Індивідуально-авторське використання фразеологізмів (лексичні видозміни)

Розділ 10

ДИНАМІКА УКРАЇНСЬКИХ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ

§ 31. Індивідуально-авторське використання фразеологізмів (лексичні видозміни)

Дослідження широких трансформаційних потенцій ФО, безперервного оновлення їх компонентного складу, форми і структури як внаслідок історичних змін, під впливом мовної системи й дії екстралінгвістичних факторів, так і під пером майстрів слова відповідно до сюжетної лінії, розуміння стійкості (постійності) компонентного складу й структури ФО як діалектичної єдності константного (інваріантного) і змінного

(варіантного) прийшли на зміну твердженню про незмінність фразеологічних висловів.

Літературний критик М. Жажоян у замальовці “Остання семіотика” (1998), маючи на увазі різні відхилення фразеологізмів від канону, значуще висловився, що справжня поезія – це завжди смертельний поєдинок з фразеологією. Класифікація прийомів стилістичного використання ФО становить певну трудність, тому що самі прийоми не виступають ізольовано, а накладаються один на одного, збігаються окремими ланками й характеризуються синкретичністю. А. Мелерович та В. Мокієнко уклали навіть спеціальний словник “Фразеологизмы в русской

речи” (1997) на 867 сторінок, у якому визначаються й аналізуються десятки прийомів авторського використання ФО.

Найуживаніші різновиди трансформації ФО можна поділити на три основні групи: 1) прийоми, пов’язані зі зміною форми компонентів або компонентного складу ФО. Наприклад, канонічна ФО уБивати / убити двох зайців трансформована в повісті В. Чапленка згідно з авторським задумом: “Деякі з них зуміли втекти ще з дороги, розраховуючи аж На трьох зайців” (“Півтора людського”). Див. в А. Крижанівського: “Старий газетно-спортий зубр розплющив очі”; користі з нас, Як з козла кефіру. Помітні “вклинювання” слів – означень у І. Нечуя-Левицького: Лисий як макогін – Лисий як облизаний макогін, здоровий як кабан – Здоровий як годований кабан, зелений як трава – Зелений як трава в степу, 2) прийоми, пов’язані з контекстним обігруванням ФО чи їх окремих компонентів. Наприклад, у Б. Олійника: “Ти стаєш самим собою… або у нас іще кажуть: стоїш V чому мати народила (Навіть тоді коли ти народивсь у сорочці)” (“Білий вірш на сірому…”); “Істинно люди: живемо не хлібом єдиним. Істинно так… Коли маємо хліб на столі” (“Хлібові”). Часом такі стилістичні зіставлення тісно поєднуються з іншими способами трансформацій, як-от у контекстах А. Крижанівського: правила доброго моветону, підбадьорював знесиленого боксера: “Вище голову!”; думки інколи Приходили в його голову І з жахом розбігалися; На короткій позі рука руку миє Тощо; 3) прийоми, пов’язані з використанням загального образу ФО. Наприклад, у Б. Олійника: “З усіх надбань людського досвіду Одне, стабільної ваги, Не підлягає змінам досвітків І Примхам лівої ноги” (Б. Олійник), пор. канонічне Встати на ліву ногу ; “Ворскла півколом, Неначе блакитна підкова, Друзям на щастя дзвенить Біля древніх воріт” (“Ода на честь 800-ліття Полтави”), пор. Підкова на щастя. В. О. Кобилянської: “Він, може, має і правду, І цісареві треба дати, що йому, як кажуть, належиться!” (“Земля”) – на тлі утримуваного в пам’яті Богові – богове, а кесарю – кесареве.

Поєднання й чергування експресивно видозмінених і стандартних елементів у межах окремих ФО чи в межах коротких відрізків тексту (в мікроконтекстах), зіставлення канонічних і трансформованих ФО, переплетення лінгвістичного (узвичаєно традиційного та видозміненого автором) й екстралінгвістичного – усе це вияви міцного зв’язку ФО зі змістом текстів – спричинює найрізноманітніші ефекти. Далі зосередимо увагу тільки на прийомі лексичних видозмін у ФО, який, проте, відображає цілий комплекс загальних і часткових питань фразеологічної науки.

Інтерпретація прийому, пов’язаного із заміною компонентів у ФО, потребує строгого розрізнення принаймні трьох видів варіантів: індивідуально-авторських, нормативно-узуальних та історичних. Можливість, характер і частота авторських видозмін залежать, по-перше, від структурно-семантичних і стилістичних параметрів ФО (наявності детермінантів, ступеня десемантизації слів – компонентів, структурно-смислової організації ФО, зашифрованого в них образу, внутрішньої форми та ін.), по-друге, від їх жанрової належності та ідейно-художніх авторських настанов і, по-третє, від індивідуальної схильності того чи іншого автора до використання названого прийому.

Мінімальні можливості варіювання, очевидно, у фразеологічних словосполучень (за класифікацією В. Виноградова) Типу брати до уваги, кинути погляд, тому що для фразеологічно-зв’язаних лексем характерна порівняно широка валентність. Проте це не стосується висловів з детермінантами (Набитий, рукопашний, кромішній, потупити, понурити, горобиний тощо), тобто з компонентами, що з високим ступенем вірогідності сигналізують про наступний компонент. Такі ФО звичайно підлягають переробкам. Наприклад: “Єзуїт ви, пан – отче, єзуїт і Набитий… неук…” (М. Стельмах); “Ярим, віщим огнем в Горобину югу Освітило слова до єства, до ядра” (Б. Олійник). Щодо інших розрядів дослідники далеко не одностайні у своїх поглядах на їх трансформаційні можливості. Називаються, зокрема, прислів’я, оскільки їх компоненти поєднані значно слабкіше, ніж у фразеологічних єдностях і фразеологічних зрощеннях (В. Шкляров); фразеологічні єдності й образні стійкі словосполучення – приказки, прислів’я, крилаті слова, причому чим синтетичніші ФО, тим рідше вони підлягають різноманітним змінам, зокрема замінам у лексичному складі (І. Дубинський); крилаті вислови, афоризми, прислів’я, у яких значення всього фразеологізму складається із суми значень його компонентів, дещо затемнених образною семантикою всього виразу (А. Коваль); фразеологічні єдності, що потребують оновлення своєї метафоричності, крилаті вирази, прислів’я і приказки (Г. Павловська).

Названі, як бачимо, чи не всі розряди ФО, що, з одного боку, і відбиває їх трансформаційні потенції, а з іншого – наводить на думку, що вибір їх як об’єктів видозмін значною мірою знаходиться в іншій площині. Індивідуально-авторське варіювання насамперед можливе (і помітне) тільки тому, що ФО властиві відносно окреслені межі нормативної варіантності на певному часовому зрізі: чим виразніше визначений набір перемінних на рівні узусу, тим помітніша навмисна заміна. Найшвидше вона впадає в очі у фраземах з єдино можливим набором компонентів. Наприклад, на тлі звороту Богові – богове, а кесарю – кесареве Всі інші модифікації мовленнєві: Богові – богове, а кайзеру – кайзерове; богові – богове, а пайові – панове (М. Стельмах); Князеві – князеве (П. Загребельний); Заступникові – заступникові, а вам – ваше (М. Білкун); “Кесареві кесареве, теплі чоботи – німакові. Щоб швидше тікав з фронту” (Т. Мигаль); Кесаршине – кесарші (Остап Вишня); ” – Не рубай гіллю. На якій сидиш. Боже – богові, князеві – княже, бояринові – своє, а смердові – смердове” (Р. Федорів).

Однак переважна більшість ФО представлена сукупністю кодифікованих варіантів, а сама норма характеризується динамічністю, що утруднює кваліфікацію того чи іншого варіанта, оскільки ступінь вірогідності твердження про авторську видозміну залежить від чіткого усвідомлення можливих варіантів, визнаних суспільною (літературною) мовною практикою. Фіксація параметрів дозволеного ніби окреслює внутрішню межу норми ФО: Одному Богу (Аллаху) відомо (що), водити на мотузці (на налигачі) (кого), Не давати в образу (в обиду) (кого). Водночас межа варіантності еластична, вирізняється нестійкою рівновагою. Словники, наприклад, фіксують не один, а два різновиди кальки з французької мови Lune de miel, досл. “місяць меду” – Медовий місяць і медові дні. Проте у згоді з загальною спрямованістю у варіюванні деякі джерела подають тільки як “перший місяць подружнього життя” , деякі – ширше: “перший місяць після весілля; початкова пора чого-небудь” , а деякі – ще ширше: 1) початок подружнього життя (та ще й з відтінком “приємний, радісний і т. ін. період у житті кого-небудь”) і 2) період розквіту, найкраща пора чого-небудь. Відповідно варіюється й лексемна оболонка вислову – Медові роки (Я. Галам), Медовий період (О. Гончар). Однак тільки впливом контексту, а не тиском мовної системи пояснюється компонент аксаріпський у складі нормативної ФО авгієві стайні (конюшні): “Аксарінські стайні Академічного театру повинні бути вичищені… якнайрішучіше” (Остап Вишня) (Аксарін – директор театру).

Ведуться пошуки й самих критеріїв нормативності. За Б. Шварцкопфом, нормативним може бути визнаний варіант, запрограмований мовною системою, прийнятий узусом і закріплений (узаконений) літературним уживанням. Близьким до другого й третього є критерій повторюваності (його можна розглядати і як статистичний), сформульований С. Гавриним: варіанти фразем визначаються більшим чи меншим ступенем повторюваності в тій чи іншій сфері загальнонародної мови, індивідуальна зміна перестає бути такою, якщо вона починає вживатися хоча б деякими носіями мови.

Намагаючись точніше диференціювати загальномовні й індивідуально-авторські варіанти, Р. Попов запропонував зважати на ступінь віддаленості лексем у синонімічному ряді: якщо замінюються далекі за значенням лексеми, така зміна в структурі фразеологізму стосується індивідуально-мовленнєвої сфери. Проте насправді заміна семантично віддалених лексем навіть у межах нормативної зони ФО, а часто й лексемами-несинонімами, – річ звичайна: Сон рябої кобили (сірої кішки) розказувати, клепати (тіпати, витіпувати) язиком, поживитися як Сірко паскою (як пес макогоном), жити на всю губу (по-панському, на широку стопу, у розкошах) .

Об’єктивна діагностика понять “нормативний варіант – авторський (оказіональний, індивідуальний, контекстний, мовленнєвий варіант)” може бути полегшена спеціальною картотекою варіантів (принаймні при цьому буде зважено на критерій зразка й статистичний) та до певної міри словниками, особливо авторитетними й найповнішими з них : Голий як бубон (як турецький святий), давати імпульс (поштовх) . Часом помилково думають, що В. Чапленко вдався до індивідуально-авторського варіанта ФО в контексті “Я віссала з молоком матері християнську істину…” . Проте академічний словник подає його серед усталених варіантів: Всмоктувати (всисати, вбирати в себе і т. ін.) / Всмоктати (ввіссати, ввібрати в себе і т. ін.) З молоком матері “засвоювати щось з дитинства” . Однак і словникові фіксації не тотожні щодо повноти подачі варіантів. Наприклад, у низці названих вище лексико – і фразеографічних зібрань знайдемо різновиди До нових віників і до третіх віників. Але вже академічні “Фразеологічний словник української мови” в 2 кн., а також “Словник фразеологізмів української мови” подають чотири варіанти: до нових (Зелених, третіх, сьомих) віників. Крім того, є живе говіркове мовлення із безліччю далеко не зібраних варіантів фразем. На Харківщині (м. Люботин) записане До десятих віників, яке кореспондує з нормативними До третіх віників і до сьомих віників, а в с. Булакове Лозівського р-ну – До сухих віників пам’ятати. До цього можна додати й записані на сході України (східно-слобожанські і східно-степові говірки) До білих віників, до синіх віників, до червоних віників, які кореспондують з варіантом до зелених віників, і навіть До Фенькиних віників (Лисичанськ), які за умови вживання окремими письменниками можуть бути витлумачені як індивідуально-авторські. Однак майстри слова – одночасно й носії певної конкретної говірки, а художній твір не завжди “кодифікує” різновиди ФО. Перебільшення факту авторського фразеотворення або авторської видозміни нерідко призводить до помилкових констатацій історичного характеру, є недооцінкою варіювання як характерної властивості фразеологізму. Треба бути свідомим того, що й будь-який словник, навіть академічний, найповніший, відстає від живого мовного розвитку. Та він і не фіксує численних живомовних варіантів (і не зобов’язаний це робити), а діалектні фразеологічні словники – одиничні. Скажімо, ФСУМ, подаючи варіанти Ні Богу (Богові) свічка, ні чорту (чортові) кочерга (коцюба, ладан, надовбень, угарка, рогачилно і т. ін.) заключним “і т. ін.” вказує на незамкнений ряд взаємозамінних компонентів однієї й тієї самої ФО. Справді, у перекладному словнику сталих виразів знаходимо: Ні Богові свічка, ні чортові шпичка (ладан), з нашого Захарка ні Богу свічка, ні чортові унарка. До цього можна додати: ні Богу свічка, ні чортові огарок (куришка); Ні к Богу свічка, ні к дідьку ожига. У М. Номиса: Ні Богові свічка, ні чортові (лукавому) ладан (ожог, гожуг, головешка, огарок, угарок, кочерга, каганець, дудка, ожуг) з поясненням ожог, ожуг – “держално в кочерзі або в хватках” . Не зважати на говіркові варіанти (а вони, на жаль, ще далеко не зібрані й не систематизовані) – отже, робити не зовсім коректні висновки щодо авторського мовностилістичного новаторства. Можна думати, що замість етнографічної ФО Барвінок заріс буртом “весілля не відбулося” Т. Шевченко використовує модифіковану ФО Барвінок заріс богилою (“І твій Барвіночок хрещатий Заріс богилою, ждучи Тебе не квітчану”). Проте слід при цьому “перебрати” й черкаські різновиди бур’яну-богили, щоб виключити місцевий живомовний варіант. Адже до символічних образів забуття, невдачі, нездійсненних мрій і надій належить низка усталених і неусталених (живомовних, уснопоетичних) реалізацій, коли флоризми поєднуються в словосполучення зі словами Порости, зарости, заростати, завитися Тощо. Варіантність зворотів у мовленні й індивідуально-авторські перетворення фразеологізмів з лінгвістичного погляду нічим не відрізняються. Останні створюються з різною стилістичною метою. Названі різновиди – постійна актуалізація усталеного вживання фразеологізмів. Зазначимо також, що індивідуально-авторські новотвори не слід різко протиставляти нормативним одиницям не тільки тому, що вони значною мірою обумовлені мовною системою, створюються за тією чи іншою структурно-семантичною моделлю, а хоча б і тому, що окремі з них, по-перше, започатковані в живомовній стихії й продовжують у ній постійно продукуватися, по-друге, перебувають на різних етапах (часто близьких) уходження до узусу. З цього погляду думка деяких учених (Л. Вірясова) про те, що породження індивідуально-авторської варіантності “не є системно-обов’язковим”, потребує посутнього уточнення. Між нормативними компонентами й авторськими лексемними субститутами у складі ФО звичайно простежуються системні (парадигматичні, асоціативні) зв’язки, а шляхи авторського варіювання в основному ті самі, що й загальномовного, а саме: синонімічна заміна: Блимнула зірка (чого) (Остап Вишня), пор. Блиснула зірка; антонімічна: З баби – прабаби (А. Головко) На тлі з діда – прадіда; паронімічна: золотушна молодь (А. Речмедін), пор. золота молодь, “Поспіємо ще з козаками на торг” (Т. Шевченко), пор. Поспіємо з козами на торг; метонімічна: Шапка па голові підіймається (Г. Тютюнник); заміна спів одного тематичного ряду: З милим рай і в приземкуватій ліплянці (Я. Стецюк), За словом у пазуху не полізе (Т. Мигаль), Все тече, все забувається (М. Стельмах), десятим коридором начальника Обминає (В. Князюк), “Худющі тільки, худющі ті вовки: Самі кістки та вовна” (Остап Вишня). Проте між нормативно-ареальним варіюванням ФО й авторською трансформацією є певна різниця. У навмисних, авторських видозмінах: 1) трансформація має бути обов’язково поміченою; 2) переважають тематичні, метонімічні та паронімічні видозміни; 3) лексеми – субститути контекстно-обумовлені; 4) можна констатувати значно ширший, вільніший діапазон субститутів. При трансформації важливо лише просигналізувати про відомий варіант, автор може вдаватися практично до будь-яких асоціативних вільностей. Роль спрямовувальних орієнтирів відіграє структурно-семантичний каркас загальновживаного звороту.

Транспозиція сем у семантичній структурі лексеми – компонента сприяє і варіюванню, і авторській заміні компонентів у ФО. Наприклад, з-поміж багатьох сем семантичної структури лексеми слон виділяється диференційна сема “великий” (“великий травоїдний ссавець”), а в лексемі муха – латентна сема “мала”. Редукція інших семантичних множників семантичної структури названих слів у складі ФО полегшує проникнення нових компонентів до її мовної оболонки. Різновиди робити з мухи слона (вола, бугая) – нормативні варіанти ; лемк. з комара зробити сомара (слона, вола) , гал. з Комаря робити вола – діалектні. Усі інші, треба думати, – авторські стилістично обумовлені трансформації: “На отаке пішли диво! З мухи зробили кобилу!” (О. Ковінька); “Гуморист Гіперболюк… зробив з мухи мамонта І подарував його палеонтологічному музеєві” (З журн.); пор. ще біл. “Рак… з Ярша рабіу адразу Кракадзіла” (Е. Валасевіч) (з йори наробив крокодила).

Живомовні варіанти чи індивідуально-авторські трансформації, які реалізують протиставлення “великий – малий”, обумовлюються домінантним фразеотвірним елементом компонента (компонентів). Різні слова характеризуються й неоднаковою фразеозбуджуваністю. Варіювання (авторські трансформації) відбувається звичайно за певним елементом одного й того самого слова. Така регулювальна дія видозмін утруднює визначення статусу варіанта: у деяких випадках ми з певністю не можемо сказати, що перед нами – живомовні звороти чи індивідуально-авторські видозміни, як-от: “Князь ваш, відомо, красноуст, З миші коня зробить І ви повірите” (Р. Федорів); рос. Из блохи делают верблюда ; йол. z muchy jalenia robi (З мухи оленя робить). Історичний підхід тут вступає в очевидну суперечність з оцінкою явища з погляду синхронії, а на можливість індивідуального авторства конкретних системно-варійованих висловів можемо вказати тільки як на припущення.

При індивідуальних видозмінах помітна й смислова, й експресивна перебудова ФО. Замінюючи компоненти, автор ніби дає нове життя відомій, із дещо втраченими художніми характеристиками фразеологічній одиниці, робить її подвійно виразною, оскільки до пов’язаного з цією формулою традиційного загального значення додаються “нові індивідуальні значення, котрі суміщаються в єдиному поетичному образі” . Звичній формулі з пригаслою від частого вживання образністю повертається експресивна підоснова, до деякої міри відчуття окремих складників. Знайоме сполучення, що видається майже штампом, починає звучати із семантико – експресивними нарощеннями, контекстно-актуально. Реалізуючись у конфлікті зі стандартом, авторська експресема оживлює метафору, подає об’єкт відчутно випукло. Замінюючи, наприклад, компонент камінь на компонент каменоломня (“Коли так, то в мене з душі скотилася ціла каменоломня”), П. Загребельний створює не тільки іронічний колорит, а й увиразнює, відтінює це почуття фізичного полегшення.

Між замінюваними й новими компонентами відбувається складна семантико – експресивна й контекстно-стилістична взаємодія, спостерігаються найрізноманітніші форми “кореспонденції””. Субститути або самі сприймаються на фоні пропущених, або економно відтінюють замінювані складники ФО. В обох випадках замінювані компоненти та субститути асоціюють, індукують значення однієї лексеми в іншій, створюючи потрібний художньо-смисловий ефект: “Ми теж були вороними, та, як бачите, з’їздились!” Синекдохічна (кінь – вороний) нестандартність оживлює притерту образність ФО, а сміх, іронія, сатира, сарказм постають як результат реалізації “невиправданого сподівання” (О. Потебня).

Заміна традиційного компонента на оказіональний відповідає в основному таким вимогам: 1) субститут запрограмовується семантико-структурними параметрами ФО (Склав на груди руки – склав на білу манишку руки, Остап Вишня); 2) обидва компоненти – традиційний і авторський – найчастіше слова однієї частини мови (Від голови до п’ят – од лисин до подертих черевиків, П. Панч), пор. ще реалізацію моделі “плакати + грошові одиниці”: Плакатиме чималенька сума грошей (О. Чорногуз), Плакали ті золоті мільйони (Ю. Смолич), Плакали мої по карбованцю в день наміри купити те й оте (А. Дімаров); 3) у ФО з парною, симетричною організацією – зі структурою складних речень, речень з відокремленими зворотами та ін. – варіюється звичайно друга частина (компоненти другої частини): Одна голова добре, а дві – ще гірше (М. Стельмах), Рада душа в рай, та бурлаку не пустять (П. Страшнова); 4) порівняно із замінюваним словом субститут частіше експресивно насичений: Хоч кіл на голові теши – хоч ти йому коляку на голові теши (Б. Грінченко), Як кіт наплакав – як кицька наплакала (В. Бойко), гОмеричний сміх – гомеричний регіт (П. Кононенко) .

Контекст умотивовує введення субститута. Останній як частка контексту конкретизує узагальнене значення ФО, експресивно увиразнює й семантично та художньо актуалізує й загострює. Семантика ФО звужується й тим самим міцніше прив’язується до сюжету. Через те, що компонент – замінник “намагнічений” сюжетом, стилістичний ефект індивідуально-авторської заміни стає зрозумілим часто тільки в межах ширшого відрізку твору, а то й усього твору чи навіть циклу. Заміни здійснюються з метою: 1) розгорнути дію в потрібному напрямку; 2) індивідуалізувати персонаж; 3) увиразнити мовну характеристику; 4) створити колорит гумору чи сатири; 5) відсвіжити традиційний образ; 6) інтимізувати виклад; 7) евфемізувати зображуване тощо.

Лексичні заміни наочно ілюструють положення про подвійну співвіднесеність мовних одиниць – із загальномовною системою й авторським задумом. Видозміни естетизують засоби загальнонародної мови (Ш. Баллі), а сама можливість, напрям і характер індивідуальних варіантів зумовлені внутрішньо-фразеологічними характеристиками нормативних узвичаєних фразеологічних формул і їхнім оточенням (контекстом, дискурсом). У художньому й публіцистичному стилях авторські заміни частіше відбуваються в таких жанрах і композиційних частинах, як гумор, пародія, іронічні контексти, сатира, заголовки. Проте схильність до аналізованого прийому значною мірою індивідуальна.

Отже, хронологічні зрізи загальномовної фразеології, фразеології певних семантико – тематичних груп ілюструють безперервні еволюційні процеси в заміні концептосфер, у їх структурі, семантиці та стилістичному перегрупуванні. Поряд з історичною змінністю фразеологізмам притаманна також гнучкість індивідуально-авторського вживання. Вона спричинена системою художньо-зображувальних засобів автора, сюжетними лініями, сценами тощо. Усі проаналізовані формально-семантичні й стилістичні видозміни виразно висвітлюють перманентні динамічні процеси у сфері української фразеології в мові й мовленні.