Лейшманії – Тип Саркоджгутикові (Sarcomastigophora). Клас Тваринні джгутикові (Zoomastigophora)
МЕДИЧНА БІОЛОГІЯ
Розділ 3
БІОГЕОЦЕНОТИЧНИЙ РІВЕНЬ ОРГАНІЗАЦІЇ ЖИТТЯ ТА МІСЦЕ ЛЮДИНИ В НЬОМУ
3.3. Медична протозоологія
3.3.3. Тип Саркоджгутикові (Sarcomastigophora) . Клас Тваринні джгутикові (Zoomastigophora)
3.3.3.2. Лейшманії
Група найпростіших роду Leishmania – збудники лейшманіозів.
Для людини патогенні кілька видів лейшманій, що подібні за морфологією, але відрізняються за епідеміологією, географічним поширенням, гісто – й органотропізмом і викликають наступні хвороби: вісцеральний лейшманіоз (збудник – Leishmania donovani et Leishmania infantum);
Морфологія. Лейшманії існують у двох формах: безджгутиковій і джгутиковій.
Лейшманіальна безджгутикова форма (амастигота): утворюється в організмі хребетних, локалізується внутрішньоклітинно, нерухома. Тіло овальне, розміром 2-А мкм. Округле ядро розташоване в центрі і займає до 1/3 клітини. Джгутик відсутній. збережена основна внутрішньоцитоплазматична частина джгутика – кінетопласт у вигляді палички поруч з ядром. За методом Романовського – Гімзи цитоплазма
Лептомонадна джгутикова форма (промастигота): утворюється в тілі безхребетного хазяїна – москіта і на живильному середовищі має видовжене тіло розміром 10-15 мкм, завширшки 5-6 мкм з одним джгутиком. Кінець тіла, від якого відходить джгутик, – загострений, протилежний-заокруглений. Зафарбовується так само, як і безджгутикова форма. Рухома форма розмножується поздовжнім поділом.
Вісцеральний лейшманіоз
Leishmania donovani – збудник індійського лейшманіозу (кала-азар).
Leishmania infantum – збудник середземноморського (дитячого) лейшманіозу.
Географічне поширення. Leishmania donovani – Індія, Пакистан, Північно-Східний Китай, Непал. Бангладеш. Leishmania infantum – басейн Середземномор’я, Ближній і Середній Схід, Центральна і Південна Америка.
Життєвий цикл (рис. 3.33): хребетні хазяїни – люди, собаки, вовки, шакали й ін. Безхребетний хазяїн і специфічний переносник – москіт роду Phlebotomus.
Рис. 3.33. Читтєвий цикл лейшманій – збудника вісцерального лейшманіозу:
1 – лептомонадна форма лейшманій; 2 – москіт (рід Phlebotomus) – ереносниклейшманій; 3 – собаки, шакали – природний резервуар лейшманій;
4 – лейшманіальна форма в мазку кісткового мозку
Лейшманіоз – трансмісійне захворювання. Живлячись на хворих тваринах і людях, москіти всмоктують паразитів з кров’ю. У шлунку москітів впродовж першої доби утворюються лептомонадні (джгутикові) форми. Через 6-8 діб лейшманії концентруються у глотці москіта, утворюють пробку, при укусі відбувається зараження хребетного хазяїна. З біологією переносника пов’язана сезонність хвороби – в основному з травня по листопад (максимум випадків у серпні – вересні).
Атипові шляхи зараження – трансплацентарний, гемотрансфузійний і перкутанний.
Інвазійна форма – джгутикова. У макрофагах шкіри в місці укусу, а через кілька днів – у клітинах внутрішніх органів утворюються лейшманіозні форми.
Локалізація: клітини печінки, селезінки, червоного кісткового мозку, лімфатичні вузли (середземноморський лейшманіоз) (рис. 3.34).
Рис. 3.34. Лейшманії (Leishmania), джгутикові форми.
Якщо кількість паразитів усередині клітини досягає декількох десятків, то оболонка клітини розвивається й уражаються нові клітини.
Індійський лейшманіоз – антропоноз, основне джерело зараження – хворі люди.
Середземноморський лейшманіоз – антропозооноз. Основне джерело зараження – шакали, собаки, лисиці, які є резервуарними хазяїнами, зрідка – хвора людина, тому що кількість лейшманій у її крові незначна.
Патогенна дія. На місці укусу за декілька днів або тижнів розвивається ущільнений вузлик або невеличка блідо-рожева папула. Спостерігається ураження селезінки, печінки, лімфатичних вузлів. У пульпі цих органів розвиваються некротичні й дистрофічні зміни. Ураження кровотворної системи призводить до лейкопенії та анемії. Майже у всіх хворих на вісцеральний лейшманіоз збільшуються лімфатичні вузли. У процесі розвитку інвазії важливого значення набуває імунопатологічний процес. У частини хворих на тілі виникають специфічні ураження шкіри (лейшмано’іди), в яких триває розмноження паразитів.
Клініка. Інкубаційний період – від 10 днів до 2-х років, близько – 3-5 міс. Первинний афект – невелика папула рожевого кольору в місці укусу москіта, виникає за 1-2 тижні (зазвичай залишається непомітною).
Виділяють три періоди хвороби:
– початковий – слабкість, нездужання, зниження апетиту, поступове підвищення температури тіла;
– період розпалу характеризується тривалою лихоманкою. При індійському лейшманіозі шкіра, внаслідок ураження наднирників, набуває темного забарвлення (“кала-азар” – чорна хвороба). Поступово збільшується печінка й особливо селезінка. Для середземноморського типу лейшманіозу характерне збільшення лімфовузлів;
– кахектичний період – виснаження, набряки, різке збільшення розмірів живота. Приєднуються різні інфекційні захворювання, що в 75-95 % випадків призводять до смерті.
При видужанні у деяких хворих на шкірі різних частин тіла розвиваються лейшманоїди – плями, вузлики, ділянки зі зниженою пігментацією. Вони є результатом розмноження лейшманій у шкірі, зберігаються довготривало і є джерелом зараження переносників.
Середземноморський тип лейшманіозу перебігає більш легко і зазвичай закінчується видужанням. В осередках захворювання в основному хворіють діти (звідси назва “дитячий лейшманіоз”), а також приїжджі.
Діагностика. Клінічна: лихоманка, виражене збільшення селезінки, темно-сіре забарвлення шкіри при індійському типі лейшманіозу.
Лабораторна: виявлення паразитів у мазках клітин червоного кісткового мозку (знаходять безджгутикові форми, розташовані внутрішньоклітинно і (рис. 3.35); виявлення паразитів у товстій краплі крові при індійському типі хвороби; постановка серологічних реакцій РЗК, РГА, РІФ (з діагностикумами).
Рис. 3.35. Leishmania donovani, безджгутикові (лейшманіальні) форми: а – в селезінці; б – в червоному кістковому мозку.
Лікування. Застосовують препарати сурми: меглумін-антимоніат, ломідин та ін.
Профілактика. Особиста: захист від укусів москітів (застосування репелентів, протимоскітних сіток), профілактичні щеплення. Громадська: своєчасне виявлення і лікування хворих; знищення москітів за допомогою інсектицидів; знищення бродячих собак в осередках середземноморської форми вісцерального лейшманіозу.
Шкірний лейшманіоз
Шкірний лейшманіоз можуть викликати лейшманії декількох видів:
Leishmania tropica minor – збудник шкірного лейшманіозу міського типу, що пізно проявляється.
Leishmania tropica major – збудник шкірного лейшманіозу сільського типу, що гостро некротизується.
Leishmania aethiopia – збудник дифузного лейшманіозу, що не проявляється.
Географічне поширення: Leishmania tropica minor – Центральна і Західна Індія; Leishmania tropica major – Середня Азія, Північний Афганістан, Ірак, Іран, Центральна Африка; Leishmania aethiopia – Ефіопія, Східна Африка.
Життєвий циклі мало відрізняється від життєвого циклу інших лейшманій.
Міський лейшманіоз – антропоноз, джерелом зараження є хворі люди, рідше – собаки (рис. 3.36).
Рис. 3.36. Життєвий цикл леишманії – збудника шкірного лейшманіозу:
1 – джгутикові (лептомонадні) форми лейшманій; 2 – москіт (рід Phlebotomus) – переносник лейшманій;
3 – бєзджгутикові (лейшманіальні) форми лейшманій в організмі резервуарного хазяїна.
Сільський лейшманіоз – антропозооноз. Резер – вуарні хазяїни – гризуни (піщанки, ховрахи та ін.), серед яких збудник циркулює постійно.
Переносник збудника захворювання – москіт. Зараження відбувається при укусі москіта, рідше – при прямому контакті ушкодженої шкіри з інфікованим матеріалом. Інвазійна форма – джгутикова.
Локалізація: внутрішньоклітинна (моноцити і макрофаги) у клітинах шкіри.
Патогенна дія. Паразити проникають у шкіру при укусі москіта. На місці вхідних воріт лейшманії розмножуються, утворюються специфічні виразки, які заживають рубцем.
Клініка: шкірний лейшманіоз характеризується циклічним перебігом.
Міський тип: інкубаційний період від 3-8 місяців до 5 років. У місці укусу москіта виникає плоский горбик діаметром 2-3 мм (первинна лейшманіома). Поступово він збільшується за розмірами, шкіра над ним набуває буро-червоного кольору (стадія горбка). За 3-6 міс. горбик покривається лускатою кіркою, при видаленні якої утворюється виразка (стадія виразки). Виразка округлої форми, нерівні краї, виділення із виразки незначні. Навколо утворюється інфільтрат, при розпаді якого розміри виразки поступово збільшуються. Потім від центра і країв виразки починається рубцювання, що закінчується приблизно через рік від початку хвороби (іноді до 2 років). На місці виразки залишається рубець, спочатку рожевий, потім блідий, атрофічний (стадія рубця). Описані як поодинокі, так і множинні виразкові ураження. Виразки локалізуються на відкритих частинах тіла, доступних для укусу москіта, ніколи не утворюються на долонях, підошвах і волосистій частині голови.
Сільський тип: характеризується коротким інкубаційним періодом (від декількох днів до 3 тижнів). На місці укусу москіта виникає безболісний яскраво-червоний горбик з набряком і гіперемією шкіри навколо. За 1-3 тижні на місці лейшманіоми утворюється виразка округлої форми з обривистими краями. Виразка швидко поширюється внаслідок некротизації інфільтрату по краях, діаметр може досягати 5 см і більше. Характерні об’ємні серозно-гнійні виділення (рис. 3.37). Потім дно виразки очищається, утворюються грануляції, загоєння закінчується за 2-4 міс. від початку хвороби (до 6 міс). Зазвичай після загоєння залишаються рубці.
Рис. 3.37. Виразка шкіри, викликана Leishmania tropica.
Загальний стан хворих при шкірному лейшманіозі змінюється незначно.
Після перенесеної хвороби розвивається перехресний імунітет до обох підтипів хвороби.
При обох підтипах хвороби може розвинутися хронічна туберкулоїдна форма, що нагадує за перебігом і проявами вовчак. У розвитку цієї форми важливу роль відіграють аутоімунні процеси. Хвороба може тривати до 20 років. Основний елемент – горбики жовтувато-бурого кольору, поодинокі або такі, що зливаються в суцільну нерівну поверхню.
Лепроматозна шкірно-дифузна форма (L. aethiopia) за зовнішніми ознаками нагадує проказу, малочутлива до лікування і зазвичай призводить до смерті.
Діагностика. Клінічна: характерні виразки на відкритих ділянках тіла при нормальному загальному самопочутті.
Лабораторна: мікроскопія зішкрібків горбиків, що не розпалися, чи країв виразки; у гнійному вмісті кількість лейшманій невелика, у другій половині хвороби лейшманії знайти важче; посів матеріалу з шкірних виразок на середовище NNN сприяє виявленню джгутикових форм; серологічні реакції. Шкірно-алергійний тест з лейшманіном (реакція Монтенегро) позитивний на 4-5 тижнях хвороби; в ендемічній зоні цей тест недосить достовірний, тому що може свідчити про перенесений раніше лейшманіоз або підвищену чутливість до лейшманій.
Лікування. Так, як і в лікуванні вісцерального лейшманіозу, застосовують препарати сурми.
Профілактика. Особиста: захист від укусів москітів. Громадська: знищення гризунів у осередках шкірного лейшманіозу, щеплення живою культурою Leishmania tropica major, що створює перехресний імунітет до антропонозного шкірного лейшманіозу.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...