КОМУНІКАЦІЯ ТВАРИН
ТЕМА 3 ПОВЕДІНКА ТВАРИН
&50. КОМУНІКАЦІЯ ТВАРИН
Пригадайте, яких тварин відносять до людиноподібних мавп. Яку поведінку називають територіальною?
Зрозуміти мову тварин люди мріяли споконвіку й дечого в цьому досягни. Наприклад, добре навчилися визначати повадки тварин, яких утримують. Так, господарі собак можуть визначити наміри собаки за положенням її хвоста і “виразом” морди. Вишкірені зуби, зморщений ніс і спрямовані вперед вуха дають зрозуміти, що тварина не просто погрожує, але й досить упевнена у власній правоті
Люди навчитися використовувати “мову” тварин з практичною метою. Наприклад, коли птахам загрожує небезпека, вони видають особливі крики – сигнали тривоги. Інші птахи, почувши такий сигнал, у паніці розлітаються. Записи тривожних криків птахів різних видів використовують для відлякування інших птахів від садів, полів, аеродромів – звідусіль, де вони можуть нашкодити. Такі сигнали діють, але не довго, бо птахи досить швидко звикають, що за сигналом тривоги ніякої біди не трапляється і можна не панікувати.
ЩО ТАКЕ КОМУНІКАЦІЯ ТВАРИН?
Коли тварина здійснює якусь дію, що змінює поведінку іншої
Стимули, так само, як і комунікація, що на них базується, можуть мати різну природу. Так, комунікація можлива як побічний продукт основних форм життєдіяльності (наприклад, за характером руху тварини в поєднанні з її загальним виглядом інша тварина може отримати інформацію про здоров’я цього представника тваринного світу й відповідно будувати свою поведінку).
Передача інформації також можлива за допомогою специфічних систем зв’язку. Таких основних систем у тварин (як і в людини) є п’ять: зір, слух, нюх, дотик і смак. Сигнали тварин зазвичай і спрямовані на всі п’ять органів чуття.
Найчастіше тварини спілкуються одна з одною за допомогою звуків: гавкоту, вереску або співу. Навіть риби, які, здавалося б, абсолютно “безсловесні”, не виняток. Дуже багата звукова комунікація водних ссавців – дельфінів. Вони не тільки клацають і свистять, а також обмінюються ультразвуковими сигналами, яких ми не чуємо.
Звукові сигнали особливо важливі на далеких відстанях, а інші види сигналів зазвичай використовують під час безпосереднього контакту. Часто ключову роль у спілкуванні відіграють пози й рухи тіла – зорові сигнали. Утворюючи пари, контактуючи в угрупованнях. тварини використовують характерні для кожного виду “ритуали”, наприклад, шлюбні танці. За допомогою таких рухів тварини повідомляють про той чи той свій намір. У багатьох випадках рухи або пози доповнюються звуковими сигналами.
Мал. 286. Вишкірена паща: 1 – собаки; 2 – леопарда
Мал. 287. Тварини, щоб налякати ворога, часто збільшують власні обриси: 1 – пташеня сови вухатої; 2 – індійська кобра
Вишкірена паща (мал. 286), здиблена шерсть, випущені пазурі в багатьох видів хижих ссавців – це сигнали агресії. Часто тварини, щоб налякати ворога, ніби “роздуваються”, намагаються здаватися більшими, ніж вони є. Так, сова вухата характерним тином розкриває крила й змикає їх над головою. Кобра перед нападом роздуває так званий капюшон (мал. 287).
Іншим важливим елементом комунікації тварин є хімічні сигнали. За їхньою допомогою багато ссавців позначають межі своєї території. Ми вже згадували про це, коли вивчали територіальну поведінку тварин. Собаки, наприклад, використовують краплі сечі: свою мітку вони залишають здебільшого там, де вже “відзначилися” інші мешканці того самого двору. Знаючи це, собака уважно обнюхує землю, кущі, стовбури дерев, щоб дізнатися, хто побував тут за його відсутності (мал. 288).
ЧИ СКЛАДНА “МОВА ТВАРИН”?
Набір повідомлень, якими обмінюється більшість тварин, зазвичай досить обмежений. Найчастіше це застереження або команди: “увага”, “обережно”, “рятуйся”, “забирайся геть”, “іди-но сюди”, “летімо разом”, “ділянку зайнято” та інше.
Одні сигнали дають змогу батькам і дитинчатам упізнавати одіта одного; інші – впізнавати родича; ще інші повідомляють про неприязнь та агресивність або, навпаки, про миролюбний настрій. Є сигнали, що сповіщають про намір гратися або залицятися.
Під час ретельного дослідження комунікації деяких видів тварин було встановлено, що вони використовують досить складні набори повідомлень. Так, порівняно недавно вчені з’ясували, що в “мові” східноафриканських верветок (мал. 289) є “слова” на позначення деяких конкретних речей: “леопард”, “змія”, “хижий птах”, “павіан”, “людина з рушницею”, “людина без рушниці”. Вони користуються різними сигналами залежно від того, про яку загрозу попереджають. Є в них і спеціальний сигнал “дощ”. Його записали на плівку, і коли цей запис увімкнули в хорошу погоду, мавпи кинулися ховатися хто куди.
Мал. 288. Собака заочно знайомиться з іншими собаками
Мал. 289. Східноафриканські верветки (кадикові зелені мавпи)
Одним з найвидатніших досягнень у вивченні комунікації у тварин є відкриття символічної “мови танців” медоносної бджоли Карлом фон Фришем та його послідовниками. Коли бджола знаходить нове джерело корму, вона збирає нектар, облітає кілька разів це місце і повертається у свій вулик.
Бджола віддає принесений нектар бджолам-приймальницям, а сама виконує на стільнику характерні рухи, які назвали “вербувальний танець”, бо вони спонукають інших бджіл до пошуків їжі. Якщо корм знайдений на відстані не далі ніж 100 м від вулика, то бджола швидко пробігає навколо якоїсь комірки стільника, а потім повертається й робить таке саме коло в зворотному напрямку. Перебігаючи по стільнику від одних бджіл до інших, вона повторює ці рухи протягом декількох секунд. Такий танець називається колових.
Коли джерело їжі розташоване на відстані понад 100 м від вулика, бджола виконує виляючий танець. Вона спочатку робить півколо, потім пробігає по прямій лінії, виляючи черевцем з боку в бік, а далі робить друге півколо у зворотному напрямку (мал. 290, 1). При цьому відстань закодовано у вигляді тривалості прямого пробігу в танці, який супроводжується певним дзижчанням. Напрямок польоту щодо Сонця, за К. фон Фришем, повідомляється за допомогою кута між лінією прямого пробігу та напрямком сили тяжіння (мал. 290, 2).
Мал. 290. 1. Виляючий вербувальний танець бджоли. 2. Схема орієнтування бджіл за напрямком променів Сонця
Мал. 291. Експеримент із бджолою-роботом
Досі ведуться наукові дискусії з питання, як саме бджола передає інформацію під пас танцю. Що важливіше: власне танець, запах нектару, звук, який супроводжує танець? Наприкінці XX століття людині вдалося за допомогою бджоли-робота (мал. 291) “поговорити” з бджолами і спрямувати їх до годівниць. І все одно – запитань лишається ще багато.
Здебільшого “мова тварин” включає тільки набір стандартних сигналів. Розповісти про те, що було вчора на полюванні або де краще годуватися завтра, тварини зазвичай не можуть, хоча ці відомості, можливо, і були б потрібні сусідові. Тільки мова людини дає можливість передавати необмежене різноманіття інформації про сьогодення, минуле і майбутнє. Тому вислів “мова тварин” зазвичай вживають у лапках.
ЧИ ЗДАТНІ ТВАРИНИ ЗАСВОЇТИ ЛЮДСЬКУ МОВУ?
Люди намагаються зрозуміти мову тварин. Але чи можуть тварини розуміти людину й що саме вони розуміють? На це запитання багато хто з нас може відповісти позитивно, але відповідь значною мірою залежить від того, про яку тварину йдеться. Найчастіше мають на увазі собак, кішок, папуг, мавп, інколи – дельфінів.
Відомо, що деякі птахи: папуги, канарки, круки – можуть імітувати мову людини, вивчити кілька слів і повторювати їх, доречно чи ні. Одним з найкращих балакунів є африканський сірий папуга жако (мал. 292). Він може запам’ятати і вимовляти понад сотню слів і фраз. Для розуміння, наскільки птахи-імітатори свідомо використовують мову людини, були проведені досліди з папугою жако на ім’я Алекс.
На початку Апекс вивчив кілька десятків слів, що позначають не тільки назви предметів, а й деякі загальні поняття – “колір”, “форма”, “однаковий” тощо. Він запам’ятав назви понад 30 предметів, причому міг зазначати їхній колір і матеріал, з якого вони були зроблені. Його одразу навчили й декількох фраз для звернення до експериментатора (“Я хочу…” та інші).
Виявилося, що Алекс не просто називає предмети, не механічно повторює вивчені слова і фрази, а й розуміє, що говорить. Капи йому показували пару нових предметів, назви яких він не знав, він майже безпомилково вказував, чим ці предмети схожі (наприклад, за формою), а чим відрізняються (наприклад, за кольором). Якщо предмети були абсолютно однакові, то на запитання: “Чим відрізняється?” папуга відповідав: “Нічим”.
Мал. 292. Жако (африканський сірий папуга) Алекс
Мал. 293. Перша тварина, яка почала “розмовляти” з людиною мовою жестів – шимпанзе Уошо
Коли Алекса навчили назв цифр, виявилося, що він може вказувати число предметів у невеликій (до п’яти предметів) групі, навіть якщо він бачив їх уперше.
Тривалий час робилися спроби навчити людської мови людиноподібних мавп. Але дослідники зіткнулися з неподоланною проблемою – голосовий апарат цих мавп не пристосований до людської мови.
У другій половині XX століття вчені досить оригінально вирішили цю проблему, почавши вчити мавп мови глухонімих – мови жестів.
Пертою і найбільш відомою мавпою, яку навчили “людської” мови жестів, була шимпанзе Уошо (мал. 293). Коли американські вчені Алан і Беатрис Гарднерп почали з нею займатися. Їй було всього 10 місяців. А у віці чотирьох років вона знала вже понад 130 слів. Уошо використовувала “слова” не тільки для позначення предметів і дій. які відбуваються на її очах, але й для розповіді про власні спогади й думки.
Були й інші мавпи, які “розмовляли” не гірше за Уошо. Запас слів у них був різний, але чемпіоном є самка горили Коко – вона вивчила 100 слів-жестів. Характерним для всіх мавп було те, що тільки-но вони засвоювали 10-15 знаків, то одразу починали їх комбінувати – будувати з них речення. Звичайно, це були зовсім прості ланцюжки з 2-1 слів: “Дай пити!”, “Відкрий – ключ – солодкий” (дістати фрукти з холодильника) або “Будь ласка – Уошо – фрукт – солодкий”. Іноді одне слово повторювалося кілька разів (“Тріксі – лоскотати – Уошо – швидше – швидше”).
На жаль, усі ці дослідження свідчать виключно про потенційні можливості тварин у засвоєнні мови людини і майже не дають інформації про комунікацію тварин у природних умовах.
Біологічний словничок: комунікація тварин, стимул.
УЗАГАЛЬНЕННЯ ЗНАНЬ
Комунікація – передача інформації, що відбулась, коли тварина здійснює якусь дію, що змінює поведінку іншої особини.
Стимул – це будь-який тип поведінкового “впливу” з боку однієї особини, що спричиняє або здатний спричинити зміни в поведінці іншої особини.
Комунікація можлива як побічний продукт основних форм життєдіяльності або за допомогою специфічних систем зв’язку.
ПЕРЕВІРТЕ ЗДОБУТІ ЗНАННЯ
1. Що таке комунікація між тваринами? У яких формах вона можлива? 2. Що таке стимул? Яка його роль у комунікації між тваринами одного виду? 3. Про що свідчать “танці” бджіл? 4. Чи можуть тварини розуміти мову людини? Які дослідження були проведені, щоб це з’ясувати?
ОБГОВОРІТЬ У ГРУПАХ
Користуючись власним досвідом та інформацією, одержаною з різних джерел поділіться прикладами різних видів комунікації тварин.
ТВОРЧЕ ЗАВДАННЯ
Користуючись різними джерелами інформації підготуйте міні-проект на тему “Як спілкуються тварини”.
Цікаво!
– Більшість сигналів однакові у всіх особин одного виду. Вони більш-менш постійні за формою і зрозумілі “співрозмовникам” без підготовки. Знання багатьох сигналів тварини отримують у спадок. Щоб з’ясувати, які сигнали тварина вивчає від оточуючих, а які становлять частину її спадкового багажу, використовують метод виховування тварин в ізоляції від інших тварин.
– У різних рас медоносної бджоли “мертва зона”, приліт з якої у вулик супроводжується виключно круговим танцем, розташована в колі діаметром від 20 до 170 м. Крім того, у бджіл з різних місцевостей неоднаковий виляючий танець. Так, один і той самий елемент цього танцю, який позначає відстань до їжі, приблизно 75 м у німецької бджоли, в італійської – близько 25 м і всього 5 м у бджоли з Єгипту.
– Шимпанзе Уошо ростили в умовах, схожих на умови, у яких виховують дітей людини. Гарднери під час спілкування з Уошо намагалися використовувати виключно мову жестів, щоб створити найбільш комфортні умови для вивчення мови. Через кілька років експерименту вчені помітили, що Уошо вивчала нові жести не тільки під час спеціалізованого навчання, а й спостерігаючи за людьми. Більше того, вони звернули увагу на те, що негайна винагорода перешкоджає навчанню і відволікає шимпанзе. Щоб жест вважався засвоєним. Уошо мала використати його самостійно доречним чином протягом 14 послідовних днів. Коли в Уошо народилося дитина, то воно почало вчитися жестів, спостерігаючи не за людьми, а за іншими мавпами, при цьому Уошо допомагала йому правильно показувати руками жести-символи.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...