Культура і природа



Філософія посбіник

Тема 10. ФІЛОСОФІЯ КУЛЬТУРИ

§ 2. Культура серед світових реалій

Культура і природа

Відношення культура/природа можна простежити за такими рівнями:

– практичне відношення, що виражається у праці;

Відношення культура/природа змінюється також у контексті історії культури та у кожному типі культури.

Практичне відношення культури і природи призводить до все ширшого перетворення натури в культуру. У результаті культура постає як перетворення натури людиною, практично-духовне відношення, яке складається

в буденній свідомості людей і виражається у перетворен-ні силами фантазії навколишнього світу в уявний ідеальний світ міфології, релігії та мистецтва;

– духовно-теоретичне відношення, що формується через пізнання законів природи у відповідних природничих науках.

Під сферами вияву відношень природа/культура розуміють:

– перетворення “у другу природу” навколишнього матеріального світу унаслідок відповідних дій культури;

– зіткнення і протиборство природи і культури в самій людині як природній і водночас культурній істоті;

– створення людською уявою в ході практично-духовного

освоєння реальності ідеального світу, що втілюється в образах міфології та мистецтва згідно зі своїми бажаннями, інтересами, а матеріальне виробництво стає одухотвореним, набуває людського змісту, тобто стає культурним за своєю суттю. Плоди матеріального виробництва, стаючи культурними явищами, залишаються матеріально-речовими процесами і предметами та підлягають дії законів природи, з одного боку, і водночас стають не підвладними цим законам своїми надприродними культурними характеристи-ками – з іншого.

Отже, предмети матеріальної культури залишаються – природними саме тому, що матеріальні водночас виявляються і надприродну ми, оскільки одухотворені творчою думкою людини, її ейдосом. Ця двостороння природно-культурна реальність характеризує не лише “окультурювання” природного середовища, а й природи людини як біологічної істоти. У стосунках людини з природою історично склався спектр відносин, на одній стороні якого формується обожнювання природи, поклоніння їй, на іншій – прагнення нав’язати їй людську волю.

Зустріч природних і культурних чинників в антропогенезі і продовження їхньої роботи в онтогенезі, в індивідуальному розвитку кожної конкретної людини, знаходить широку варіативність у межах індивідуального існування на різних етапах історії, у різних соціокультурних системах.

Загалом, в історичній типології культури можна простежити закономірний характер змін у системі культура/природа, що породжуються внутрішньою логікою розвитку культури:

– первісний етап історії, коли людство відчуває себе органічною частиною природи, розчинене в ній органічно і духовно;

– другий етап, пов’язаний із зародженням цивілізації і формуванням двох протилежних позицій: натуралістичної, що виражається в поклонінні культури натурі, в пантеїстичному ототожненні Бога з природою, у трактуванні мистецтва як наслідування природі, та сциєнтичної, що виражається завоюваннями європейського науково-технічного прогресу у ХVІ-ХХІ ст.;

– третій етап може скластися в майбутньому на основі гармонійних відносин природи/культури, що будуть характеризувати цивілізацію постіндустріального типу. Саме таке врівноваження може поліпшити ситуацію з екологічною кризою, врятувати людство як продукт культури.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Приклади як людина використовує багаторічну мерзлоту.
Ви зараз читаєте: Культура і природа