Клас Ссавці
Тема 1 РІЗНОМАНІТНІСТЬ ТВАРИН
& 28. Клас Ссавці
1. Походження ссавців. Одну групу рептилій, що поширилася наприкінці палеозойської ери, називають звіроподібними (рис. 28.1). Особливістю цих тварин було те, що їхня нижня щелепа могла рухатися не тільки вгору-вниз, а й уперед-назад.
А в яких напрямках ви можете рухати щелепою? Ви можете закривати й відкривати рота. Це призначення щелеп, яке людина успадкувала від риб. Можливість рухати нижньою щелепою вперед-назад – спадщина звіроподібних рептилій, а здатність рухати щелепою праворуч
Яке значення мають рухи щелепою вперед-назад? Більшість рептилій не може відкушувати шматки від поживи. Їхні зуби конічної форми пристосовані до того, щоб лише утримувати й убивати здобич. Аби відкусити шматок поживи, треба, щоб зуби на верхній і нижній щелепах не лише стискалися, а й зсувалися відносно один одного. Завдяки будові своїх шелеп звіроподібні рептилії набули здатності відкушувати шматки їжі.
Одну групу звіроподібних рептилій назвали звірозубими. їхні зуби були поділені на три групи (рис. 28.2). Для відкушування шматків їжі слугували передні зуби з ріжучими краями
Чому ми детально розглядали будову зубів групи рептилій, яка зникла? Тому що наші зуби розділені на ті ж групи, що й у цих зниклих наших предків (рис. 28.3)!
РИС. 28.1. Серед звіроподібних рептилій були великі тварини – найжахливіші хижаки свого часу
РИС. 28.2. Череп представника звірозубих, який жив на початку мезозойської ери
Рис. 28.3. Пропорції відрізняються, але групи зубів – ті самі
На початку мезозойської ери звіроподібні рептилії поступилися іншим групам, передусім – динозаврам. Більшість звірозубих стала невеликими нічними тваринами. Зменшення розміру цих тварин сприяло розвитку в них теплокровності. Для збереження тепла виник волосяний покрив. Малята обігрівалися теплом матері.
Теплокровним тваринам доводиться захищатися не лише від переохолодження, а й від перегрівання. Тіло звірозубих рептилій охолоджувалося завдяки випаровуванню поту, який виділяли потові залози. Утамовуючи спрагу, малята злизували піт матері. Вони росли швидше, якщо виділення залоз містили поживні речовини. Унаслідок змін, що відбувалися протягом тривалого часу, годувальна функція стала основною для частини черевних потових залоз. Відтоді їх можна вважати молочними залозами, а тварин, що їх мали, – ссавцями (рис. 28.4). Перші представники класу Ссавці, або Звірі, з’явилися на початку мезозойської ери. Протягом більшого періоду їхньої еволюційної історії панівною групою на Землі були рептилії. Утім, у кайнозойську еру найважливішою групою хребетних стали саме ссавці.
2. Підкласи ссавців. Від перших звірів (див. рис. 4.1, с. 17) походять дві сучасні групи – підкласи Яйцекладні та Живородні.
До підкласу Яйцекладні належать три сучасні види з Австралії та найближчих до неї островів: качконіс і два види єхидн. Качконіс, або качкодзьоб, – напівводяна тварина (рис. 28.5). Укриті голками єхидни (80 см завдовжки) ловлять комах довгим липким язиком. Ці тварини відкладають яйця, але вигодовують своїх малят молоком. Сосків вони не мають, і малята злизують молоко зі шкіри на череві матері (рис. 28.6).
Підклас Живородні поділяють на дві групи: Сумчасті й Плацентарні. До Сумчастих належить майже 300 видів, до Плацентарних – приблизно 4700.
Сумчасті (наприклад, кенгуру) мають короткі терміни вагітності й народжують маленьких кволих малят (рис. 28.7). Лише після тривалого перебування в материнській сумці (особливій шкіряній складці на животі) малята стають більш-менш незалежними від матері.
РИС. 28.4. Перші ссавці мали, ймовірно, такий вигляд
РИС. 28.5. Качконіс (угорі) та єхидна (унизу)
РИС. 28.6. Яйце єхидни в сумці на її череві (ліворуч); качконіс із малятами (праворуч)
Рис. 28.7. Таким дитинча кенгуру народжується (а); таким воно стає з часом (б)
Рис. 28.8. Зв’язок зародка плацентарних ссавців із маткою (на прикладі людини)
У плацентарних термін вагітності триваліший, а новонароджені малята більшого розміру й краще розвинуті, ніж у сумчастих. Зародок одержує поживні речовини через спеціальний орган – плаценту (рис. 28.8). Плацента вростає в стінку матки (орган самки, у якому розвивається зародок). Кровоносні системи матері й зародка тісно контактують у плаценті. Через плаценту відбувається обмін речовин між ними. Під час пологів плацента відокремлюється від стінки матки.
У звірозубих рептилій – предків ссавців – відбувся розподіл зубів на три різні за функціями групи: різці, ікла й корінні. Особливості ссавців – теплокровність, волосяний покрив, вигодовування дитинчат молоком тощо. Клас Ссавці, або Звірі, охоплює майже 4700 сучасних видів. До нього належать підкласи Яйцекладні та Живородні. До підкласу Живородні належать групи сумчастих і плацентарних. У плацентарних ссавців зародок отримує поживні речовини з крові матері через спеціальний орган – плаценту.
Різці, ікла, кутні зуби; волосяний покрив; потові й молочні залози; сумка; плацента.
1. Порівняйте розмноження представників підкласів Яйцекладні та Живородні.
2. Поясніть походження слова ссавці.
3. Опишіть, як виникли молочні залози.
4. Яку, на вашу думку, роль у розвитку еволюційної гілки звіроподібних ссавців відіграло те, що на початку мезозойської ери ця група перетворилася на дрібних нічних тварин? Поясніть свої міркування.
3. Походження теплокровності. Ви вже знаєте, що зменшення розмірів тіла звірозубих сприяло розвитку в них теплокровності. А який існує зв’язок між розмірами й температурою тіла? Згадайте, що великі холоднокровні тварини мають меншу відносну поверхню тіла й менше втрачають тепло (рис. 23.9, с. 93). Якщо температура їхнього тіла завжди є підвищеною, до неї пристосовуються всі їхні фізіологічні системи. Ферменти (молекули білків, завдяки яким відбуваються важливі для життя хімічні реакції) можуть працювати лише при певній, підвищеній температурі. Щоб не перегрітися, у таких тварин виробилися фізіологічні механізми, котрі сприяють охолодженню, а для керування їх роботою – відділ у мозку, що сприймає температуру тіла.
А що відбувається, коли такі тварини стають дрібнішими? Вони мають або істотно знизити швидкість та ефективність процесів у тілі, або почати підтримувати підвищену температуру через додаткове витрачання енергії. Другий варіант веде до теплокровності. А завдяки чому колись великі тварини можуть зменшувати свої розміри? Або внаслідок зміни способу життя (як це було з предками ссавців), або внаслідок пристосування до польоту. Цей спосіб руху потребує великих затрат енергії та сприяє зменшенню розмірів тіла.
4. Такі уразливі сумчасті. У мезозойську еру сумчасті ссавці були поширені майже по всій планеті. Але з часом на більшості континентів їх витіснили плацентарні. Однією з важливих переваг останніх є те, що в їхніх дитинчат головний мозок довше розвивається підчас перебування в тілі матері. Завдяки цьому мозок плацентарних є більшим, ніжу сумчастих, а поведінка – набагато складнішою.
Більшість сучасних видів сумчастих збереглася в Австралії – на континенті, до якого не потрапили представники більшості груп плацентарних. Але опосуми не лише вижили в Південній Америці, а й з успіхом розселилися до Північної. Віргінський опосум – це сумчаста тварина розміром з кішку, що живе на деревах у Північній Америці (рис. 28.9). Він має чіпкий хвіст, що допомагає йому лазити по деревах. Підчас небезпеки опосум прикидається мертвим. Дитинчат виношує в сумці.
Зникнення сумчастих продовжилося і в історичний час. Сумчастий вовк (рис. 28.10) – найбільший хижак із цієї групи, зник в Австралії внаслідок конкуренції з диким собакою динго, якого туди завезли аборигени. Європейці змогли побачити сумчастого вовка лише на острові Тасманія. Там його знищили мисливці. Останній сумчастий вовк помер у зоопарку в 1936 р.
Рис. 28.9. Опосум і його дитинчата
Рис. 28.10. Сумчастий вовк у зоопарку
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...