КЛАС ПТАХИ (AVES) – ХРЕБЕТНІ ІЗ ЗАРОДКОВИМИ ОБОЛОНКАМИ (АМНІОТИ) (AMNIOTA) – ПІДЦАРСТВО БАГАТОКЛІТИННІ (METAZOA)

Довідник з біології

ТВАРИНИ

ЦАРСТВО ТВАРИНИ

ПІДЦАРСТВО БАГАТОКЛІТИННІ (METAZOA)

ХРЕБЕТНІ ІЗ ЗАРОДКОВИМИ ОБОЛОНКАМИ (АМНІОТИ) (AMNIOTA)

КЛАС ПТАХИ (AVES)

Птахи – спеціалізований клас високоорганізованих тепло­кровних (гомойтермних) хребетних, які пристосувалися до польо­ту. їхні передні кінцівки перетворилися на крила, що дало їм мо­жливість освоїти повітряне середовище, не втративши можливос­ті пересуватися по твердому субстрату або лазити. Ряд великих змін у будові разом із безліччю часткових пристосувань дозволили птахам

широко розселитися й утворити численні форми. На Землі в сучасній фауні налічується близько 9 тис. видів птахів, об’єдна­них в 35-40 рядів, тобто це найчисленніший клас серед наземних хребетних.

Основні ароморфози класу: повне розділення артеріальної та венозної крові, чотирикамерне серце; наявність довершеної тер­морегуляції.

Морфофізіологічна характеристика класу. Тіло у птахів округле, голова невелика. Шия, як правило, довга й рухлива Птахи вкриті пір’ям, яке надає тілу обтічної форми. Розміри птахів дуже різноманітні. Найдрібніші (колібрі) мають масу тіла 1,6-2 г., лебеді, грифи досягають 14-16 кг. У нелітаючих

птахів маса тіла більше: у пінгвінів – до 40 кг, у страусів – до 80-90 кг. Вимерлі епіорніси мали масу 300-400 кг.

Шкіра птахів тонка, суха, майже позбавлена залоз. Єдина шкірна залоза – куприкова (надхвоста) (glandula uropygii), роз­ташована над коренем хвоста. Парна, складається з безлічі раді­ально розташованих залозних трубочок, протоки яких, часто зли­ваючись в резервуар, об’єднуються в кінцеві вивідні протоки (як правило, два, у деяких видів один), що відкриваються на поверх­ню шкіри над останніми хвостовими хребцями в особливі сосоч­ки. її жироподібний секрет служить для змазування пір’я, що сприяє збереженню його еластичності й підвищує водовідштовху­вальні властивості оперення. Куприкова залоза добре розвинена у водоплавних птахів і відсутня у птахів, що мешкають у посушли­вих умовах (страуси, дрохви). Епідерміс утворює численні похід­ні. Щелепи птахів вкриті роговою речовиною (дзьоб), пальці, іно­ді гомілка задніх кінцівок – роговими лусками. На пальцях є рогові кігті.

Тіло вкрито пір’ям (pennae) – роговими утвореннями шкіри птахів, які є філогенетичними похідними лусок рептилій. В кон­турному оперенні розрізняють контурні, ниткоподібні, пухові пера, пух і щетинки. Контурні пера (махові, рульові й покривні) утворені стрижнем і опахалом. Частина стрижня, що міститься в шкірі, називається колодочкою, або пеньком. Між цією частиною і опахалом голий стрижень називають стовбуром, або очином. Найкрупніші махові пера утворюють пружну, щільну й рухому несучу поверхню крила. Довгі та міцні рульові пера утворюють хвіст і служать для поворотів у польоті й збільшення несучої по­верхні, у птахів, що лазять (дятли, пищухи тощо), – також для опори. У деяких пінгвінів, страусів і норців рульові пера недороз­винені. Покривні пера покривають тулуб (у більшості птахів не суцільно, а окремими ділянками – птериліями), а також значну частину крил. Під контурними перами лежать ниткоподібні й пухові пера з тонким стрижнем і м’якими борідками, що не зчіплюються. Ниткоподібні пера сприймають рух повітряних потоків. Пух не утворює опахала й відрізняється від пухових пер різко укороченим стрижнем. Щільно налягаючи одне на одне пухові пера добре зберігають тепло. В куточках рота у більшості птахів розташована щетина – стрижні пер, позбавлені борідок; виконують дотикову функцію, а у деяких птахів, що ловлять на льоту дрібну здобич (дрімлюги, ластівки, стрижі), збільшують порож­нину для захоплення здобичі. Старі пера скидаються під час ли­няння.

Здібність до польоту (у пінгвінів, страусів і деяких інших во­на повторно втрачена) разом зі здібністю до інших локомоцій (хо­дьба, біг, плавання, пірнання) визначила специфічну будову опо­рно-м’язової системи птахів. З появою крил у птахів перебудува­лися скелет і м’язи передніх кінцівок і плечового пояса. Хребет складається з п’яти відділів, але рухливість зберігає тільки шия. Грудні хребці зростаються між собою і з крижем. Грудна клітина утворена рухливими ребрами і грудиною. У більшості сучасних птахів грудина має кістковий кіль, до якого справа і зліва прикрі­плені м’язи, що приводять у рух крила.

Нелітаючі птахи (страуси та деякі інші) не мають кіля. У нелітаючих пінгвінів кіль розвинений сильно, оскільки передні кі­нцівки в них виконують велику роботу при пірнанні. Поперекові хребці повністю зростаються між собою, з клубовими кістками і з крижовими хребцями. Частина хвостових хребців також зроста­ється з крижем. У результаті утворюються так звані складні кри­жі, що складаються з великого числа хребців і мають важливе значення для пристосування у зв’язку з опорою тіла тільки на задні кінцівки. Череп птахів за схемою будови дуже близький до черепа рептилій. Відмінність полягає головним чином у тому, що кістки черепа дуже тонкі, рано зростаються. Дуже великий об’єм мозкової коробки й очноямкові западини, що пов’язано з розвит­ком головного мозку й дуже великими очними яблуками. Нагада­ємо, що передні кінцівки і їх пояс сильно змінені у зв’язку з при­стосуванням до польоту. Відзначимо тільки, що ліва та права ключиці зростаються між собою, що додає поясу особливої пруж­ності. Зап’ясток і п’ясть перетворилися на складну п’ястково-зап’ястну кістку, з пальців зберігаються тільки три. Задні кінцівки складаються із стегна, гомілки, утвореної зрощеними гомілковими кістками, цівки й чотирьох пальців. Цівка (tarso-metatarsus) хара­ктерна тільки для птахів і виникає в результаті зрощення нижніх кісток заплесна та кісток плесна й у дорослих птахів представляє єдину кістку. Цівка – результат пристосування до ходіння пере­важно на задніх кінцівках. У самців деяких курячих на задній сто­роні цівки є шпора. В цілому скелет птахів дуже міцний, легкий, кістки містять порожнини, заповнені повітрям.

М’язова система птахів більш диференційована, ніж у реп­тилій, і має низку особливостей. Великі м’язи, що приводять в рух кінцівки, розташовуються на тулубі, а до кінцівок йдуть су­хожилки. Основна маса мускулатури зосереджена на грудях, де знаходяться м’язи, що приводять у рух крила. Досконалість опорно-рухового апарату птахів дозволяє їм переміщатися в повітрі з великою швидкістю й долати величезні відстані. Під час міграції сіра ворона летить зі швидкістю 50 км/год., качки – 70-100, гусаки – 90-100 км/год. З великою швидкістю можуть переміщатися нелітаючі птахи. Наприклад, у страусів вона досягає 50 км/год.

Інтенсивна й різноманітна рухова активність птахів пов’яза­на з великою витратою енергії. Будова та функціонування травної системи забезпечує швидке перетравлення їжі та виведення невикористаних залишків назовні. Функцію захоплення та утри­мання харчових об’єктів виконує дзьоб (rostrum) – рогові чохли (рамфотеки), покривають верхню та нижню беззубі щелепи. Фор­ма дзьоба дуже мінлива й прямо залежить від характеру їжі та способів її отримання. У ротовій порожнині їжа змочується сли­ною. Довгий стравохід утворює розширення – воло (ingluvies), що служить для накопичення, зберігання, а іноді й попередньої хімі­чної переробки їжі (рис. 80). Воло птахів лежить над ключицею і звичайно має великі залози. Перистальтичні рухи вола забезпе­чують надходження їжі в шлунок, її відригування при вигодову­ванні пташенят або видаленні неперетравлених залишків. У голу­бів з 8-го дня насиджування клітини епітелію вола піддаються жировому переродженню, відторгаються і разом з секретом залоз вола утворюють білу сирну речовину (“пташине (волове) молоко”) для вигодовування пташенят. Рябки, які населяють пустелю, пе­реносять у волі воду для пташенят. Воло розвинене у птахів, які насилу здобувають собі їжу, проте знаходять її в значній кількості (хижаки) або у птахів з відносно повільним травленням (деякі зерноїдні). Шлунок складається з двох відділів – залозистого й мускульного. Товстостінний мускульний шлунок вистелений щільною кутикулою. Завдяки рухам стінок шлунку й проковту­ваних птахами камінчиків їжа перетирається. Перетирання їжі й висока активність ферментів забезпечує високу швидкість трав­лення. Наприклад, у домового горобця зерно перетравлюється за 3-4 год., жуки – за 1 год., гусениці – за 15 хв. Тонка кишка від­носно довга, вона в 8-12 разів перевищує довжину тіла. Задній відділ кишечнику короткий, пряма кишка відсутня, що розгля­дається як пристосування до полегшення тіла. Живлення птахів надзвичайно різноманітне. Вони поїдають величезну кількість комах: наприклад, горихвістка за літо з’їдає до 1 млн. комах, корольок протягом року – до 4 млн. Багато шкідників лісу знищу­ють дятли. Птахи споживають також велику кількість сарани, гусениць, шкідників сільського господарства. Більшість видів поїдають насіння смітних рослин. Денні хижаки, а також ворони, сороки, чайки, чаплі й інші активно ловлять ховрашків, полівок, мишей. Багато видів живляться рибою. Ненажерливість птахів пояснюється великими витратами енергії під час польоту. Дрібні птахи змушені споживати за добу кількість їжі, яка становить 50-80% від маси їх тіла, великі – 15-40 % .

Органи дихання птахів дуже своєрідні й складаються з легень і повітряних мішків. Повітряні мішки розташовуються між вну­трішніми органами, м’язами і заходять всередину порожнистих кісток. Бронхи, увійшовши до легенів, гілкуються. Деякі з них пронизують легені наскрізь і впадають у повітряні мішки. При вдиху частина повітря надходить в легені, а частина прямує в по­вітряні мішки. Під час видиху повітря з повітряних мішків по­ступає в легені, де відбувається газообмін. Таким чином, наси­чення крові киснем здійснюється як при вдиху, так і при видиху. Це явище отримало назву подвійного дихання. Повітряні мішки мають й інші функції. Під час польоту при посиленій роботі вони оберігають організм від перегрівання.

У будові кровоносної системи птахів відбулася велика зміна, що дозволила різко підвищити рівень життєдіяльності й послу­жила анатомічною основою їх теплокровності. Ця зміна полягає в повному розділенні артеріального й венозного кровотоків завдяки появі повної перегородки між лівою та правою половинами шлу­ночка і втраті однієї з дуг аорти. З лівого шлуночка відходить єдина дуга аорти – права, що забезпечує тіло птахів максимально насиченою киснем кров’ю. Високому рівню життєдіяльності пта­хів відповідає інтенсивна робота чотирикамерного серця. Так, у голуба у спокої частота серцебиття дорівнює в середньому 165 уда­рів за хвилину, а в польоті – 550.

Органи виділення – нирки. Як і у плазунів, кінцевий продукт білкового обміну – сечова кислота. Втрати води при сече-виведенні невеликі. Тому потреби птахів у воді обмежені. Більшість видів зовсім не п’ють води (більшість хижих птахів, деякі горобині).

Птахи – різностатеві яйцеродні тварини. У самців є парні сім’яники, у самок – один (лівий) яєчник і лівий яйцепровід, який відкривається в клоаку. Запліднення внутрішнє. Яйцеклі­тина містить велику кількість жовтка. При проходженні яйце­клітини по яйцепроводу вона оточується оболонками, з яких біл­кова містить запаси води й оберігає жовток від поштовхів, а підшкаралупна захищає яйце від механічних пошкоджень. Крім того, під час розвитку ембріона солі кальцію зі шкаралупи витра­чаються на побудову скелета. Один з виявів турботи про потом­ство у птахів – насиджування яєць. Птахи відкладають яйця не просто в зовнішнє середовище, а в спеціально побудовані гнізда, де яйця розвиваються у відносно постійних умовах, які створюються тілом батьків. Майже всі птахи проявляють турботу про потомство ще якийсь час після вилуплення пташенят. Все це зумовлює високий ступінь виживання потомства, і яйцекладність птахів за кінцевим ефектом не поступається живородінню ссавців.

Рис. 80. Внутрішні органи голуба: 1 – серце; 2 – воло; З – стравохід; 4 – тонка кишка; 5 – печінка; 6 – сім’яники; 7 – дванадцятипала кишка; 8 – підшлункова залоза; 9 – клоака; 10 – сім’япровід; 11- сечопровід; 12 – нирки; 13 – мускульний шлунок; 14 – залозистий шлунок; 15 – легені; 16 – трахея.

За ступенем зрілості пташенят у момент вилуплення розріз­няють птахів виводкових і гніздових. У виводкових пташенята викльовуються зрячими, вкритими пухом, здатними ходити й самостійно скльовувати корм. Сюди відносяться види, що меш­кають переважно на землі або на воді: страусині, курячі, гусячі, дрохви. У гніздових пташенята голі, часто незрячі, безпорадні. Вони довго залишаються в гнізді й вигодовуються батьками (горобині, дятли, стрижі, голуби, зимородки).

Для птахів характерна складна поведінка. Вони утворюють стійкі сімейні пари, в яких функції самця та самки істотно різні, збирають запаси на зиму, здійснюють тривалі міграції. Птахи активно охороняють свої ділянки кубел, у них складний шлюб­ний ритуал, вони здатні змінювати свою поведінку відповідно до змін навколишнього середовища, набуваючи індивідуального до­свіду. Всі ці риси зумовлені розвитком центральної нервової сис­теми птахів. Розміри головного мозку збільшуються. Якщо у реп­тилій маса головного мозку дорівнює масі спинного мозку, то у птахів вона завжди більше в 1,5-2,5 рази. Це залежить в першу чергу від розвитку півкуль переднього мозку, які разом з середнім мозком забезпечують складні форми поведінки. Принципово ва­жливо, що надбання індивідуального досвіду шляхом вироблення умовних рефлексів полегшує пристосування до змінного середо­вища шляхом доцільної поведінки (при появі нових кормів, нових ворогів). Здібність до навчання дозволяє розповсюдити надбаний досвід серед потомства або серед зграї, внаслідок чого виживання збільшується. Особливістю мозку птахів є також великі розміри мозочка, що пов’язано зі складними рухами під час польоту. Ню­хові частки у птахів невеликі. Це вказує на незначну роль нюху в їх життєдіяльності.

Основні органи чуття – зір і слух. Орган зору – основний для орієнтування в зовнішньому середовищі. Очні яблука дуже великі, особливо у хижих птахів, активних у сутінки та вночі. Гострота зору дуже велика, птахи здатні розрізняти кольори й відтінки. Виразність зображення (подвійна акомодація) досяга­ється зміною форми кришталика під дією війкового м’яза і змі­ною відстані між кришталиком і сітківкою. Орган слуху анатомі­чно схожий з органом слуху рептилій (складається з внутрішньо­го та середнього вуха), але відрізняється більш високою чутливіс­тю й уловлює звукові коливання частотою від 30 до 20 000 Гц.

З наземних хребетних птахи розповсюджені найбільш широ­ко, навіть більш широко, ніж ссавці. Широке розповсюдження птахів зумовлено, по-перше, постійною температурою тіла, по-друге, насиджуванням яєць, при якому яйця розвиваються у від­носно сталих температурних умовах, і, по-третє, здібністю до пе­рельотів, які дозволяють їм заселяти місцевості, придатні для існування декілька місяців року, й переміщатися на великі від­стані у пошуках корму. Можна сказати, що межею розповсю­дження птахів служить наявність корму.

Клас Птахи включає два надряди: Пінгвіни й Типові птахи (кільові та безкільові) і більше 40 рядів. їх представники різні за місцем проживання (птахи водоймищ, узбереж, лісів, боліт, луків, парків, полів), способом життя і способах живлення (нічні та денні, осілі та кочові, рослиноїдні, хижаки, трупоїдні, комахоїдні та всеїдні), особливостями розмноження (моногамні і полігамні) і виведенням потомства (нагніздові та виводкові).

Опишемо деякі ряди, представники яких зустрічаються най більш часто.

Ряд Голубоподібні (Columbiformes) – голуб сизий, скелястий, білогрудий, припутень тощо. Філогенетично, мабуть, відділилися від одного з ржанкоподібними стовбура, але більш спеціалізовані. За зовнішньою і внутрішньою будовою голуби – типові представники килевих, або літаючих, птахів. Зоб добре розвинутий. Опе­рення щільне. Звичайно голуби живуть осіло в населених пунк­тах, поблизу людини і на зиму не відлітають. Тримаються вони зграями, харчуються насінням і зеленими частинами трав’янис­тих рослин. У більшості голубоподібних самці більші за самок і яскравіше забарвлені. Самка сизого голуба відкладає два яйця. Пташенята в яйцях розвиваються близько 17 днів і вилуплюють­ся голими, із закритими очима. Вигодовування їх в гнізді продовжується 25 днів в основному сирною масою, яка виробля­ється в зобі. За цей час пташеня покривається пір’ям і стає зря­чим.

Ряд Гусеподібні, або пластинчатоклюві (Anseriform. es) – ле­беді, гусаки, качки. Птахи великої і середньої величини, ведуть водний спосіб життя. Ноги мають 4 пальці, три з них сполучені плавальною перетинкою. Сплощений і широкий дзьоб має ціди­льний апарат з рогових пластинок. Добре плавають і пірнають, але погано пересуваються по землі. Багато видів роблять дальні сезонні перельоти. Більшість видів моногамні: пари утворюють на все життя або на період розмноження. Гусеподібні відносяться до вивідкових птахів.

Загін Соколоподібні, або денні хижі птахи (Falconiformes) – грифи, яструби, шуліки, соколи, орли. Птахи середніх і великих розмірів. Довжина крил від 10 см у карликового сокола до 115 см. у американського кондора. Дзьоб гачкоподібно заломлений на кінці. Пальці ніг мають гострі кігті. У видів, які годуються па­даллю, голова і частина шиї не має пір’я. Частина видів робить перельоти, частина веде осілий спосіб життя. Тривалість життя від 15 до 69 років. Хижі птахи моногамні. Яйця в гнізді насиджує самка. Пташенята з яєць виходять опушеними і зрячими. Якийсь час вони залишаються в гнізді, оскільки потребують годування,

Обігріву та захисту від ворогів.

Ряд Горобцеподібні (Passeriformes) – ластівки, жайворонки, сорокопуди, омелюхи, дрозди, синиці, мухоловки, ткачики, шпа­ки, райські птахи тощо. Найчисленніший ряд птахів. Птахи сере­дніх і дрібних розмірів: маса тіла від 3-4 г (нектарники тропіків) до 1600 г (ворон). Зовні гороб’ячі дуже різноманітні. Дзьоб має різну довжину і форму. Кігті на ногах заломлені. Крила можуть бути довгі та гострі (у ластівок) або тупі та короткі. Хвіст різний за формою і довжиною. Деякі гороб’ячі все життя проводять на деревах (пищухи, повзики), деякі – в повітрі (ластівки) або на землі (жайворонки). Гороб’ячі – моногамні нагніздові птахи. Для яйцекладки будують досить складні гнізда. Більшість представ­ників – комахоїдні, але є рослиноїдні і всеїдні.

Ряд Пінгвіноподібні (Sphenisciformes) – пінгвін імператор­ський, королівський, очковий. Літати і бігати пінгвіни не мо­жуть, але добре плавають і пірнають. Передні кінцівки видозмі­нені в ласти. Добре розвинений кіль грудини, до якого прикріп­ляються м’язи, що приводять в рух ласти. Маса тіла пінгвіна до­сягає 40-45 кг. Положення тулуба на суші вертикальне. Ноги короткі, товсті, мають по 4 пальці, які сполучені плавальними перетинками. Хвіст короткий. Всі пінгвіни моногамні. Трима­ються вони зграями, утворюючи колонії.

Ряд Страусоподібні (Struthioniformes). Нелітаючі птахи. Найкрупніші з сучасних птахів (маса тіла – 75-100 кг.). Слабо розвинені передні кінцівки і грудна мускулатура. Кіль відсутній. Довгі і сильні задні кінцівки мають два пальці. Статура щільна, довга шия покрита коротким пухом. Голова невелика. У разі не­безпеки страус може розвивати швидкість до 70 км/год. Рослино­їдні. Вважають, що страуси полігамні. 3-6 самок відкладають по 6-8 яєць в загальне кубло, насиджують 5-6 тижнів. Пташенята вивідкового типу. Майже вся турбота про потомство лежить на самці.

Поведінка птахів характеризується складними інстинктами, головні з яких пов’язані з періодом розмноження. Спочатку птахи вибирають місце для гніздування, потім утворюють пари, буду­ють гнізда – на воді, на деревах і чагарниках, на землі, в дуплах. Структура і “архітектура” гнізд різна – від просто складених гілочок (грак, ворона) до кубел складної конструкції (кубла ласті­вок, кулясті кубла з моху, стебел і гілочок у волового очка). На відкритих місцях кубляться страуси, гагари. Цікаві шлюбні пісні та танці птахів (журавлі, лебеді, глухарі). Після відкладання яєць вступає в дію інстинкт турботи про потомство. Перш за все це до­сить тривале насиджування яєць: у гороб’ячих – 12 днів, у курячих – 21, у хижих – до півтора місяця. Далі наступає період ви головування пташенят, догляд за ними, навчання їх польоту, добуванню їжі, захисту від хижаків.

Не всі птахи ведуть осілий спосіб життя. Кочові птахи (снігу­рі, вівсянки, граки, омелюхи) зграйками переміщаються у пошу­ках їжі на невеликі відстані. Більшість птахів з пониженням тем­ператури і скороченням світлового дня роблять тривалі перельоти в теплі країни. Птахи летять поодинці (зозуля) або великими зграями (гуси, журавлі, дрібні півчі птахи); летять вдень або вно­чі, поки не досягнуть місць зимівлі. Спочатку відлітають комахо­їдні, потім зерноїдні і останніми – водоплавні і болотяні птахи. Щороку з покоління в покоління птахи дотримуються одних і тих же шляхів перельоту. Причини перельотів птахів – складна взаємодія зовнішніх і внутрішніх чинників. Вважають, що на­прям польоту в більшості випадків відображає шлях вселення птахів даного виду в певну гніздову область. Весною переважають стимули, пов’язані з розмноженням, восени – з живленням. До цих пір не встановлено, як птахи визначають дорогу, наприклад, за відсутності місяця і зірок, в негоду над великими водоймища­ми. Складний механізм орієнтації птахів при перельотах немож­ливо пояснити тільки зоровими подразниками або руховою пам’яттю. У птахів розвинуто відчуття географічного положення (“відчуття карти”), яке, можливо, має зв’язок з магнітним полем Землі. Найбільш імовірно, що саме воно забезпечує пересування птахів за певними маршрутами.

Походження птахів. Птахи з’явилися в кінці тріасового – початку юрського періоду мезозойської ери від цілком сформова­них рептилій. Саме тому в основних рисах своєї будови вони дуже близькі до рептилій і можуть розглядатися як прогресивна гілка плазунів. Предки птахів пересувалися на задніх ногах, мали дов­гий хвіст, передні кінцівки служили їм для захоплення їжі. Ево­люція цієї групи йшла по шляхом пристосування спочатку до ла­зіння по деревах, у зв’язку з чим задні кінцівки стали єдиним знаряддям опори об твердий субстрат, а передні спеціалізувалися для лазіння шляхом обхвату пальцями віття. Така функція крила збереглася у пташенят сучасних тропічних птахів гоацинів, які лазять по деревах, чіпляючись за гілки добре розвинутими рух­ливими і забезпеченими кігтями першим і другим пальцями кри­ла. По мірі розвитку ця здатність у них пропадає.

Подальшим етапом було подовження і розширення країв лус­ки і перетворення їх на пір’я, що дало їм можливість перестрибу­вати з гілки на гілку і робити плануючі перельоти. Предки птахів еволюціонували протягом мезозойської ери і лише в палеогені з’являються форми, близькі до сучасних. Хоча в цей час ще зу­стрічаються зубасті форми, але вже існували гороб’ячі, стрижі, дятли й інші сучасні групи. У середині кайнозойської ери видовий склад орнітофауни стає близьким до сучасного.

Значення птахів. Птахи – важлива ланка в біогеоценозах. Зони знаходяться в тісних взаємостосунках як з рослинами, так і з тваринами і беруть активну участь в круговороті речовин в при­роді. Харчуючись насінням і плодами рослин, птахи сприяють їх розповсюдженню. Птахи тропічних лісів (колібрі) є обпилювача­ми рослин. Переважна більшість птахів харчуються комахами, тобто знищують величезну кількість різних шкідників. Хижі птахи – регулятори чисельності популяцій тварин, оскільки час­тіше їх здобиччю стають ослаблені особини. Санітарами природи є птахи-падальщики.

З економічної точки зору важливе значення для людини ма­ють промислові і мисливські види, численні породи домашніх птахів (кури, качки, гуси, індики). Вони дають високоякісні про­дукти харчування (м’ясо, яйця, жир), сировину для промисловос­ті (пух, перо). Предметом промислу є дикі качки і гуси та різні курячі (рябчик, глухар, куріпка). Законодавство регламентує те­рміни полювання на певні види птахів.

Велике естетичне значення птахів, оживляючих своєю прису­тністю і співом ліси і парки.

Птахи можуть представляти небезпеку для людини як приро­дні резервуари збудників хвороб (голуби). Деякі птахи шкодять садам, посівам зернових.