Інфляція (від лат. infiatio – роздувати) – процес знецінення грошей у результаті перевищення кількості грошових знаків, що перебувають в обігу, над сумою цін товарів та послуг, тобто недотримання вимог закону грошового обігу. І. зумовлює загальне падіння купівельної спроможності та зниження курсу національної валюти, перерозподіл частки, національного багатства на користь підприємств – монополістів (в т. ч. олігополістів) держави, тіньової економіки та мафіозних структур. Явище І відоме приблизно з IV-(II ст. до н. е., тобто з моменту, коли
грошовим товаром у світі утверджувалося срібло. Причиною знецінення була втрата довіри до монет, в яких при карбуванні закладалося менше металу (порівняно з офіційно встановленою кількістю). В час панування біметалізму (коли золото і срібло були валютними грошима) І. мала місце внаслідок зниження вартості виробництва золота. Але характер її був обмежений. На нижчій стадії розвитку капіталістичного способу виробництва І., виникала лише під час війн та повоєнних розрух. Так, протягом XIX ст. загальне підвищення цін відбулось у перші два десятиріччя під впливом наполеонівських війн та у 50-70-ті pp. – під час Кримської,
франко-прусської та громадянської війни у СІІІА. Після війн ціни знижувалися до передвоєнного рівня. Це було зумовлено пануванням золотого стандарту, при якому паперові гроші вільно обмінювались на золото і не могло бути постійного переповнення каналів грошового обігу. Постійного та загального характеру І. набуває на рубежі XIX-XX ст. Сучасна І. має багатофакторний характер. Основними її причинами є: 1) диспропорції між основними сферами народного господарства (між попитом і пропозицією, доходами і витратами держави тощо) і насамперед глибока деформація між групою „А” і групою „Б”. Якщо у розвинутих країнах Заходу група „А” (виробництво засобів виробництва) становить в середньому 30%, то в Україні в 1993 р. – 73%, а група „Б” (виробництво предметів споживання) – всього 27%; 2) монополістичні тенденції в економіці, які через механізм ціноутворення призводять до необгрунтованого підвищення цін на товари і послуги; 3) надмірні воєнні витрати; 4) зростання дефіциту державного бюджету, однією з вагомих причин якого є непропорційний ріст соціальних витрат (на виплату пенсій, стипендій, допомоги безробітним тощо). Разом з надмірними воєнними витратами це призводить до зростання внутрішнього боргу і випуску в обіг зайвої маси грошей; 5) необгрунтоване підвищення заробітної плати, при якому темпи зростання перевищують темпи росту продуктивності праці; 6) крах золотого стандарту, що зумовлює відсутність обміну банкнот на золото; 7) дотації держави нерентабельним галузям і підприємствам, великий обсяг незавершеного будівництва; 8) надмірна кредитна емісія. У цьому випадку НБУ надає державним підприємствам та Міністерству фінансів кредити, які матеріалізуються у вигляді безготівкових грошей на рахунках підприємств і бюджетних організацій. Згодом безготівкові гроші через виплату заробітної плати, певних видів соціальної допомоги, премій тощо перетворюються на готівкові; 9) наявність маси посередників між виробниками і споживачами, кожен з яких підвищує ціни на товари і послуги. Крім названих внутрішніх причин, існують і зовнішні. До них належать: необгрунтоване встановлення валютного курсу при конвертації валют; швидкий ріст цін на імпортні товари та послуги. Так, протягом лише 1992 р. ціни на нафтопродукти, які закуповує Україна, зросли приблизно у 300 разів. Розрізняють три види І.: 1) повзуча, коли ціни зростають у незначному обсязі (до 5% на рік); 2) галопуюча – коли ціни зростають за рік на 10% і дещо більше; 3)гіперінфляція – коли ціни зростають на 1 -2% щоденно. В Україні в 1993 р. ціни зростали приблизно на 3% щоденно. І. посилює диспропорції в економіці, дезорганізує господарські зв’язки, призводить до кризи державних фінансів, значно активізує спекуляцію та тіньову економіку, корупцію, посилює злочинність, знижує життєвий рівень, знецінює трудові, заощадження населення.
Loading...