Ліцензійна система – основні види ліцензій на експортно-імпортні операції та засіб державного регулювання зовнішньоторговельних операцій, що передбачає подання офіційними установами дозволу (ліцензії) на імпорт або експорт товарів і послуг за клопотанням юридичних осіб. Л. с. передбачає заборону торгівлі без ліцензій, передусім зовнішньоторговельних операцій з метою контролю і регулювання ввезення та вивезення товарів, зокрема за якістю продукції, боротьби з недобросовісною конкуренцією та ін. Зовнішньоторговельні ліцензії використовуються
для захисту національних виробників від іноземної конкуренції, обмеження завезення предметів розкошів, для поліпшення торговельного балансу та ін. Ліцензування встановлюється на певний час на окремі види товарів (та виконуваних робіт, послуг), а також щодо окремих країн чи груп країн, коли це продиктовано певними економічними чи політичними інтересами. Ліцензії на експортно-імпортні операції поділяють на: відкриті генеральні (дозвіл відповідних державних органів на експорт-імпорт товарів на визначений термін – публікується в пресі) та індивідуальні (спеціальні) – надані конкретній фірмі (особі)
на експорт та імпорт певної кількості товарів або кожного товару окремо. Ліцензія супроводжує товар або її надсилають заздалегідь у митні органи, й вона є підставою для перетину товарами державного кордону. Л. е. сформувалася в період первісного нагромадження капіталу (друга половина XV ст.) і використовувалася для регулювання торговельного балансу. Найбільшого поширення ця система набула на вищій стадії розвитку капіталізму через неспроможність за допомогою лише митних тарифів захистити внутрішній ринок від експансії могутніх монополій, зокрема від політики демпінгу. Так, більшість розвинених країн запровадили під час другої світової війни ліцензування експорту стратегічних матеріалів і дефіцитних товарів. Загалом у цей період і в перші повоєнні роки Л. с. передбачала можливість експорту та імпорту переважної більшості товарів лише у разі розпаду державних органів. У наступний період, з інтенсифікацією інтернаціоналізації господарського життя, здійснюється політика лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, експорт та імпорт більшості товарів стає вільним. Ліцензії використовуються здебільшого для кількісного регулювання імпорту сільськогосподарської продукції у розвинені країни світу. Було послаблено ліцензійний контроль за експортно-імпортними операціями стосовно т. зв. соціалістичних країн. На початку 60-х Л. с. у розвинених країнах світу поширювалася на 10-15% імпорту, а на початку 70-х – на 5%. За сучасних умов ліцензування експорту та імпорту є формою нетарифних обмежень у межах державного регулювання торгівлі. Таке регулювання доповнюється недержавним – з боку ГАТТ/СОТ, що сприяє лібералізації торгівлі та послабленню Л. с. Ліцензування експорту та імпорту товарів і послуг скасовано в країнах ЄС. Л. с. імпорту використовується для заощадження іноземної валюти, скорочення торговельного дефіциту, вирівнювання платіжного балансу та ін. Мета Л. с. експорту – обмеження вивезення сировини, що сприяє збереженню природних ресурсів, стримує зростання цін на них усередині країни, стимулює експорт обробленої продукції та ін. В СРСР Л. с. через монополію держави на зовнішню торгівлю не відігравала помітної ролі. З проголошенням державної незалежності України, скасуванням державної монополії зовнішньої торгівлі значення Л. с. зростає, однак як інструмент державного регулювання експортно-імпортних операцій вона в 90-х XX ст. використовувалася нераціонально: 1995 за зростання експорту на 0,2 млрд дол. (фактично – його заморожування) імпорт збільшився на 1, 8 млрд дол., через що коефіцієнт залежності України від імпорту зріс з 37 до 43%.
(
1 votes, average:
5.00 out of 5)
Loading...