Інноваційна політика держави



ІННОВАЦІЙНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

Тема 6. Система державного регулювання і стимулювання інноваційної діяльності

6.2. Інноваційна політика держави

Під інноваційною політикою необхідно розуміти комплекс принципів та заходів щодо планування, розробки, стимулювання, регулювання і контролю процесів інноваційної діяльності у науково-технічній та виробничих сферах.

Тому, основним завданням державних органів є визначення мети інноваційної політики, основних принципів її здійснення, а також механізми реалізації. Вона повинна випливати з

основної мети розвитку народного господарства, суспільства і своїми напрямами діяльності сприяти її здійсненню.

Головною метою державної інноваційної політики є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково – технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго – та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентоздатної продукції.

Основними принципами державної інноваційної політики є:

1) орієнтація на інноваційний шлях розвитку

економіки України;

2) визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку;

3) формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності;

4) створення умов для збереження, розвитку і використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу;

5) забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово – кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності;

6) ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інноваційній діяльності, підтримка підприємництва у науково – виробничій сфері;

7) здійснення заходів на підтримку міжнародної науково – технологічної кооперації, трансферу технологій, захисту вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її просування на зовнішній ринок;

8) фінансова підтримка, здійснення сприятливої кредитної, податкової і митної політики у сфері інноваційної діяльності;

9) сприяння розвиткові інноваційної інфраструктури;

10) інформаційне забезпечення суб’єктів інноваційної діяльності;

11) підготовка кадрів у сфері інноваційної діяльності.

Макроекономічне регулювання інноваційної діяльності.

Світова практика засвідчила, що найефективнішим механізмом стимулювання технологічних змін є ринкове конкурентне середовище, куди держава втручається тільки для того, щоб захистити власні інтереси держави (потреби національної безпеки), а також щоб захистити та підтримати тих суб’єктів ринку, які беруть на себе тягар інноваційної ініціативи.

За умов чистої ринкової економіки, коли держава зовсім не здійснює регулювання інноваційної сфери деякі галузі, підприємства та сфери економіки, де господарювання неефективне або непривабливе (невигідне) для приватного капіталу, функціонувати та розвиватися не будуть. До цих сфер економіки відносять соціальну інфраструктуру, фундаментальність науки, наукомісткість технології з тривалим терміном окупності. Без функціонування та розвитку фундаментальних наук не зможе виникати а ні нова ідея, а ні нове технологічне рішення. Таким чином вільна конкуренція взагалі не стимулює інноваційну діяльність у зв’язку з великим ризиком фінансування інноваційних процесів та упровадження нової продукції.

За умов командно-адміністративної системи управління економікою регулювання всіх сфер здійснювалось державою. Але така система себе не виправдала, тому що держава вкладала кошти в більшості випадків не з економічних причин, а політичних. З цих причин в колишньому СРСР не було приділено достатньої уваги таким науковим напрямкам як кібернетика, генетика та ін. Крім того, була відсутня можливість самостійної дії інноваторів-підприємців.

Планові централізовані методи управління інноваційною діяльністю призводить до повної ізольованості фундаментальних і прикладних досліджень, і як наслідок цього до слабкої дифузії інноваційних технологій; до пріоритетного розвитку інновацій у ВПК і обмежене їх використання в цивільній економіці.

Інноваційна політика держави4.

Головні цілі національної інноваційної політики – формування інноваційної моделі розвитку з відповідними організаційними структурами управління; формування структури потреб в інноваціях і визначення шляхів їх задоволення; досягнення економічного зростання.

Інноваційна модель розвитку держави формується на концепції інноваційної політики, яка забезпечує пріоритет інновацій, підвищує інноваційну активність підприємств, прискорює НТП, зменшує розрив у рівнях економічного і соціального розвитку між країнами та регіонами.

Формування в країні інноваційної політики дає змогу визначити ефективність інноваційних планів для галузей і фірм у разі зміни концепції на конкретному товарному ринку; соціально-економічні наслідки реалізації стратегічних інноваційних планів, програм, проектів.

Важлива роль держави в інноваційній моделі розвитку полягає у розробці та реалізації системи державного стимулювання й підтримки нововведень. Стосовно України головними елементами цієї системи можуть бути:

– правова база, на яку повинна спиратися інноваційна діяльність;

– законодавча фіксація частки (не менш як 5%) національного доходу, яку спрямовують на інноваційну діяльність;

– податкові стимули (пільги) для фізичних і юридичних осіб, які займаються інноваційною діяльністю;

– державна політика прискореної амортизації;

– державні гарантії в інвестиційних кредитах, що їх надають малому інноваційному підприємству; стимулювання спеціалізованих інститутів, надання пільгових позик підприємцям-новаторам, звільнення від оподаткування коштів, які спрямовуються у фонд кредитів малому інноваційному підприємництву;

– створення інноваційних фондів і сприяння організації та діяльності комерційних інноваційних банків;

– заохочення системи пільгового страхування ризиків інноваційного підприємства;

– гарантування вченим-інноваторам належної зарплатні, робочого місця та умов праці, житла, пенсійного забезпечення;

– підготовка фахівців із менеджменту і маркетингу інновацій; пріоритетне ресурсне забезпечення інновацій у разі дефіциту ресурсів;

– стимулювання інноваційно-підприємницької діяльності вищих закладів освіти України та економічної зацікавленості вчених в інноваціях;

– прискорення процесу використання технологій подвійного призначення (військового і цивільного).

Інноваційна політика держави грунтується на певній інноваційній стратегії. Російські вчені В. Фрідлянов, Р. Некрасов, С. Остапюк виділяють три стратегічні моделі інноваційної політики.5

1. Модель стратегії “перенесення ” полягає у використанні наявного зарубіжного науково-технічного потенціалу в економіці власної країни через закупівлю ліцензій на високоефективні технології для освоєння виробництва продукції нових поколінь, що користується попитом за кордоном.

2. Модель стратегії “запозичення “передбачає освоєння випуску наукомісткої продукції, яку виробляли раніше в індустріально розвинутих країнах, на основі використання дешевої робочої сили та частини науково-технічного потенціалу власної країни.

3. Модель стратегії “нарощування” полягає в тому, що з використанням власного науково-технічного потенціалу, залученням іноземних учених, об’єднанням результатів фундаментальної і прикладної науки можна створювати нові продукти і технології, які використовуються на виробництві та в соціальній сфері.

Держава в інноваційній моделі розвитку забезпечує функціонування тих галузей, підприємств і сфер економіки, де господарювання на приватних принципах “неможливе, неефективне або непривабливе (невигідне) для приватного капіталу”5 (виробнича та соціальна інфраструктура, депресивні галузі та наукомісткі технології із тривалим терміном окупності та обігу капіталу тощо). Для розв’язання цих завдань використовують такий інструмент державного регулювання, як державне інноваційне підприємництво.

4 Крупка М. І. Фінансові інструменти державного регулювання та підтримки інноваційної сфери.// Фінанси України. – 2001. – № 4. – с. 78


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Іменники 1 відміни.
Ви зараз читаєте: Інноваційна політика держави