Конверсія військова – перехід підприємств від виробництва продукції військового призначення до виробництва цивільної і навпаки. Перехід підприємств до виробництва військової продукції інтенсивно відбувався в Німеччині наприкінці XIX – на початку XX ст., в Японії – напередодні другої світової війни, у США, СРСР – під час другої світової війни та під час “холодної війни”. Він був спричинений загостренням міжімперіалістичних суперечностей, намаганням окремих країн здійснити переділ (територіальний та економічний) уже поділеного
світу, дією в окремі періоди закону мілітаризації економіки, політикою “холодної війни” тощо. Про високий рівень К. в. свідчило засилля військово-промислового комплексу в США, СРСР та деяких інших країнах, значні витрати на гонку озброєнь, значна частка військового виробництва в важливих галузях промисловості тощо. Після розпаду СРСР, закінчення “холодної війни”, підписання договорів СНО-1 та СНО-2 намітилася зворотна тенденція – переведення підприємств з виробництва продукції військового призначення на виробництво цивільної продукції. Про це свідчить скорочення військових витрат у світі в першій
половині 90-х приблизно на 200 млрд дол., які на початку XXI ст. знову ще більше зросли. К. в. в Україні в 90-х була руйнівною. Щодо економічного аспекту, К. на початкових етапах потребує певних витрат на переоснащення специфічної військової техніки, виробництво товарів і послуг цивільного призначення. Вона неоднаково стосується різних типів форм власності, потребує специфічних структурних зрушень у межах кожної з них. У соціальному аспекті К. стосується осіб, зайнятих військовим виробництвом, та членів їхніх сімей. Оскільки заробітна плата працівників у військових галузях США в середньому на 40% вища, ніж у цивільній сфері, вони бояться не лише втратити роботу внаслідок К, (що є переважно психологічним методом проблеми), а й значного зниження свого життєвого рівня. Соціальний бік К. пов’язаний також з можливістю опору з боку ВПК. Політичний аспект К. пов’язаний з тим, що її вирішення передусім є політичною проблемою, оскільки передбачає якісну зміну зовнішньої політики держави. Ще один аспект К. – те, що у капіталістичних країнах майже вся військова промисловість контролюється державою, залежить від її асигнувань, державних закупівель товарів і послуг військового призначення. Менш складною є К. у колишніх т. зв. соціалістичних країнах через відсутність тут великих соціальних груп, які наживаються на гонці озброєнь, зацікавленість переважної частини населення в економії матеріальних, людських, фінансових ресурсів з припиненням гонки озброєнь. Однак навіть у країнах Заходу не існує нездоланних соціально-економічних бар’єрів для К. військового виробництва. Стосовно економіки це зумовлено тим, що припинення гонки озброєнь сприятиме розширенню зайнятості, подоланню гострих диспропорцій у національному господарстві, послабить дефіцити державного бюджету, інфляційні тенденції, стимулюватиме ширше використання науки у виробництві та ін. У ширшому аспекті К. сприятиме подоланню негативних тенденцій, спричинених мілітаризацією економіки, не потребуватиме значних витрат перекваліфікація робітників та інженерно-технічних працівників, зайнятих у військовому виробництві. Часткова втрата ними заробітної плати компенсуватиметься соціальними виплатами держави, джерелом яких стане економія, отримана за рахунок К. К. сприяє поширенню процесу диверсифікації, залученню військових концернів до виробництва товарів і послуг цивільного призначення. Щодо розв’язання найважливішої глобальної проблеми сучасності – відвернення термоядерної війни – К. робить процес послаблення гонки озброєнь незворотним, сприяє зміцненню міжнародного співробітництва, розв’язанню інших глобальних проблем.
Loading...