СОЦІОЛОГІЯ ВІЙСЬКОВА



Соціологія короткий енциклопедичний словник

СОЦІОЛОГІЯ ВІЙСЬКОВА – галузева соціологія, об’єктом якої є сфера військ.-соціальної життєдіяльності суспільства по створенню внутрішньої і зовнішньої безпеки, необхідних умов функціонування і діяльності суспільства, держави, їх суб’єктів (спільнот, індивідів, громадян) чи структурних елементів (ін-тів, організацій, установ тощо). Ця сфера включає в себе систему т. зв. силових структур (збройні сили, внутрішні та прикордонні війська, міліцію (поліцію), служби безпеки та ін. воєнізовані

структури), що є офіційними (формальними) організаціями по забезпеченню оборони країни, охорони громадського порядку й безпеки громадян чи певних інституцій. Предметом С. в. є військ, організація суспільства, її силові ін-ти й органи, відповідні професійні спільноти – озброєні групи людей, організованих на основі спеціалізованих до їх функцій соціально-воєнізованих норм (законів, постанов, статутів, ін. нормативних регуляторів і правил), система внутрішніх і зовнішніх військ.-соціальних відносин, що складаються в процесі їх власного функціонування та у взаємодії з підсистемами, ін-тами та організаціями даного
суспільства чи ін. соціальними системами – суспільствами, державами. Збройні сили – головний ін-т військ, організації суспільства, з котрим пов’язані проблеми миру, війни, гарантії існування суспільства, його держ. незалежності і т. ін., тому саме цей елемент військ, організації найчастіше вивчається в практиці С. в. різних країн.

Предметною сферою С. в. є закономірності та тенденції розвитку військ, організації суспільства, її елементів, зокрема збройних сил, сукупність різноманітних процесів, явищ і відносин, що виникають у сфері військ.-соціальної життєдіяльності суспільства як у системі силових iн-тів, так і в їх взаємодії з суспільством у цілому та його різноманітними структурами. Це широкий комплекс соціальних відносин та проблем, котрі складають особливий тип соціальних відносин і класифікуються як військ.-соціальні.

Це проблеми війни та миру, взаємодії війська і суспільства, специфіки військ, діяльності, матеріального та духовного життя збройних сил, особливості формування військ колективів та особистості військовослужбовця, їх потреб, інтересів, соціальних цінностей та норм, адаптації та соціалізації військовиків та членів їх сімей, проблеми військ. дисципліни, статутних та позастатутних відносин, військ, побуту ти ін. Одні з них породжуються військ, середовищем, інші виникають на перетині систем “суспільство – військо”.

Різноманітні соціальні, політ., екон. проблеми та функції війська вивчалися давно, тому витоки військ.- соціольних знань сягають історії античного світу і пов’язані з іменами Геракліта, Демокрита, Епікура, Платона та ін. Аристотель розглядин військ, мистецтво як “природний засіб для набування власності”. Пізніше ці проблеми досліджували Т. Гоббс, Ш. Л. Монтеск’є, П. Марат, Г. Гегель, К. Клаузевіц, Г. Спенсер, Ф. Енгельс, П. Сорокін та ін. Власне, соціол. проблематика війська усвідомлюється як особливий предмет наприкінці XIX – поч. XX ст., коли проблеми С. в. почали інтенсивно досліджуватись у багатьох країнах.

Одним із перших термін “С. в.” увів у наук, ужиток у 1897 р. полковник рос. армії М. А. Корф, член Т-ва ревнителів військ, знання, автор книги “Общее введение в стратегию, понимаемую в обширном смысле. Этюды по философии военных наук” (1897), у якій він запропонував виділити нову теорію, що займалася б “…спеціально вивченням соціальних явищ з військової точки зору і котра… може бути названа військовою соціологією”. Голландський соціолог Р. С. Штейнмец у 1899 р. опублікував працю “Війна як соціологічна проблема”. У Франції Ж де Местр (1893), А. Константин (1907) досліджували війну як соціальне явище, а Ж. Дар’ї – соціальну роль офіцера (1903). У 1918 р. виходить книга австрійського соціолога Й. А. Шумпетера “Війна як соціологічна проблема”. У Росії соціальні проблеми війська досліджували переважно представники офіцерського корпусу. Основи військ, статистики заклав Д. О. Мілютін (“Первые опыты военной статистики”, 1847 – 1848), генерал М. І. Драгомиров вивчав процеси виховання у військах, а М. А. Корф у 1906 р. видав працю про виховання волі військ, начальників. Відомі роботи П. О. Режепо з питань дослідження офіцерського корпусу (“Статистика генералов”, 1903; “Статистика полковников”, 1905), досліджувалися проблеми військ, психології, моральний стан військовослужбовців та ін. актуальні проблеми. Проте з часом ці дослідження були забуті. Проблеми С. в. досліджувались в Укр. ін-ті грома-дознавства в Празі, де наприкінці 20-х рр. були видані праці В. Петріва “Військо і суспільство”, “Соціологічна теорія оборони нації” та М. Шаповала “Військо з соціологічного погляду”.

С. в. інституціювалась як наука в 60-х рр. XX ст. Безпосередньо її становлення зх. дослідники пов’язують з діяльністю А. Вагтса, С. А. Стауффера і особливо М. Яновіца, коли з виходом його праці в США в 1960 р. про амер. професійних військових він заснував центр соціології війська в Чикаго, а це дало поштовх для розгортання досліджень С. в. У СРСР С. в. практично не розвивалася до др. пол. 80-х рр. В Україні вона інституювалась фактично після здобуття незалежності і перебуває на стадії становлення. Викладається в деяких військ, навч. закладах, зокрема в Київському військ, гуманітарному ін-ті, де здійснюється підготовка кваліфікованих кадрів у галузі С. в.

С. в. належить до теорій середнього рівня, тому вона розкриває закони не соціуму, а його специфічної підсистеми життєдіяльності, поєднуючи в собі емпіричний та теорет. рівні пізнання.

С. в. як теорія складається із заг. теорет. знань, котрі трансформують парадигмальні, філос., заг. наук. принципи, закони, категорії, методи стосовно її предметної специфіки. До цього заг. рівня теорії С. в. входять аналіз і визначення свого предмета, функцій, законів, виділення власних чи адаптування заг. наук. принципів, категорій, методів пізнання процесів і явищ власної предметної сфери, їх механізмів, законів та тенденцій розвитку, а також постановка й аналіз найбільш заг. конкретних проблем предмета (війна – мир, влада – підкорення, військ, організація суспільства як система, и соціально-структурна побудова, специфіка військ, діяльності, збройні сили як специфічний соціальний ін-т, соціальний контроль і девіація та інші явища й процеси життєдіяльності військ.), теорет.-методол. проблеми та різні питання, що важливі в пізнавальному чи практ. плані для вирішення більш конкретних проблем життя військовослужбовців та членів їх сімей. Цей найбільш заг. у теорет. плані підрозділ С. в. є своєрідним варіантом військ, “метасоціології” чи методології.

Менш заг. за характером теорет. відображення військ.-соціальних проблем е аналіз конкретних сфер життєдіяльності військ і супутніх їм явищ та процесів, напр., проблеми дозвілля, вільного часу, сімейно-побутових стосунків, неформальних груп тощо. Це своєрідний варіант спеціальних та галузевих соціологій у системі військ.-соціол. знання. Тому С. в. сьогодні займається розробкою цих проблем.

Важливим елементом С. в. є її емпіричне підгрунтя, що становить нижчий рівень знання, яке пов’язане з емпіричними військ.-соціол. дослідженнями, котрі інколи традиційно наз. конкретними соціол. Емпіричні дослідження є фактол. основою С. в., без якої неможливі теорет. Узаг. розвиток теорії.

Як і будь-яка наука С. в. володіє й оперує системою власних специфічних категорій. Найважливішими з-поміж них є: військ.-соціальні відносини (військ, насильство, збройна боротьба, війна, воєнний конфлікт); військ.-соціальні утворення (військ, організація суспільства, військ, формування, особистість воїна); військ.-соціальні ін-ти, воєнна політика (військ, законодавчі норми, акти, статути, посади, звання); військ.-соціальні процеси (військ, діяльність, військ.-службові переміщення, військ.-професійна адаптація); військ.-соціальні явища (військ, міць держави, військ, традиції, бойовий потенціал, моральний дух військ).

С. в. як специфічна галузь соціології грунтується на системі заг. соціол. категорій. Водночас вона за необхідністю використовує категоріальний апарат спеціальних і галузевих соціологій та ін. наук.

Інтегруючий зв’язок і взаємодія між окремими елементами С. в. реалізуються через сукупність функцій, що відображають різноманітність стосунків військ, організації з суспільством, її сусп. призначення. Основними функціями військ, соціології є теорет.-пізнавальна, практ.-перетворювальна, ідеол., інф., прогностична, контрольно-регулятивна тощо. Зрозуміло, що всі ці функції “працюють” в єдності та пронизують усі напрями та рівні соціології.

На сучасному етапі перед військ, соціологією України постала низка першочергових завдань: подальша розробка теорії функціонування та вдосконалення Збройних Сил як соціального ін-ту; розвиток спеціальних військ.-соціол. теорій; розробка методол. бази військ.-соціол. досліджень, вдосконалення методики і техніки їх проведення; створення механізму військ.-соціол. служби у Збройних Силах, який матиме змогу оперативно вивчати і вирішувати відповідні проблеми життєдіяльності військ.

Головна мета С. в. – забезпечення високого рівня бойової готовності і могутності Збройних Сил та інших складових військ, організації суспільства як гаранта безпеки та стабільності незалежної суверенної України.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Чим відрізняється коло від круга.
Ви зараз читаєте: СОЦІОЛОГІЯ ВІЙСЬКОВА