі метафоризації; 2) порівняння лексичного і фразеологічного значень; 3) характер внутрішньої форми ФО; 4) участь компонентів у формуванні цілісного значення ФО; 5) конотація ФО; 6) особливості фразеологічної ідеографії. Від цього залежать розуміння обсягу фразеології, ознак фразеологізму, системних зв’язків у фразеології й можливості моделювання, характер контекстуальних трансформацій – смислових і формальних та ін.
Розглянемо деякі з виділених питань.
1. Транспозиція сем. У словах вільного вжитку виділяються окремі значення – семеми, які у свою чергу складаються з найдрібніших часточок значення – сем. Серед них вирізняють: архісеми – спільні семи родового значення, диференційні семи видового значення й Латентні (потенційні) семи, які представляють побічні ознаки денотата. Архісеми й диференційні семи, як правило, включені в дефініцію слова, латентні – вербально не виражені, імпліцитні. Так, слово гора має 4 семеми: а) значне підвищення; б) багато чогось; в) у вигляді гори (у знач, прислівника) і г) діал. горище. Найуживаніші ФО пов’язані з першим значенням, яке тлумачний словник формулює таким чином: Гора – “значне підвищення над навколишньою місцевістю або серед інших підвищень” . У названій семемі можна виділити архісему – “значне підвищення” і диференційні семи – “навколишня місцевість” (власне, рівнина) та “інші підвищення”. Архісема “значне підвищення” лежить в основі ФО Гору брати “вибиратися на гору”; диференційні семи взагалі не утворюють ФО. В інших ФО – Гори зрушити (перевернути), Надіятися як на кам’яну гору, неначе гора з пліч впала, не за горами – домінантну роль відіграють латентні семи. Сема “міцність” провідна в семантичній структурі ФО гори зрушити, надіятися як на кам’яну гору, вона відіграла головну фразеотворчу роль при формуванні названих ФО. Латентна сема “вага” започаткувала ФО гора з пліч впала; сема “віддаль” формує значення ФО Не за горами, тобто “недалеко”, яка поступово розвинула й часове значення – “скоро”.
Слово скрипка “смичковий | чотириструнний | музичний інструменті найвищий за регістром” у чотирьох широковідомих ФО (Грати першу скрипку “бути головним у якійсь справі”, грати другу скрипку “бути залежним у чомусь”, грати свою скрипку “у спільній роботі виконувати свою ділянку” і як на скрипці грає “хтось говорить приємним голосом”) не представлене ні архісемою (вона підкреслена), ні трьома диференційними семами (які схематично відділені вертикальними лініями). Насправді дві перші ФО пов’язані ї тією роллю, яку в оркестрі відіграють скрипалі, що грають на першій (вона веде перший, головний, голос) чи на другій скрипці (веде менш виразний голос); у третій ФО відчутна сема “окремішності”, у четвертій – “чистота звучання, приємний тембр”.
У складі ФО семи слів – компонентів зазнають фразеологічної транспозиції: “колишні архісеми згасають або повністю зникають, диференційні семи трансплантуються в ядерні, а потенційні семи… можуть актуалізуватися, займаючи передній план фразеологічного значення” . Власне, думка про провідну роль латентних (периферійних, імпліцитних) сем у процесі фразеотворення стала майже аксіомою.
2. Лексичне і фразеологічне значення. Є риси, які об’єднують (зближують) слово і фразеологізм за багатьма загально-функціональними, формальними, семантичними ознаками, і, відповідно, риси, які кваліфікують названі одиниці як різнорідні об’єкти.
Як і слова, ФО виконують номінативну функцію (соромитися – пекти раків), виступають фразеотворчою базою (Оскалювати зуби – оскалюватися), їм притаманні парадигматичні форми (Мідний лоб, мідного лоба.., мідні лоби), ті самі класифікаційні розряди – морфологічні (субстантивні, ад’єктивні, адвербіальні та ін.) і синтаксичні (підметові, присудкові, додаткові, обставинні). Фразеологізми (власне, їх значення) вступають у синонімічні (Стерти з лиця землі (кого), Не лишити і на насіння), антонімічні (Курча пухнасте – битий жук) та інші системні зв’язки. Фразеологізмам, як і словам, поряд з історичною змінністю властива гнучкість живого функціонування. Так, фразеологізм душа (серце) розривається (рветься) надвоє (навпіл) (у кого, чия, чиє і без додатка) реалізується й дериватами Душа розривається на дві половини, аж розривається душа надвоє. До реєстрової одиниці За царя Гороха (Панька, Тимка, Хмеля) академічний фразеологічний словник додає ще й деривати За царя Гороха (Митрохи), як (коли) людей було трохи; за царя Горошка, коли людей було трошки; за царя Панька (Тимка, Томка), як була (стане) земля тонка.
Семантичну й функціональну близькість слова і ФО підтверджує й лексикографічна практика, коли передаються об’єктивні зв’язки загального семантичного ядра названих утворень. Так, численні статті “Короткого словника синонімів української мови” (1993) П. Деркача поряд зі словами (Дременути, чкурнути, махнути, майнути, дмухнути) містять і усталені звороти Кинутись навтікача, дати драла, дати дьору, дати драчки, п’ятами накивати. На основі визнання синонімічних зв’язків фразеологізму й слова, де останнє виступає домінантою фразеологічного синонімічого ряду (Добре – як слід, як по писаному, як по маслу, як по нотах), укладений, зокрема, “Словник фразеологічних синонімів” (1988) М. Коломійця та Є. Регушевського. За цим самим принципом виділяються й ідеографічні класифікаційні групи.
Однак слово і фразеологізм – різні мовні одиниці.
Звернемося до словників. Тільки окремі фразеологізми в лексикографічних працях ідентифікуються одним словом: Іти в землю “умирати”, Іти до вінця “одружуватися” , У роках “немолодий” . У дефінітивній частині вживається або декілька синонімів – До останньої крапки “абсолютно, зовсім”, Без краю “дуже, надзвичайно” , Вимотувати жили (з кого) “виснажувати; знущатися” , або тлумачаться розгорнуто – Винаходити велосипед “займатися пошуками того, що вже давно відоме” , зімкнулися кліщі “завершилося повне оточення супротивника” . Основними функціями ФО є зображувальна і характерологічна, у гой час як номінативна й комунікативна, характерні для слова, відсунуті на другий план. Яскраво виражена конотація, відчутна експресивність, ускладнена семантична структура ФО, певна дифузність фразеологічного значення потребують і адекватної, часом багатослівної, розгорнутої передачі семантико – стилістичних обертонів вторинних найменувань. Ідентифікація однією лексемою ФО з граматичною структурою речення досить утруднена: Язик свербить (у кого) “хтось має нестримне бажання розповісти що-небудь”, руки опускаються (у кого) “хтось впадає в апатію, стає пасивним, бездіяльним”. Вигукові ж ФО, у яких номінативний аспект значення зведений до мінімуму, а конотативний виходить на перший план, узагалі тлумачаться описово: крий мати божа “уживається для вираження оцінки, міри чого-небудь (з відтінком небажаності чи застереження)”; Хай тебе Господь покарає “уживається для вираження досади, незадоволення з приводу чого-небудь”.
Назвемо й інші відмінності слова і фразеологізму. Слово має лексичне значення, фразеологізм – своє специфічне фразеологічне значення (М. Алефіренко, В. Жуков, А. Мелерович), яке постає внаслідок метафоризації вільного словокомплексу (переінтеграції сем). Семантика слова переважно контекстно-обумовлена, тоді як семантика ФО здебільшого не залежить від контексту. Слова — прості чи складні – одиниці цілісно-оформлені, фразеологізми – при цілісності значення – мають розчленовану структуру, нарізнооформлені. Ця глибинна суперечність динамізує фразеологічну одиницю, відчутно впливає на багато її властивостей. Компонентність ФО спричинює складність її семантичної структури, уможливлює квантитативну варіантність словокомплексу, обумовлюючи специфічні для надслівної мовної одиниці оказіональні (принагідні) зміни в мовленні (еліпсис, нарощення, поширення компонентного складу, подвійна актуалізація тощо), обмежує її валентні зв’язки зі словами, але розширює стилістично-смислові можливості її адаптації в різних видах дискурсу. Специфічні властивості смислової структури ФО формуються внаслідок інтегративної взаємодії лексичної і граматичної семантики лексем – компонентів, чого не буває зі словами.
3. Внутрішня форма. У кожній мові за образну основу приймається будь-яка суб’єктивна риса, найхарактерніша для певної реалії. У свою чергу вона лежить і в основі внутрішньої форми мовної одиниці. Поняття внутрішньої форми (ВФ) було розроблено насамперед для мови (В. Гумбольдт) і слова (X. Штейнталь, О. Потебня); під ним розуміли спосіб поєднання думки й звука в слові. У О. Потебні ВФ – це знак значення попереднього слова, спільний елемент відомого й нового слова, “найближче етимологічне значення слова, той спосіб, яким виражається зміст” . За В. Виноградовим, ВФ – культурно детермінований образ, що виражає не тільки тлумачення дійсності, але і її оцінку. У Б. Ларіна внутрішня форма пов’язується з метафоризацією, “семантичним збагаченням” “у бік образної типовості” . У В. Жукова внутрішня форма – це образ, створений “взаємодією вільного словосполучення з переосмисленим на його основі фразеологізмом” . Нарешті, внутрішня форма ФО для А. Куніна та М. Коломійця, – це “мотивуюча образність фразеологічної одиниці, основана на дериваційних зв’язках її значення із значенням прототипу” .
Внутрішня форма фразеологізму може базуватися на перемінних словосполученнях (обдерти до нитки (кого) “обібрати”), стійких лексичних сполученнях, термінах (Друге дихання “новий приплив сил”: коли бігун втомлюється, він продовжує бігти через силу й через деякий час втома проходить і сили ніби відновлюються), може виступати конденсатом ширших контекстів (Я не я, перевестися на пшик).
“Знаком значення” виступає сема, що єднає прототип і ФО. Такою семою для ФО (прибути) На розбір шапок “під кінець” і відповідного прототипу – словосполучення є сема “пізній”, оскільки шапки розбирають останніми. Культурно детермінованим образом з виразною оцінкою для зневажливого фразеологізму Сіра свита “бідний селянин у дореволюційній Україні” є омонімічна назва – символ, метонімічна ознака, яка найвиразніше репрезентує його майновий і соціальний стан. Навпаки, неадекватність ситуації, вербалізованої малоймовірним, неприродним поєднанням компонентів “пан” – “постоли” (Озути пана в постоли), створює неочікуваний ефект, оскільки постоли – це взуття найбідніших.
Процес становлення внутрішньої форми ФО як результат згущення думки, стиснення розгорнутого дискурсу О. Потебня аналізував у напрямі від синтаксично ширших утворень (байка, казка, анекдот, прислів’я) до вужчих (слово). Вислів Як з дуба, зазначає вчений, взято з такої казки: дурень заліз на дерево, ховаючись від розбійників, і звідти кинув на них ступу. У нас вислів як з дуба застосовується до несподіваної дії, вчиненої здуру. При цьому опускається або ширший мотивувальний контекст, як, наприклад, для ФО Засмикати як циган сонце (результат згущення думки, розгорнуто поданої в оповіданні про цигана, див.: 310, № 10057), або вужчий – на руку (Від це мені на руку) .
Звичайно розрізняють ФО з живою і втраченою внутрішньою формою. У перших мовці легко переходять від елементів значення вихідних систем (вільних словосполучень, фраз, лексичних стійких словосполучень, словом, прототипічних утворень) до цілісного метафоричного значення ФО (Віддавати життя, втоптати в багнюку (кого), Вуха насторожилися (в кого), Підняти завісу). Другі втратили внутрішню форму (Забивати баки (кому), Точити баляси, ні Богу свічка, ні чорту кочерга, вилами по воді писано, (прочитати) Від дошки до дошки, виходити сухим з води) й потребують етимологічних розшуків. В останньому випадку з’являється вагання у визначенні етимона. Цю ФО часом пояснюють “Божим судом”, коли обвинуваченого кидали у ставок, річку чи озеро, щоб установити його вину. Якщо його “вода приймала”, то він був невинний. Якщо ж він випливав, тобто “вода його не приймала”, то був винний. За цією версією, Вийти сухим з води означало “уникнути Божого суду”. Насправді ж джерелом виразу було стійке порівняння Як з гуски вода, що стало основою для розгорнутих формул у замовляннях типу що з гуся вода – Не булі (небувалі) Слова. Образ гуски, з якої стікає вода, не змочуючи пір’я (через особливу жирову змазку), лежить і в основі порівняння, і в основі фразеологізму Виходити сухим з води. Ці звороти грунтуються на реальних життєвих спостереженнях, які зазнали в складі замовлянь міфологічного осмислення й семантичного збагачення.
У процесі становлення внутрішньої форми ФО можуть актуалізуватися будь-які семеми чи семи. У виразах Викликати на герць, збиратися на герць слово Герць – “окрема сутичка перед боєм, поєдинок, двобій” – запозичення зі старопольської мови: Herс “окрема сутичка перед боєм”, пов’язане з Harcowac “гарцювати”. Укр. Герц(ь) замість Гарц, можливо, є результатом зближення зі словом Грати (пор. вираз Конем грати) . Проте й Герць у складі ФО виявляється для “наївного” пересічного мовця немотивованим чи недостатньо мотивованим. Ось чому такий компонент зазнає й інших змін – за правилом народної етимології, коли на основі випадкової формальної подібності з іншою одиницею, знайомішою мовцеві, помилково приписується мотивація, аналогічна цій останній. Ось контекст П. Куліша із праці “Записки о Южной Руси” (про Україну): “А де тепер живе Головачевський, то звався Грецький Куток. Було як Збираються на грець, чи то, бач, навкулачки, то зійдуться на той куток самі старі та й розкладають раду, як зайти, чи з того, чи з того боку…” . Тут наявна “прив’язка” до місцевого топоніма (“Грецький Куток – грець”), хоч так само легко польське з походження й тому немотивоване грець може асоціюватися з на Грецця “для чого”.
Під втраченою внутрішньою формою ФО розуміють такі їх ознаки номінації, які з тих чи інших причин уже не усвідомлюються мовним загалом, оскільки “перервався ланцюг”, що єднав вільний прототип і фразеологічне словосполучення, “спосіб поєднання думки і звука в слові” (О. Потебня), затемнився образ, створений, за В. Жуковим, “взаємодією вільного словосполучення з переосмисленим на його основі фразеологізмом”. Інколи усталений уже зворот “припасовують” до якогось вузького факту й омислюють як його наслідок. Вислів (стояти) як укопаний тільки випадково збігся зі словами документа “Уложення й Указ царя Олексія Михайловича” (1663) – за вбивство чоловіка жінку закопували в землю стоячи до самої голови, тоді як це звичайний еліпсис (Як укопаний – як укопаний у землю ).
Підсумовуючи сказане, можна зробити деякі висновки.
Внутрішня форма вторинної мовної одиниці постає як результат взаємодії словосполучення – прототипу й метафоризованої похідної одиниці – фразеологізму; мотивувальної вербальної бази мотивуючого словокомплексу й мотивованого фразеологізму; дериваційної бази (матеріал мови чи мовлення, який підлягає матеріалізації) і нового фразеологічного словосполучення. Важливо також знати ситуацію, що спричинила образ, виявити вихідну модель, тобто реконструювати вихідне вільне словосполучення з прямим значенням компонентів, які й формують образ ФО, стають матеріальним вираженням її внутрішньої форми. Ширше – ВФ фразеологізмів як елемент їх значення з’ясовується (встановлюється) тільки на тлі матеріальної та духовної культури етносу. Звідси й зростаюча увага до лінгвістичного статусу компонентів ФО, ідеографічного групування фразеологічного фонду.
4. Лінгвістичний статус компонента ФО. Актуальне й на сьогодні питання – чим є компонент ФО? Словом чи десемантизованим словом? Десемантизованим елементом – компонентом ФО чи складовою певного “хімічного поєднання”? Зазначимо, що “слівність” виділених компонентів фразеологічних словосполучень (Малиновий дзвін, брати до уваги) чи прислів’їв (Останню сорочку зніме та оддасть, совість гризе без зубів) або багатьох крилатих виразів (У всякого своя доля, коні не винні), тобто розгорнутих синтаксично й розчленованих семантично висловлювань, що передають самостійне судження і які базуються на семантичній спеціалізації їх загального змісту, а іноді й на образному переосмисленні компонентів, – поза всяким сумнівом. Предметом дискусій є статус компонентів ідіоматичних висловів. Прихильники вузького розуміння обсягу фразеології, як уже зазначалося, обстоюють погляд на десемантизацію слів у фразеологічному звороті, їх “розчинення”, на втрату словами індивідуального значення й категоріальних ознак.
Проте й серед них практично ніхто не заперечує генетичного зв’язку між вільним і омонімічним фразеологічним словокомплексом. Так, В. Жуков (а слідом і Л. Скрипник) виділяє у ФО смисловий центр – такий повнозначний компонент, який виконує в складі фразеологізму смислоутворювальну функцію. Його наявність викликана нерівномірністю фразеологізації, тобто різним ступенем деактуалізації компонентів. У ФО на живу (скору) руку, білі мухи (про сніг) смисловими центрами є слова живий, скорий, білий, які відповідно співвідносяться із системою їх значень у вільному вживанні (В. Жуков). Так само порівняно прозоро співвідноситься ФО Мороз хапає за плечі з холодом (мороз), А на високих нотах – з підвищеним тоном розмови (Високий). Семантичний центр, правда, часом важко визначити у зрощеннях, однотипно-сконструйованих одиницях (Душею й тілом), організованих за типом повтору однокореневих слів (Зуб за зуб), у компаративних зворотах з кількома повнозначними словами (Як сніг на голову), каламбурних структурах (Сьома вода на киселі) . Проте плідні ідеї В. Жукова і Л. Скрипник про семантичний центр ФО варто враховувати гіри аналізі семантичної структури ФО, внутрішньої форми, у фразеотворенні, при визначенні культурно-національної специфіки ФО, напрямів індивідуально-авторських змін, взагалі при аналізі змісту й форми ФО. Відоме твердження О. Райхштейна (на базі німецької фразеології) про діапазон утрати словесних якостей – від нуля до повної десемантизації – необхідно завжди мати на увазі.
Показові семантичні зв’язки між компонентами ФО, які експліцитно виражають, наприклад, антонімію й поза межами ФО (Легкий хліб – тяжкий хліб, діставати відсіч – давати відсіч). Прикметні й узуальні та мовленнєві варіанти фразеологізмів – лексичні: надягати (надівати) личину, тематичні: за плечима (за спиною) не носити (що); варіанти, що постали на основі метонімічного співвідношення: обертати очі (погляд) (до чого, на кого), тобто названі зв’язки виникають не хаотично, а запрограмовані компонентами ФО, які утворюють ці зв’язки й у вільному вжитку. Компоненти ФО можуть згортатися до слова, формувати деривати – слова, які “намагнічуються” цілісним значенням фразеологізму (Бити байдики – байдикувати), що свідчить не тільки про функціонально-семантичну близькість слова і ФО, а й про різний ступінь семантичного “виокремлення”, про ступінь збереження ними словесних ознак – від прямого значення до повного семантичного переосмислення.
Компоненти ФО, отже, різною мірою втрачають свої словесні властивості (автономність лексичного значення, предметну співвіднесеність, можливість поєднуватися ї іншими мовними одиницями), проте не перестають бути словами. Відсутність у компонента ФО певної риси слова (деяких сем, певних комбінацій сем як наслідок їх транспозиції, властивих лексемі вільного вжитку) не може бути підставою для позбавлення його статусу слова. Подібні “словесні ознаки” характеризують далеко не кожне слово. Досить зіставити, наприклад, такі лексичні одиниці, Як але, в, гей, можливо, віл, Василь, щоб переконатися, наскільки різні набори “словесних властивостей” у кожної з одиниць, проте всі вони мають статус слова. Однак і без особливих коментарів цілком очевидно, що роль повнозначних у вільному вжитку компонентів у формуванні семантики ФО на зразок на Носі “скоро, незабаром”, ні Аза “абсолютно нічого” і т. ін. значно вагоміша, ніж службових лексем.
Прихильники погляду про повну втрату слівності компонентами підходять до питання формування семантики ФО з позиції синхронії. Проте, визнаючи важливість синхронного вивчення, треба погодитися зі словами Б. Ларіна, що лише діахронічний підхід дасть змогу “установлювати шкалу знебарвлення, розмивання значень слів – компонентів в ідіомах” . З цього погляду виділяється декілька функцій компонентів у формуванні семантики фразеологічних одиниць, зокрема енциклопедична (культурно-інформативна) (Плаває як риба, як Мамай пройшов), соціально-інформативна (Здох як собака, бити як Сидорову козу), дейктична (Ні пава ні ворона, від Понтія до Пілата), експресивна (Свиня свинею, єгипетський полон), образно-експресивна (пор. компоненти фразеологічних каламбурів – На риб’ячому хутрі) .
Розглянемо детальніше першу і другу функції.
5. Енциклопедичну інформацію несуть, зокрема, численні анімалізми. Усебічний аналіз компонентів-зоонімів одного з авторів цього посібника показав, що спостереження над поведінкою тварин відклалися в численних фразеосемантичних групах зоофразеологізмів (ЗФ): 1) ЗФ зі значенням якісної характеристики, які передають: а) загальну характеристику особи (Покірливе телятко); б) вікову характеристику й досвід (Старий вовк); в) фізичну силу (Сильний як віл); 2) ЗФ зі значенням фізичного й психічного стану людини (І вола з’їв би, мурашки забігали по спині); 3) ЗФ зі значенням поведінки чи реакції особи (Тримати вухо гостро, закусити вудила); 4) ЗФ зі значенням зовнішнього вигляду, портретної характеристики особи (Товстийяк слон, лоб – хоч кошенят бий); 5) ЗФ зі значенням дій, занять особи (Звивати гніздо, забивати морського козла); 6) ЗФ зі значенням обставинної характеристики дії (Липнути як бджоли до меду, набратися як лин мулу); 7) ЗФ зі значенням якісної характеристики предмета (Хоч на собаку вилий, хатка на курячій ніжці); 8) ЗФ зі значенням кількісної характеристики (міри) предметів чи квантитативних характеристик, пов’язаних з особою: а) “дуже багато” – Кури не клюють (про гроші); б) “дуже мало” – Як кіт наплакав, Старій жабі по коліна; 9) ЗФ зі значенням часу (До третіх півнів); 10 ЗФ зі значенням сприйняття відстані в просторі, місця або напряму дії (Де козам роги правлять, куди ворон кісток не заносить); 11) ЗФ із значенням побажань (Ні пуху ні пера, бодай тебе рак урачив!); 12) ЗФ як образні перифрази назв предметів, істот (осіб) (Козяча ніжка “цигарка – самокрутка”, Вовки моря “акули”, діал., ірон. Рисак з-під квочки “хвастун”) . Компоненти зоофразеологізмів часто символічні, культурологічно-насичені, а діапазон їхніх актуалізованих сем надзвичайно широкий. Як результат – високий коефіцієнт збереження “слівних” особливостей компонентів-зоонімів. Особливо показові з цього погляду фраземи-компаративи.
6. Соціально-інформативну функцію в українських зоофразеологізмах добре засвідчують пейоративні зооніми-символи баран (Стадо баранів “натовп, що сліпо йде за ким-небудь”), вовк (Вовк в овечій шкурі), жаба (Холодна жаба сидить під серцем (у кого)), коза (Сунутися з своїми козами на торг “виявляти небажану цікавість”), козел (Драти козла “погано співати”), лис (Викручуватися лисом (біля кого), Оса (осине гніздо), Осел (ні осел ні баран “щось не зовсім визначене”), Свиня (Метати бісер перед свинями), Собака (З собаками дружити), Сорока (Як сорока на хвості розносить).
Негативно забарвлена практично вся семантична група фразеологізмів зі стрижневими компонентами-зоонімами Гадюка, гадючка, гадина, змія, зміюка: гадюка ссе коло серця (у кого), Підколодна гадюка (Гадина), Гадючку вкинути “зробити капості”, вигріти гадину за пазухою, пригріти змію (зміюку, гадину) на грудях. Відразлива семантична означеність названих компонентів спричинила, наприклад, у гуцульських і бойківських говірках навіть численні евфемізмі! на зразок Тота, вона, довга, довганка, лазюха, паня, поганка, Червак, язя та ін. Деякі з них увійшли й до діалектних ФО: Тота довга, тота під корчом, біда довга, та шо в плитт у сидит; пор. описові звороти, побудовані на заклинанні: Гадина, пек би їй, погане їй імн’а. Виразна екстралінгвістична негація певних семантичних тем взагалі прагне “приховати” їх семантичну конкретність зі всіма конотаціями за евфемізованими описовими зворотами, частина яких фразеологізувалася.
У національній зоофразеології представлені насамперед (і майже виключно) метафори, що базуються на своїх, звичних образах.
Л. Степанова вважає, що компоненти ФО, які виконують енциклопедичну й соціально-інформативну функції, не тільки не втрачають своїх словесних якостей, але й “збагачують систему своїх значень”, повертаючись тією чи іншою стороною в різних фразеоконтекстах. І навпаки, слівність компонентів ФО, які виконують експресивну функцію (діал. Баран безрогий, баран крутолобий. баран лисий “дивна, пришелепувата людина”), мінімальна. їхня функція полягає насамперед у посиленні експресії діалектних фразеологізмів, хоча й семантика опорних слів для мовців актуальна.
Набір ознак “слівності” залежить насамперед від способів і особливостей фразеологізації (пор., наприклад, ФО з так званим “семантичним центром”, про які писали В. Жуков і JT. Скрипник), метафоричного зміщення окремих компонентів, розряду фразеологізмів, див., наприклад, суміщені омоніми на зразок Відмахнутися рукою, Чухати потилицю, у семантиці яких поєднуються назва жесту – міміки й метафоричне значення, від глибини вертикального культурно-національного контексту (Оббивати пороги (у кого, чиї)), етнографічної відзначеності компонентів (максимально мотивовані, наприклад, численні весільні фразеологізми, дефініція яких нерідко включає і пояснення реалії – прототипу, як-от: Рушник (подавати рушники, готувати рушники, ставити на рушник (кого) “одружувати”), Вінець (стати під вінець (з ким) “одружитися”), Коса, хустка (заст. Зав’язати косу (хустку) “одружитися”), Посад (Заводити на посад “весільний обряд: саджати молоду за стіл на почесне місце”).
Таким чином, занурені в комунікативний простір етносу, фразеологізми виявляють своє специфічне, узагальнено-цілісне стійке фразеологічне значення, відмінне від лексичного за багатьма параметрами. Як продукт вторинного семіозису, коли готове словосполучення (переважно) використовується для позначення іншого змісту, ФО засвідчують транспозицію сем у лексемах-компонентах, вирізняються ускладненою семантичною структурою і домінантою в ній конотативного компонента, способом представлення внутрішньої форми, енциклопедичністю інформації й негацією переважної більшості фразем.
Окремі моменти, які виявляються внаслідок порівняння ФО і слова, фразеологічного й лексичного значення, детально розглянуті в наступному розділі.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...